Путивль

Путивль
Герб Путивля Прапор Путивля
Показник відстаней до міст (Глобус)
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Сумська область
Район	Конотопський район
Засноване	—
Перша згадка	Путивль згадується у 1146, але сліди його заселення сягають 9 — 10 ст.
Статус міста	від 1146 року
Населення	▼ 15 778 (01.01.2017)
- повне	▼ 15 778 (01.01.2017)
Площа	10,51 км²
Густота населення	1565 осіб/км²
Поштові індекси	41500—41505
Телефонний код	+380-5442
Координати	51°20′11″ пн. ш. 33°51′47″ сх. д.
Висота над рівнем моря	178 м
Водойма	р. Сейм
Міста-побратими	Козлодуй (Болгарія)
Відстань
Найближча залізнична станція	Путивль
До станції	24 км
До обл./респ. центру
- залізницею	82 км
- автошляхами	98,4 км
До Києва
- залізницею	292 км
- автошляхами	306 км
Міська влада
Адреса	41500, Сумська обл., Конотопський р-н, м. Путивль, вул. Князя Володимира, 50
Вебсторінка	Путивльська міськрада
Путивль у Вікісховищі Мапа Путивль Путивль Путивль

Пути́вль — стародавнє місто на Посем'ї в Конотопському районі, колишній районний центр Сумської області України. Розташоване над річкою Сейм. У місті розвинута харчова промисловість та туристична галузь, є краєзнавчий музей. Віддаленість від залізниці (24 км) не сприяє його розвитку. Відстань до облцентру становить 98 км (автошлях Р44). Населення міста у 2001 році становило 17 354 чоловік, у 1897 — близько 10 000 мешканців.

Географія

Місто Путивль розташоване на правому березі річки Сейм, на відстані 96 км від обласного центру. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці (Любка) і заболочені озера. Через місто проходять автомобільні дороги Р44, Т 1911, Т 1920, Т 1921 та Т 1922.

Назва

Можливо місто назвали в честь його засновника, який носив ім'я Путим, або Путив, Путислав, Путимир, Путимисл… Можлива також версія, що свою назву місто отримало від слова путь, оскільки Путивль належав до числа населених пунктів, розташованих на шляху «з варяг у греки».

Раніше також згадувався як Путивель.

Історія

Сільська дівчина, 1904, Прокудін-Горський

Перша згадка про Путивль датується 1146 роком в Іпатіївському літописі, у зв'язку з міжусобною війною новгород-сіверських князів Святослава II та Ігоря Ольговичів з чернігівськими князями Володимиром II та Ізясловом Давидовичем. Проте сліди його заселення сягають IX —X століть.

У другій половині XII століття та на початку XIII століття місто було центром удільного князівства, яким правили путивльські князі — одна із гілок чернігівських князів. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу роль та був однією з фортець, що захищали Київську Русь від половців.

Путивль оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Саме тут, у Путивлі, Ярославна очікувала звісток про похід свого чоловіка Ігоря Святославовича «в поле незнаемое, половецкое». 1186 році Путивльська фортеця була безуспішно обложена половцями.

Від середини XIV століття до 1500 року Путивль входив до складу Великого князівства Литовського. У 1500—1721 роках — Московського князівства, згодом, від 1547 року — Московського царства.

27 листопада 1604 року містяни Путивля підняли повстання проти московської залоги окольничого Михайла Михайловича Салтикова і перейшли на сторону українсько-польського війська, яке 20 червня 1605 року захопило Москву.

1721—1917 роках Путивль перебував у складі Російської імперії та був центром Путивльського повіту Бєлгородської, а згодом Курської губерній.

Могила Базими Г. Я. — колишнього начальника штабу партизанського з'єднання Ковпака

1905 року в Путивльському повіті відбувалися селянські заворушення, які жорстоко придушила царська влада. У березні 1918 року місто захопили німецькі війська, а з грудня того ж року в ньому стояло військо УНР під командуванням С. Петлюри. Через два місяці його захопили денікінці, які наступали на Київ. У листопаді 1919 року в Путивль окупували червоні. 1926 року Путивль відійшов до складу УРСР і став райцентром Конотопської округи. Про історію стародавнього Путивля розповідають експонати районного краєзнавчого музею. Зокрема, серед багатьох цікавих речей є шафа, що належала гетьману Іванові Мазепі п- бароковий витвір німецьких майстрів XVII століття. У будинку музею, зведеному на початку XX ст., містився партизанський штаб з'єднання, яким командував колишній голова Путивльської міської ради Сидір Ковпак (1887—1967). Саме з Путивля партизани С. Ковпака і С. Руднєва вирушили у рейд по тилах німців аж до Карпат, який завершився наприкінці 1943 року. Місцем дислокації партизанів був величезний Спадщанський ліс, в якому й досі зберігається партизанська землянка як пам'ять про ті роки.

16 жовтня 1925 року Путивль було передано із складу РРФСР до УСРР. У 1920—1930-х роках Путивльский район був автономним російським національним районом у складі УРСР. У побуті говорять на путивльському діалекті курсько-орловскої групи говорів південноросійського наріччя. Населення — 29 723 осіб, у тому числі міське населення — 16,4 тис. осіб, сільське — 13,3 тис. осіб. Національний склад українці — 47 %, росіяни — 51 %.

Російське вторгнення

Орієнтовно о 16:40 24 лютого 2022 року силами ЗСУ в районі Путивля було зупинено наступ танків противника

Економіка

• Птахопідприємство «Натон». Вирощує угорську птицю кросу ХайЛайн коричневий. Однак у перспективі хоче збільшити асортимент продукції шляхом посадки білої птиці, тому що на ринку попит має як коричневе яйце, так і біле.
• ПП «Прибормашсервіс».
• ТОВ «Путивль-хліб».
• ТОВ «Колос».
• ППП «Сейм» [Архівовано 2 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Освіта і культура

У місті розташований Державний історико-культурний заповідник, який складається з 44 об'єктів нерухомої культурної спадщини. Об'єкти, що знаходяться власне в місті: краєзнавчий музей, Святодухівський монастир, Церква Миколи Козацького, Городок та інші.

Пам'ятки

У Путивлі збереглися пам'ятки кам'яної архітектури XVII — XVIII ст.:

• ансамбль Мовчанського монастиря з храмом Різдва Богородиці (близько 1630—1636 рр.), з добудованим трапезним теплим храмом (1666—1669 роки), Спаською церквою (1666—1667 рр.), двома двоповерховими корпусами келій (XIX століття) і дзвіницею з бароковим верхом (після перебудови наприкінці XVII — XVIII ст. соборний комплекс нині є єдиною пам'яткою стилю «восьмерик на четверику» в Україні);

Пам'ятник княгині Ярославні (дитинець міста)

• Спасо-Преображенський собор (1617-?) з каплицею (середина XVII століття), твір російської архітектури (українські елементи помітні тільки у різьбі іконостасу, що зроблений в традиційному для Росії «тябловому» стилі) і надбрамна церква з дзвіницею (1693—1697 рр.).

Уплив традицій українського дерев'яного будівництва позначений на двоповерховій трипільній, одноверхій церкві Миколи Козацького (1735—1737 рр.) із дзвіницею над притвором (1770-ті рр.) та на Воскресенській церкві (1758 р., не збереглась) типу трапезної у центрі міста.

З інших пам'яток XVII — XVIII століть:

• цінна скульптура «Христа в темниці»;
• ікони місцевих майстрів, гаптоване золотом і сріблом на білому атласі зображення Богоматері і празників та плащаниця (1666 р.);
• мист. оправи євангелій;
• дзвін «Самодзвон».

Під час розкопів городища у 1950 — 1960-х років відкрито рештки фундаментів, мабуть, Вознесенської церкви, що була споруджена у кінці XII — початку [[XIII] століття|XIII]] століть та рештки валів з XII століття.

У місті збереглося багато житлових та громадських споруд 19 — початку 20 століття.

Пам'ятки цивільної архітектури:

• Будинок, у якому мешкав історик Рябінін І. М. (1-а половина ХІХ століття);
• Будинок, у якому мешкав фотограф Фесик Я. (кінець ХІХ століття);
• Будинок графа Головіна (ХІХ століття);
• Будинок земської управи (тепер міська рада, 1878-81);
• Будинок купця Брежнєва (ХІХ століття);
• Будинок Черепова А. (тепер краєзнавчий музей, 1914);
• Будинок церковного притчу Покровської двухрамської церкви (1865);
• Курдюмовська богадільня (ХІХ століття);
• Магазин купця Брянцева (1910);
• Ремісниче училище Маклакова М. (тепер Путивльський коледж Сумського національного аграрного університету, 1886);
• Садиба генерала Косинського (1906-10);
• Садиба поміщика Єфремова (1824-36);
• Торгові ряди купців Пономарьових (ХІХ століття);
• Водогінна вежа (початок ХХ століття).

Транспорт

Автостанція «Путивль»

Автобусна система міського транспорту в місті представлена єдиним маршрутом, що дозволяє вранці городянам дістатись до роботи та навчальних закладів. Автобус курсує від місцевого РЕМу, через Райагробуд, центр та ПТУ до Прудів і в зворотному напрямку. Рейс триває півгодини. Розклад руху з 7:00 до 17:00. У вихідні та святкові дні графік роботи залежить від потреб пасажирів у транспорті.

Відомі люди

Народилися

• Олександр Аляб'єв (нар. 1940) — український музикант, баяніст, заслужений артист України (1998).
• Єфрем Вернигора (1884—невідомо) — підполковник Армії УНР.
• Михайло Душенко (1875—невідомо) — полковник Армії УНР, начальник постачання Армії;
• Микола Дядечко (1912—2000) — ентомолог, доктор біологічних наук, професор
• Леонтій Загурський (1847—1912) — український вчений-правознавець, доктор юридичних наук, декан юридичного факультету Харківського університету (1891—1905);
• Євген Клабуновський (нар. 1923) — вчений-хімік;
• Олександр Мещанінов (1879—1969) — визначний український медик, доктор медичних наук, професор; завідувач кафедри хірургії Харківського інституту, удосконалення лікарів (1919—1957), 5 грудня 2019 року у м. Харкові, у міській дитячій лікарні № 19 була встановлена меморіальна дошка на честь професора;
• Віктор Сазанов (1879—1967) — радянський учений, агротехнік, рослинник, доктор сільськогосподарських наук, професор.
• Павло Свиреденко (1897—1971) — український зоолог, дійсний член НАН України (від 1948), завідувач відділу екології Київського інституту зоології (1947—1954).

Мешкали

• Ольга Трофімцева (нар. 1976) — у 1991—1994 роках. навчалася в Путивльському сільськогосподарському технікумі, з 06 лютого 2019 р. — виконувач обов'язків Міністра аграрної політики та продовольства України.

Галерея

• 
  Головна пам'ятка Путивля — Мовчанський монастир (1591)
• 
  Святодухівський монастир (1617)
• 
  Церква Миколи Козацького (1737)
• 
  Центральна вулиця Путивля (початок ХХI століття)
• 
  Торгові ряди (XIX століття)
• 
  Путивль між 1905 та 1915 (фото Прокудіна-Горського)

Див. також

• Станція «Путивль»

Джерела та література

• Вортман Д. Я. Путивль [Архівовано 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 63. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Згадка про Путивль у Іпатіївському літописі [Архівовано 3 червня 2011 у Wayback Machine.]
• Середньовічні фортифікації Путивля [Архівовано 11 липня 2010 у Wayback Machine.]
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Путивль. Місто Ярославни у сльозах [Архівовано 27 листопада 2010 у Wayback Machine.] на www.ukrainaincognita.com (вебпроект «Україна Інкогніта») [Архівовано 27 листопада 2010 у Wayback Machine.]
• В. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. Путивль. Фотопутеводитель. Київ, Мистецтво, 1992. [Архівовано 30 березня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання

• Путивль // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1538. — 1000 екз.
• Портал міста Путивль [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
• YouTube, Маловідома Україна. Путивль [Архівовано 18 листопада 2020 у Wayback Machine.] (Перевірено 18 лютого 2012)