Хіос: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Zvr (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Erud (обговорення | внесок) доповнення |
||
Рядок 20: | Рядок 20: | ||
}}{{Otheruses|Хіос}} |
}}{{Otheruses|Хіос}} |
||
'''Хі́ос''' ({{lang-el|Χίος}}, {{lang-tr|Sakız Adası}}) — один з [[острів|островів]] [[Егейське море|Егейського моря]] поблизу узбережжя [[Мала Азія|Малої Азії]], між островами [[Лесбос]] та [[Самос]]. Адміністративно відноситься до [[Хіос (ном)|нома Хіос]] ([[Греція]]). [[Площа]] 842 289 [[км²]], [[населення]] 51 936 чоловік ([[2001]]). Головне [[місто]] і [[морський порт|порт]] — [[Хіос (місто)|Хіос]]. Острів обслуговує [[Національний аеропорт острів Хіос]]. |
'''Хі́ос''' ({{lang-el|Χίος}}, {{lang-tr|Sakız Adası}}) — один з [[острів|островів]] [[Егейське море|Егейського моря]] поблизу узбережжя [[Мала Азія|Малої Азії]], між островами [[Лесбос]] та [[Самос]]. Адміністративно відноситься до [[Хіос (ном)|нома Хіос]] ([[Греція]]). [[Площа]] 842 289 [[км²]], [[населення]] 51 936 чоловік ([[2001]]). Головне [[місто]] і [[морський порт|порт]] — [[Хіос (місто)|Хіос]]. Острів обслуговує [[Національний аеропорт острів Хіос]]. |
||
Острів славний своїм [[Хіоське вино|хіоським вином]], винятково дорогим в античну добу, що й нині можна скуштувати. Воно вважається найстарішим [[червоне вино|червоним вином]] у світовій історії. |
|||
== Географія == |
== Географія == |
Версія за 09:16, 30 січня 2010
Хіос | ||||
---|---|---|---|---|
грец. Χίος | ||||
Карта | ||||
Острів Хіос на мапі Греції | ||||
Географія | ||||
38°24′ пн. ш. 26°01′ сх. д. / 38.400° пн. ш. 26.017° сх. д. | ||||
Місцерозташування | Егейське море | |||
Акваторія | Егейське море | |||
Площа | 842 289 км² | |||
Найвища точка | 1297 м | |||
Країна | ||||
Греція | ||||
Адм. одиниця | община Хіосd | |||
Населення | 51 936 (2001) | |||
Вебсайт | www.chios.gr | |||
Хіос у Вікісховищі |
Хі́ос (грец. Χίος, тур. Sakız Adası) — один з островів Егейського моря поблизу узбережжя Малої Азії, між островами Лесбос та Самос. Адміністративно відноситься до нома Хіос (Греція). Площа 842 289 км², населення 51 936 чоловік (2001). Головне місто і порт — Хіос. Острів обслуговує Національний аеропорт острів Хіос.
Острів славний своїм хіоським вином, винятково дорогим в античну добу, що й нині можна скуштувати. Воно вважається найстарішим червоним вином у світовій історії.
Географія
На півночі Xіос майже суцільно вкритий високими, крутими крейдяними та вапняковими горами. Найвища з них — гора Святого Іллі (висота 1 264 м), що називається також Горою. У південній частині більш низькі гори, вкриті вічнозеленими чагарниками. Єдина значна рівнина — в середині східного берега, навколо міста Хіос — вкрита великим лісом апельсинових та лимонних дерев.
Клімат відрізняється значною посушливістю. Острів зрошується лише кількома струмками. Грунти вапнякові та сланцеві. На острові є родовище стибію (Меланіос).
Проте тут культивуєються виноград, оливкове та фігове дерево, бавовник і, особливо, мастично-фісташкове дерево, а також різні сорти південних фруктів. Розвинене рибальство.
Історія
Хіос — один із центрів Егейської культури. Найдавніші його мешканці — племена лелегів та карійців — напочатку 1-го тисячоліття до н. е. були витіснені іонійцями.
З 8 століття до н. е. головне місто острова, однойменний Хіос, стає торгово-ремісничим полісом. Звідси вивозили кращі в Греції вино, мастику, мармур, і фіги. На Хіосі виник перший в Греції ринок рабів. Хіос — також один зі стародавніх центрів літератури та мистецтва (вважається батьківщиною Гомера).
Перебував з другій половині 1 століття н. е. під владою Рима, в кінці 4 — 13 ст. — Візантії, потім генуезців, з 1566 — турок.
З 1912 року острів входить до складу незалежної Греції.
Визначні місця
- У південній частині острова Хіос, поблизу села Піргі, — святилище Аполлона Фанайоса, засноване в 9 ст. до н. е., з храмом другої половини 6 століття до н. е.;
- Середньовічна фортеця візантійського монастиря Неа-Моні — між 1042-56 рр.
Персоналії
Література
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 528(рос.)
- Велика радянська енциклопедія