Дукач: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Змінено, доповнено, уточнено інформацію
Рядок 2: Рядок 2:
{{Otheruses}}
{{Otheruses}}
[[Файл:ВП Дукачи наперсные 18-19 век Малороссия.jpg|міні|ліворуч|upright|Дукачі XVIII—XIX століть]]
[[Файл:ВП Дукачи наперсные 18-19 век Малороссия.jpg|міні|ліворуч|upright|Дукачі XVIII—XIX століть]]
'''Дука́ч''', '''дука́т''' (від назви монети [[дукат (монета)|дуката]]), '''личман'''<ref>[http://vsviti.com.ua/ukraine/42982 Українська етнічна біжутерія]</ref>, '''ягнус'''&nbsp;— прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. За дукачі правили в XI-XVI ст. «змійовики» виробництва місцевих золотарів, з XVI ст.&nbsp;— німецькі золоті, срібні, бронзові та латунні релігійні медалі, [[Австрія|австрійські]] [[дукат]]и [[Марія Терезія|Марії Терезії]], а пізніше російські [[рубль|рублі]] та місцеві вироби з різноманітними зображеннями. Носили їх на [[Лівобережжя|Лівобережжі]], [[Чернігівщина|Чернігівщині]], [[Полтавщина|Полтавщині]] та [[Слобожанщина|Слобожанщині]]. У документах XVII -XVIII століть дуже часто згадуються дукати з ланцюжками <ref>{{Cite book
'''Дука́ч''', '''дука́т''' (від назви монети [[дукат (монета)|дуката]]), '''личман'''<ref>[http://vsviti.com.ua/ukraine/42982 Українська етнічна біжутерія]</ref>, '''ягнус, панагійка'''&nbsp;— українська традиційна жіноча нагрудна металева прикраса. Головний елемент прикраси - медальйон, який як правило, доповнювався додатковими ювелірними елементами такими як, бант, каст та ін. В якості медальйонів в дукачах використовували круглої форми монети, жетони, західноєвропейські настільні релігійні медалі, військові нагороди, жетони та ін. Частина дослідників припускає, що дукачі - це пережиток змійовиків, носіння ких було поширине в добу Давньої Русі. На західноукраїнських землях були поширені дукачі із скромними бантами або взагалі без бантів. На Лівобережжжі, Чернігівщині, Слобожанщині, в т.ч. й Воронежчині та Курщині (етнічних українських територіях) були поширені дукачі із пишними бантами, багато оздоблених камінням.

|title=Українська фалеристика. З історії нагородної спадщини
Дукачі в яких медальйон був у формі серця називали '''ягнуском'''. Носіння медальйонів у формі серця був запозичений із Західної Європи і, зокрема, від католицького культу серця. Відпочатку такі дукачі були популярні на західноукраїнських землях, але на кін.ХІХ поч. ХХ ст. ягнуски можна було зустріти переважно на Слобожанщині. Це можна пояснити тим, що основна маса переселенців на Слобожанщину прийшла з Правобережжя, Центрального Лівобережжя, Черкащини.
|last=Табачник

|first=Д. В.
'''Панагійками''' називалися дукачі в яких в якості медальйону використовувалася маленька ікона (панагійка).
|last2=Бузало

|first2=В. Й.
Існують чернігівські, вереміївські, рогаті, київські, лубенські, ніжинські, воронезькі, курські, волинські та ін. Ці назви походять від назви регіонів де вони були поширені чи виготовлялися або від особливостей їх форми.
|last3=Воронін

|first3=В. М.
⚫
Дукачем у ХІХ — на початку ХХ-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси — від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукачі лишилися святковою прикрасою, а в інших їх носили щодня і дорослі, й діти.
|last4=Дмитрієнко
|first4=М.
|last5=Куценко
|first5=В.
|last6=Репринцев
|first6=В.
|last7=Яковлєва
|first7=Л.
|year=2004
|publisher=Либідь
|edition=у 2-х кн.
|volume=1
|location=Київ
|pages=49
|language=укр.
|isbn=966-06-0350-9
⚫
}}</ref>. На Полтавщині дукачі мали з обох боків зображення релігійного змісту. Такі дукачі дарували на [[весілля]]. Інші мали портретні зображення, здебільшого імператриць [[Єлизавета Петрівна|Єлизавети]] та [[Катерина II|Катерини]]. При цьому традиції носити намисто з дукатів та один медалеподібний дукач не виключали одна одну. Дукачем у 19&nbsp;— на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси&nbsp;— від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукачі лишилися святковою прикрасою, а в інших їх носили щодня і дорослі, й діти.


== Див. також ==
== Див. також ==

Версія за 13:45, 18 січня 2022

Українське національне вбрання
Дукач
Жіночий стрій
Чоловічий стрій
Історія
Географія
Категорія Категорія • Портал Портал • Сторінка Вікісховища Ілюстрації
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дукач (значення).
Дукачі XVIII—XIX століть

Дука́ч, дука́т (від назви монети дуката), личман[1], ягнус, панагійка — українська традиційна жіноча нагрудна металева прикраса. Головний елемент прикраси - медальйон, який як правило, доповнювався додатковими ювелірними елементами такими як, бант, каст та ін. В якості медальйонів в дукачах використовували круглої форми монети, жетони, західноєвропейські настільні релігійні медалі, військові нагороди, жетони та ін. Частина дослідників припускає, що дукачі - це пережиток змійовиків, носіння ких було поширине в добу Давньої Русі. На західноукраїнських землях були поширені дукачі із скромними бантами або взагалі без бантів. На Лівобережжжі, Чернігівщині, Слобожанщині, в т.ч. й Воронежчині та Курщині (етнічних українських територіях) були поширені дукачі із пишними бантами, багато оздоблених камінням.

Дукачі в яких медальйон був у формі серця називали ягнуском. Носіння медальйонів у формі серця був запозичений із Західної Європи і, зокрема, від католицького культу серця. Відпочатку такі дукачі були популярні на західноукраїнських землях, але на кін.ХІХ поч. ХХ ст. ягнуски можна було зустріти переважно на Слобожанщині. Це можна пояснити тим, що основна маса переселенців на Слобожанщину прийшла з Правобережжя, Центрального Лівобережжя, Черкащини.

Панагійками називалися дукачі в яких в якості медальйону використовувалася маленька ікона (панагійка).

Існують чернігівські, вереміївські, рогаті, київські, лубенські, ніжинські, воронезькі, курські, волинські та ін. Ці назви походять від назви регіонів де вони були поширені чи виготовлялися або від особливостей їх форми.

Дукачем у ХІХ — на початку ХХ-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси — від грубого, але старанно виготовленого, до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукачі лишилися святковою прикрасою, а в інших їх носили щодня і дорослі, й діти.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Українська етнічна біжутерія

Джерела та література

  • Р. М. Шуст. Дукач // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 492. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. — К.: Либідь, 1993. — С. 130—132
  • Катерина Матейко. Український народний одяг: етнографічний довідник. — К.: Наукова думка, 1996. — С.149-159
  • Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — С.129-131
  • Українське золотарство. Дукачі: [укр. нар. ювелірні прикраси кінця XVIII ст. і до 1930-х рр. : альбом / упоряд., передм. О. Валько ; тексти: О. Самков, Ю. Коваленко ; світлини: О. Лозинський, А. Кісь, Ю. Коваленко]. — Львів: Ін-т колекціонерства укр. мистец. пам'яток при НТШ, 2014. — 214, [1] с. : кольор. фот. ; 34х24 см. — (Серія «Українське народне мистецтво»). — Вид. коштом «Фундації мистецької книжки». — ISBN 978-966-2578-55-3

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дукач&oldid=34344552