Імператор Інґьо: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta10ehf1) |
Haida (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Імператор Інґьо́''' ({{lang-ja|允恭天皇, いんぎょうてんのう}}, ''інґьо тенно''; [[376]] (?) — [[8 лютого]] [[453]]) — 19-й [[Імператор Японії]], [[синто]]їстське [[камі|божество]]. Роки правління: грудень [[412]] — [[8 лютого]] [[453]]<ref>Усі дати подані за європейським календарем.</ref>. |
'''Імператор Інґьо́''' ({{lang-ja|允恭天皇, いんぎょうてんのう}}, ''інґьо тенно''; [[376]] (?) — [[8 лютого]] [[453]]) — 19-й [[Імператор Японії]], [[синто]]їстське [[камі|божество]]. Роки правління: грудень [[412]] — [[8 лютого]] [[453]]<ref>Усі дати подані за європейським календарем.</ref>. |
||
== Життєпис == |
|||
451 року відправив посольство до китайської держави [[Лю Сун]] (в тамтешніх джерелах Інґьо названо Цзі). Було встановлено політичні та культурні відносини з імператором [[Лю Їлун|Вень-ді]]. Японські посли привезли до Японії календар юаньцзялі, який отримав назву генкарекі. З цього часу починається так званна точна хронологія пануваня японських імператорів. |
|||
Після смерті 453 року Інґьо почалася запекла боротьба між кланами Кацурагі (Кадуракі) та Хегурі (Пегурі). Перший підтримував офіційного спадкоємця Кару, а другий — [[Імператор Анко|Анко]]. Зрештою перемогу здобув останній. |
|||
== Цікавинка == |
|||
Єдиний з імператорів, хто взяв в наложниці власну доньку Кару-но (відому також як Ото-піме або Сотопосі-но опокімі), оскільки остання офіційно була верховною жрицею. Щоб приховати цей зв'язок її було оголошено молодшею сестрою імператриці Осікако-но Онакацу-хіме, яка насправді була матірю Кару-но. |
|||
{{Japan-stub}} |
{{Japan-stub}} |
||
Версія за 07:25, 10 жовтня 2022
| Імператор Інґьо | |
|---|---|
| яп. 允恭天皇 | |
 | |
| Народився | 376 |
| Помер | 8 лютого 453 |
| Поховання | Ichinoyama Kofund |
| Країна | Японія |
| Діяльність | правитель |
| Знання мов | японська |
| Посада | імператор Японії |
| Рід | Імператорський дім Японії |
| Батько | Імператор Нінтоку |
| Мати | Імператриця Іванохіме |
| Брати, сестри | Princess Kusaka no hatabihime no Himemikod, Prince Suminoe no Nakatsud, Prince Ookusakad, Імператор Рітю і Імператор Хандзей |
| У шлюбі з | Oshisaka no Ōnakatsu no Himed і Сотооріхіме |
| Діти | Принц Кінаші но Кару, Prince Sakai no Kurohikod, Імператор Анко, Princess Karu no Ōiratsumed, Prince Yatsuri no Shirahikod і Імператор Юряку |
Імператор Інґьо́ (яп. 允恭天皇, いんぎょうてんのう, інґьо тенно; 376 (?) — 8 лютого 453) — 19-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: грудень 412 — 8 лютого 453[1].
Життєпис
451 року відправив посольство до китайської держави Лю Сун (в тамтешніх джерелах Інґьо названо Цзі). Було встановлено політичні та культурні відносини з імператором Вень-ді. Японські посли привезли до Японії календар юаньцзялі, який отримав назву генкарекі. З цього часу починається так званна точна хронологія пануваня японських імператорів.
Після смерті 453 року Інґьо почалася запекла боротьба між кланами Кацурагі (Кадуракі) та Хегурі (Пегурі). Перший підтримував офіційного спадкоємця Кару, а другий — Анко. Зрештою перемогу здобув останній.
Цікавинка
Єдиний з імператорів, хто взяв в наложниці власну доньку Кару-но (відому також як Ото-піме або Сотопосі-но опокімі), оскільки остання офіційно була верховною жрицею. Щоб приховати цей зв'язок її було оголошено молодшею сестрою імператриці Осікако-но Онакацу-хіме, яка насправді була матірю Кару-но.
|
Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Примітки
- ↑ Усі дати подані за європейським календарем.
Джерела та література
- 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
- 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Вся історія Імператорів Японії — монархічне генеалогічне дерево безперервної лінії. Серія «Історичні портрети»). — 東京: 学研, 2003.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
Посилання
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||