Трибун

Стародавній Рим
Періоди Римське царство 753–509 до н. е. Римська республіка 509–27 до н. е. Римська імперія 27 до н. е.–395 Західна 395–476 Східна 395–1453 Священна 800–1806
Історія Заснування Риму Царський період Республіка Рання Республіка Пунічні війни і експансія на Сході Союзницька війна Громадянська війна 83-82 до н. е. Змова Катіліни Перший тріумвірат Громадянська війна 49-45 до н. е. Другий тріумвірат Імперія Імператори Династія Юліїв-Клавдіїв Династія Флавіїв Династія Антонінів Династія Северів Принципат Криза III століття Західна Римська імперія Східна Римська імперія Домінат
Поняття SPQR Римський Форум Титули
Медицина Медицина Клавдій Гален Авл Корнелій Цельс
Культура Культура Освіта Шлюб Проституція Релігія Поховальна практика Християнство Театр Мова Література Архітектура Мода
Географія Географія Дороги Провінції
Політика та право Конституція Римської республіки Сенат Коміції Армія Легіони Магістратури Консул Військовий трибун з консульською владою Цензор Диктатор Начальник кінноти Едил Трибун Квестор Претор Префект Проконсул Царі стародавнього Риму Військовий трибун Тріумвірат Децемвіри Римське громадянство Cursus honorum Senatus consultum Senatus consultum ultimum Римське право Імперій Колегіальність
Люди Ромул і Рем Луцій Тарквіній Сципіон Гракхи Марій Сулла Цицерон Помпей Гай Юлій Цезар Марк Антоній Октавіан Нерон Веспасіан Траян Марк Аврелій Діоклетіан Костянтин І Ромул Август Горацій Вергілій Овідій

Трибу́н (лат. tribūnus) — у Стародавньому Римі — назва різних державних і громадських службових осіб. Слово tribūnus («народний трибун; чиновник») утворене від лат. tribus — округ, територіальна одиниця в Стародавньому Римі, яке спочатку означало «третя частина римського народу». Військові трибуни — командні посади у давньоримській армії, народні трибуни — найвищі виборні службові особи з плебеїв, що обиралися на плебейських зборах.

Військовий трибун (лат. tribunus militum) — командна посада в римському легіоні. В епоху Республіки в кожному римському легіоні було декілька (зазвичай шість) трибунів, які повинні були командувати легіоном по черзі. Як правило, військові трибуни походили із знатних сімей. Проте, оскільки вони часто не мали достатнього досвіду, а розпорошення командних функцій істотно ускладнювало керівництво легіоном, вже в епоху, що безпосередньо передувала громадянським війнам (зокрема, під час війни в Африці проти царя Югурти), полководці передовіряли керівництво легіоном легатам, як правило, досвідченим воєнначальникам, своїм друзям або родичам. Трибунам при цьому залишалися допоміжні і дорадчі функції, а також командування окремими виділеними підрозділами в одну або декілька когорт. Поділялися трибуни за засобом обрання — на коміціатів та руфулів. В епоху Імперії в кожному легіоні був один військовий трибун з числа сенаторів (другою за старшинством в легіоні після легата) і п'ять — із стану вершників.

Народний трибун — (лат. tribunus plebis) посадовець, згідно з римською традицією з 494 року до н. е. щорічно обиралося з плебеїв на зборах за трибами. Посада народних трибунів була введена для захисту прав плебеїв від свавілля патриціанських магістратів. У період пізньої республіки щорічно вибирали 10 трибунів.

Якийсь час в IV столітті вибиралися так звані трибуни з консульською владою, які заміняли консулів (їх могло бути не два, як консулів одночасно, а більше, наприклад, чотири), що з'явилося поступкою патриціату плебейству. Надалі, коли плебеї дістали доступ до всіх магістратів, необхідність в таких трибунах відпала.

Трибуни мали право накладати вето на розпорядження або ухвали будь-якого магістрату (окрім диктатора і цензора) і сенату, заарештовувати і засуджувати до штрафу магістратів (окрім диктатора) і пересічних громадян, скликати збори плебеїв, засідання трибутних коміцій і сенату і головувати на них, видавати едикти і пропонувати законопроекти.

Особа народного трибуна вважалася недоторканною. Народні трибуни були зобов'язані постійно тримати двері будинку відкритими для громадян, що потребують захисту, і не могли покидати Рим більш ніж на добу. Їх влада була обмежена міською межею Риму. Вищий підйом римської демократії, пов'язаний з діяльністю народних трибунів Тіберія і Гая Гракхів. Зі встановленням імперії інститут народних трибунів втратив самостійне значення, але продовжував існувати у формі «трибунської влади» імператора.

Гай Юлій Цезар став першим довічним трибуном, що забезпечувало йому особисту недоторканність. Октавіан Август, Тіберій і подальші принцепси також приймали довічну трибунську владу.

Народний трибунат проіснував до III століття н. е..

Посилання

• Трибун [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Трибун // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1929. — 1000 екз.
• Великий тлумачний словник сучасної української мови онлайн (містить понад 207 000 словникових статей) [Архівовано 5 січня 2010 у Wayback Machine.]
• Ізборник (історія, мовознавство, літературознавство) [Архівовано 10 грудня 2012 у Wayback Machine.] — там Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1983 — … Т. 5