Подимне (одиниця оподаткування): відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Скасовано останнє редагування (178.74.208.245) і відновлено версію 31019528 Yaroslav Dolishniak: помилка Мітка: Ручний відкіт |
оформлення |
||
| Рядок 31: | Рядок 31: | ||
* [http://leksika.com.ua/18571227/legal/podimniy_podatok Подимний податок] // {{Юридична енциклопедія|4}} |
* [http://leksika.com.ua/18571227/legal/podimniy_podatok Подимний податок] // {{Юридична енциклопедія|4}} |
||
* {{УМЕ11|частина=Подимне|сторінки=1409}} |
* {{УМЕ11|частина=Подимне|сторінки=1409}} |
||
{{Бібліоінформація}} |
|||
[[Категорія:Русь]] |
[[Категорія:Русь]] |
||
[[Категорія:Феодалізм]] |
[[Категорія:Феодалізм]] |
||
Версія за 15:38, 22 грудня 2021
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (червень 2017) |
Поди́мне, подимщина, димне, дим — одна з форм феодального податку в Київській Русі та на українських землях, що в 14–18 ст. перебували під владою феодальної Литви і Польщі.
Назва походить від одиниці оподаткування — диму (будинку, двору з комином).
За часів Київської Русі подимне сплачували феодалам селяни-общинники. Найдовше подимне збиралося на українських, білоруських та західноросійських землях.
У 15–17 ст. в Україні та в Білорусі подимне сплачували на користь литовського великого князя і польського короля державні селяни-данники й частково панські селяни зі своїх земельних ділянок натурою і частково грошима.
На Поліссі і Придніпров'ї одиницею оподаткування, поряд з «димом», було дворище, до якого часто входило кілька «димів» — хат, де жили окремі сім'ї. В такому разі подимне сплачувалося від кожного «диму». З 16 ст. подимне перетворилося на звичайний натуральний та грошовий чинш.
Перехід решти українських земель у 1569 р. до складу Корони Польської стимулює поширення й на них кріпосного права, щоправда не в таких потворних масштабах, як це мало місце на західноукраїнських землях. Так, якщо в Галичині панщина сягала 3-6 днів на тиждень, то, скажімо, на землях Південної Київщини кількість днів обов'язкового відробітку на пана могла коливатися від одного до максимум трьох днів на тиждень. Причому, дні відробітку накладалися не на окремі селянські господарства — дим, а на об'єднання дворів, на яких могло мешкати по декілька поколінь однієї селянської родини — так звані дворища[1].
Див. також
Примітки
Джерела та література
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
- Гурбик А. О. Дим // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 384. — ISBN 966-00-0405-2.
- Гурбик А. О. Подимне // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 295. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Посилання
- Дим // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Подимний податок // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Подимне // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1409. — 1000 екз.
|
