Судацький десант: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
АтаБот (обговорення | внесок) |
м виправлення дат |
||
Рядок 35: | Рядок 35: | ||
Увечері головні сили десанту виходять на вказане місце, по шляху були виявлені нацистською авіацією, беруть несправжній курс на [[Севастополь]], маневр вдався<ref>[http://uletay7.ucoz.ru/publ/pamjatniki_velikoj_otechestvennoj_vojny/desanty/desant_v_sudake/22-1-0-11 Десант в Судаку]</ref>. В ніч на 16 січня висаджуються головні сили десанту безпосередньо в [[Судацька бухта|Судацькій бухті]] — із складу 226-го гірсько-стрілецького полку [[63-тя гірсько-стрілецька дивізія (СРСР)|63-ї гірськострілецької дивізії]] [[44-та армія (СРСР)|44-ї армії]] (командував майор Г. Н. Селіхов) — 1750 бійців з 4 гірськими 76-мм гарматами<ref name=":0"/>. |
Увечері головні сили десанту виходять на вказане місце, по шляху були виявлені нацистською авіацією, беруть несправжній курс на [[Севастополь]], маневр вдався<ref>[http://uletay7.ucoz.ru/publ/pamjatniki_velikoj_otechestvennoj_vojny/desanty/desant_v_sudake/22-1-0-11 Десант в Судаку]</ref>. В ніч на 16 січня висаджуються головні сили десанту безпосередньо в [[Судацька бухта|Судацькій бухті]] — із складу 226-го гірсько-стрілецького полку [[63-тя гірсько-стрілецька дивізія (СРСР)|63-ї гірськострілецької дивізії]] [[44-та армія (СРСР)|44-ї армії]] (командував майор Г. Н. Селіхов) — 1750 бійців з 4 гірськими 76-мм гарматами<ref name=":0"/>. |
||
Десантування відбувалося за [[шторм]]у силою в 7 балів та ураганному вітрі — з крейсера [[Світлана (крейсер)|«Червоний Крим»]], [[Ескадрені міноносці проекту У-7|есмінців «Кмітливий»]] та [[Левкас (есмінець)|«Шаумян»]], [[Канонерський човен|канонерського човна]] «Червоний Аджаристан», 6 [[Катер типу МО-4|катерів зразка «морський мисливець»]] — за артилерійської підтримки [[Севастополь (лінкор)|лінкора «Паризька комуна»]] та [[Бездоганний (есмінець, 1937)|есмінців «Бездоганнний»]] (командир — капітан 3-го рангу Е. А. Козлов) й [[Железняков (есмінець)|«Железняков»]]. В операції також було задіяно 2 підводні човни — [[Щ-201]] та [[Малютка (тип підводного човна СРСР)|М-55]], котрі виконували роль [[Плавучий маяк|плавучих маяків]]. З есмінців «Кмітливий» та «Шаумян» були висаджені відволікаючі десантні групи в Новому Світі та східніше гори [[Алчак]]<ref name=":2">{{Cite web |url=http://sugdea.com/index.php/enciklopedia/v/427-velikaiaotvoina |title=Енциклопедія Судака {{ref-ru}} |accessdate=10 |
Десантування відбувалося за [[шторм]]у силою в 7 балів та ураганному вітрі — з крейсера [[Світлана (крейсер)|«Червоний Крим»]], [[Ескадрені міноносці проекту У-7|есмінців «Кмітливий»]] та [[Левкас (есмінець)|«Шаумян»]], [[Канонерський човен|канонерського човна]] «Червоний Аджаристан», 6 [[Катер типу МО-4|катерів зразка «морський мисливець»]] — за артилерійської підтримки [[Севастополь (лінкор)|лінкора «Паризька комуна»]] та [[Бездоганний (есмінець, 1937)|есмінців «Бездоганнний»]] (командир — капітан 3-го рангу Е. А. Козлов) й [[Железняков (есмінець)|«Железняков»]]. В операції також було задіяно 2 підводні човни — [[Щ-201]] та [[Малютка (тип підводного човна СРСР)|М-55]], котрі виконували роль [[Плавучий маяк|плавучих маяків]]. З есмінців «Кмітливий» та «Шаумян» були висаджені відволікаючі десантні групи в Новому Світі та східніше гори [[Алчак]]<ref name=":2">{{Cite web |url=http://sugdea.com/index.php/enciklopedia/v/427-velikaiaotvoina |title=Енциклопедія Судака {{ref-ru}} |accessdate=10 травня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140513021544/http://sugdea.com/index.php/enciklopedia/v/427-velikaiaotvoina |archivedate=13 травня 2014 |deadurl=yes }}</ref>. Також було висаджено 4 десантні групи по 7-12 бійців. |
||
В Судаку знаходилися румунські частини, які після артилерійського обстрілу втекли, до вечора радянські десантники зайняли Новий Світ, [[Дачне (Судацька міська рада)|Кучук Таракташ]] (Новий Таракташ) та [[Кам'янка (Судацька міська рада)|Біюк Таракташ]] (Великий Таракташ). Німецькі сили в місце дії десанту перекидають 8 гармат 22-го зенітного батальйону, 6 гармат з 560-го протитанкового батальйону та 3 гармати з 4-го румунського артилерійського полку. |
В Судаку знаходилися румунські частини, які після артилерійського обстрілу втекли, до вечора радянські десантники зайняли Новий Світ, [[Дачне (Судацька міська рада)|Кучук Таракташ]] (Новий Таракташ) та [[Кам'янка (Судацька міська рада)|Біюк Таракташ]] (Великий Таракташ). Німецькі сили в місце дії десанту перекидають 8 гармат 22-го зенітного батальйону, 6 гармат з 560-го протитанкового батальйону та 3 гармати з 4-го румунського артилерійського полку. |
Версія за 16:26, 4 грудня 2021
Судакський десант | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
Есмінець «Кмітливий» | |||||||
Координати: 44°48′57″ пн. ш. 34°53′31″ сх. д. / 44.81600000002777762° пн. ш. 34.89200000002777813° сх. д. | |||||||
| |||||||
Сторони | |||||||
СРСР | Румунія Третій Рейх | ||||||
Командувачі | |||||||
СРСР Козлов Дмитро Тимофійович Октябрьський Пилип Сергійович |
Третій Рейх Еріх фон Манштейн | ||||||
Військові сили | |||||||
СРСР близько 2300 чоловік[1] |
Румунія 1 бригада Третій Рейх 2 піхотні полки — до 6000 чоловік[1] | ||||||
Втрати | |||||||
СРСР приблизно 2000 вбитими 7 протитанкових, 5 гірських гармат, 14 мінометів |
Румунія Третій Рейх вбитими загалом та пораненими біля 1000 |
|
Судакський десант — військова десантна операція, відбулась в часі з 16 по 27 січня 1942 року, радянський десант, висаджений в Криму біля міста Судак. Мети, поставленої радянським керівництвом, не було досягнуто, особовий склад зазнав значних втрат; командування флотське та фронтове не здійснило ніяких заходів щодо врятування вцілілих. Згідно різних джерел, відійти до партизанських загонів вдалося від 350 до 500 вцілілих червоноармійців.
Передуючі обставини
По завершенні Керченсько-Феодосійської операції командування Кавказького фронту — командував генерал-лейтенант Дмитро Козлов — вимагає від керівництва Чорноморського флоту (віце-адмірал Пилип Октябрьський) здійснення відволікаючого десанту поблизу Судака, який мав відвести на себе частину уваги від радянських військ, котрі відступали з районів Керчі та Феодосії.
Завданням десанту було зайняття Судацької долини та села Таракташ, розбиття сил противника в районі Отузи — у співдії з Коктебельською радянською групою, та біля Старого Криму — з силами, що знаходилися там. Загальне керівництво десантом мав здійснювати контр-адмірал Лев Владимирський[2].
Десантування передової групи 6 січня та головного десанту
Формування десанту відбувалося в Новоросійську, в ніч з 5 на 6 січня 1942 року була висаджена перша група десанту в селі Новий Світ біля мису Чеканний (Чеканин-Кая) — це було 218 вояків зі складу 226-го гірсько-стрілецького полку — з сторожового катера та есмінця «Способний»; десантовані змогли непоміченими переміститися в нацистське запілля[1]. При спробі захопити німецьку комендатуру в Новому Світі загинув командир групи та кілька бійців, ще кілька — зазначають радянські джерела — було захоплено та розстріляно допоміжними загонами кримських татар. Вцілілі десантники відійшли до лісу, де 11 січня при прочісуванні місцевості 51 з них був полонений (в інших джерелах — 39); решта групи переховувалася в лісі до приходу головних сил, не проявляючи себе[2].
12 січня при прочісуванні була виявлена радянська десантована розвідгрупа, 2 розвідники загинули в бою, 3 вдалося відійти, 2-х було полонено.
16 січня вцілілі бійці першого десанту з'єдналися із силами головного десанту в Судаку; в цьому відтинку операції звертає увагу на себе надзвичайне нехтування до життя бійців — ця група була передовим загоном десанту, план якого навіть не був ще напрацьований — його затвердили лише 10 січня, після чого власне й почалися підготування до головних десантних дій.
Увечері головні сили десанту виходять на вказане місце, по шляху були виявлені нацистською авіацією, беруть несправжній курс на Севастополь, маневр вдався[3]. В ніч на 16 січня висаджуються головні сили десанту безпосередньо в Судацькій бухті — із складу 226-го гірсько-стрілецького полку 63-ї гірськострілецької дивізії 44-ї армії (командував майор Г. Н. Селіхов) — 1750 бійців з 4 гірськими 76-мм гарматами[1].
Десантування відбувалося за шторму силою в 7 балів та ураганному вітрі — з крейсера «Червоний Крим», есмінців «Кмітливий» та «Шаумян», канонерського човна «Червоний Аджаристан», 6 катерів зразка «морський мисливець» — за артилерійської підтримки лінкора «Паризька комуна» та есмінців «Бездоганнний» (командир — капітан 3-го рангу Е. А. Козлов) й «Железняков». В операції також було задіяно 2 підводні човни — Щ-201 та М-55, котрі виконували роль плавучих маяків. З есмінців «Кмітливий» та «Шаумян» були висаджені відволікаючі десантні групи в Новому Світі та східніше гори Алчак[4]. Також було висаджено 4 десантні групи по 7-12 бійців.
В Судаку знаходилися румунські частини, які після артилерійського обстрілу втекли, до вечора радянські десантники зайняли Новий Світ, Кучук Таракташ (Новий Таракташ) та Біюк Таракташ (Великий Таракташ). Німецькі сили в місце дії десанту перекидають 8 гармат 22-го зенітного батальйону, 6 гармат з 560-го протитанкового батальйону та 3 гармати з 4-го румунського артилерійського полку.
Однак головне завдання десанту — сприяння наступу радянських військ біля Феодосії — втрачало сенс, оскільки 15 січня підрозділи 11-ї нацистської армії Еріха фон Манштейна перейшли до наступу та 17 січня Феодосія червоними силами була полишена[1].
Подальші дії десанту та його загибель
Сили десанту займають кругову оборону — по одній роті перекрили дороги на Алушту та Грушівку, ще одна рота з 2 гарматами зайняла позиції навколо Судака. Головні сили полку рушили на Феодосію, де потрапили під удар німецьких військ; 19 січня Манштейн кидає проти радянських сил частини, що вивільнилися під Феодосією.
З 19 січня десантники мали контакти із партизанами, які зідйснили кілька нападів на німецькі сили в районі Судака; з того ж дня позиції десантників Люфтваффе почало завдавати ударів по десантних позиціях.
Полковий авангард був оточений та в повному складі загинув у бою під селом Отузи — там було 2 румунські роти, румунський ескадрон та 1 німецька саперна рота[4]; решта сил десанту до 22 січня оборонялася біля перевалу Сінор під майже безперервним артилерійським обстрілом. Вночі з 23 на 24 січня рештки десантного загону знімаються з позицій та укріплюються східніше Великого Таракташа; в часі з 16 по 23 січня десант діяв взагалі без будь-якої підтримки зі сторони головних радянських сил.
Незважаючи на загрозливі обставини для десанту, радянське військове керівництво приймає рішення не забирати десантників, а ще й посилити; 23 січня есмінець «Бадьорий» довіз в Судак набої та забрав 40 поранених. Це було пов'язане з тим, що німецькі сили знову зайняли Феодосію та витіснили радянські частини на Ак-Монайські позиції. До того часу з десантниками були бійці першого батальйону 818-го полку 236-ї стрілецької дивізії на чолі з воєнкомом Г. С. Чаловим, відрізані від основних сил німецьким контрнаступом[2].
Вночі на 24 січня у Судаку висаджується 554-й гірськострілецький полк 138-ї гірськострілецької дивізії 44-ї армії, командиром був майор С. І. Забродоцький (в деяких джерелах — Забродоцький С. Г., Забродський) — загалом 1326 чоловік при 2 гарматах та кількох мінометах, та 150 вояків з роти морської піхоти Чорноморського флоту[1]. До загону висадки входили крейсер «Червоний Крим», есмінець «Шаумян», тральщик число 16, 4 сторожові катери; в загоні кораблів артилерійської підтримки знаходилися есмінці «Бездоганний» та «Кмітливий». Загальне керівництво операцією здійснював капітан 1-го рангу В. А. Андреєв — начальник штабу ескадри Чорноморського флоту.
Саме десантування відбувалося при штормовому вітрі та за мінусової температури, за таких умов 250 чоловік з крейсера «Червоний Кавказ» не змогли висадитися, в тому ж часі було евакуйовано 200 поранених; однак ця підмога була запізнілою та не могла зарадити становищу.
26 січня до двох німецьких полків та 4-та румунська гірська бригада капітана Томеску починають головний наступ за підтримки танків та авіації, в ході якого десант зазнав значних втрат. Радянське військове керівництво ж не робило ніяких дій з порятування десанту, 27 січня червоноармійці полишили Судак; по різних даних, від 350 до 500 бійців — серед них і командир полку Саліхов — змогли відійти до партизанів[1].
28 січня до Судака підходить загін кораблів Чорноморського флоту з черговим десантним поповненням — та знову без зв'язку із десантом. Командир загону, помітивши пересування на березі сил противника, відмінив висадку, загін повертається в Новоросійськ.
1 лютого до Другого партизанського загону прийшло 110 вояків із десанту, яких вів лейтенант Виноградов та технік-лейтенант Агеєв.
Німецькі та румунські втрати у боях проти Судакського десанту склали 874 людей вбитими; румунська бригада втратила убитими 260, 63 — пропалими безвісти, 571 поранений, про кількість поранених в нацистських частинах дані відсутні. Було захоплено радянських 7 протитанкових, 5 гірських гармат, 14 мінометів.
В деяких джерелах зазначається, що на німецькому боці брали участь збройні формування кримських татар[1] — до 1000 чоловік — роти самооборони, їх втрати склали приблизно 400 вбитими та пораненими.
Інші кримські татари приєдналися зі зброєю в руках до десанту та вивели його залишки до партизанів, що знаходилися біля гори Перчем[4].
Дослідження причин загибелі та вшанування десанту
Події, що відбувалися в різних частинах Криму, зокрема, в Судаку, у січні 1942 року, були спричинені нездатністю командування радянських фронту та флоту організувати успішні операції в той час[1]. Про це засвідчує й цілковита плутанина у радянських донесеннях щодо дій десанту.
Такі дослідники, як А. Широкорад та В. Гончаров, вбачають, катастрофічний перебіг десанту в ненормальності ситуації, коли Чорноморський флот був переданий в оперативне підпорядкування Кавказьким фронтом. Армійське керівництво вимагало допомоги сухопутним військам, в тому числі й висадкою десантів, на прикладі десанту в Судаку видно, що поставлені завдання часто були неможливими до виконання. З іншого боку, командування флоту не піднімало питання до рівня Ставки ВГК та проводило завідомо приречені десанти, такі, як Євпаторійський.
Майор Селіхов з січня по червень 1942 року очолював 2-й партизанський загін та одночасно керував зведеним загоном колишніх десантників; загинув в бою у лютому 1943 року[4]. На вшанування пам'яті учасників десанту в Судаку споруджено на місці братської могили десантників та червоних партизанів Курган Слави; 1974 року там встановлено пам'ятник. Також було встановлено пам'ятний знак в місці висадки десанту — на міській набережній, та пам'ятник на братській могилі десантників в Новому Світі.
Див. також
Примітки
Це незавершена стаття про Другу світову війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |