Підсічно-вогнева система землеробства: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
TohaomgBot (обговорення | внесок)
Боти
397 914 редагувань
м Перетворення посилання на іншу сторінку Вікіпедії із зовнішнього на внутрішнє
BunykBot (обговорення | внесок)
Боти
191 233 редагування
м Вікіфікація
Рядок 13: Рядок 13:
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком [[сезон дощів|дощів]] роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви [[Зернові культури|зернових]] ([[просо]]), [[Зернобобові культури|бобових]] і [[коренеплоди|коренеплодів]]. Просо на другий рік змінює [[арахіс]], на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від [[Свиня дика|диких свиней]]. Посіви культурних рослин, як правило, змішані.
Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком [[сезон дощів|дощів]] роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви [[Зернові культури|зернових]] ([[просо]]), [[Зернобобові культури|бобових]] і [[коренеплоди|коренеплодів]]. Просо на другий рік змінює [[арахіс]], на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від [[Свиня дика|диких свиней]]. Посіви культурних рослин, як правило, змішані.


Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.<ref name="тимочко">Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб.&nbsp;— К.: КНЕУ, 2005.&nbsp;— 204 с. ISBN 966-574-759-2 </ref> Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «[[січень]]» (від слова «сікти»&nbsp;— рубати)<ref name="Благой">Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: [[:ru:Благой, Дмитрий Дмитриевич|Д.Д.&nbsp;Благой]], [[:ru:Варсанофьева, Вера Александровна|В.&nbsp;А.&nbsp;Варсанофьева]], Б.А.&nbsp;Воронцов-Вельяминов, П.А.&nbsp;Генкель и др.; гл. редактор: А.И.&nbsp;Маркушевич; научн.редакторы: С.Д.&nbsp;Сказкин, М.В.&nbsp;Нечкина, Н.П.&nbsp;Кузин, А.В.&nbsp;Ефимов, А.И.&nbsp;Стражев, А.Г.&nbsp;Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А.&nbsp;Мичурин.&nbsp;— Изд. [[Академія педагогічних наук РРФСР|Академии педагогических наук РСФСР]], Москва 1961, С: 621 (с.:'''215''')</ref>. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали<ref name="Благой"/>. Сіяли прямо в [[зола|золу]], трохи розпушену дерев'яною [[соха|сохою]] або оралом<ref name="Благой"/>. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»<ref name="Благой"/> Найчастіше сіяли [[просо]]<ref name="ЕУПетров">В. Петров. ''Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201)'' // [[Енциклопедія українознавства]]. Загальна частина (ЕУ-I).&nbsp;— Мюнхен, Нью-Йорк, 1949.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 200-228. [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui027.htm Доступ]</ref><ref name="Благой"/>. Але були відомі і інші [[злаки]]: [[пшениця]], [[ячмінь]] і [[Жито посівне|жито]]<ref name="Благой"/>.
Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.<ref name="тимочко">Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб.&nbsp;— К.: КНЕУ, 2005.&nbsp;— 204 с. ISBN 966-574-759-2 </ref> Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «[[січень]]» (від слова «сікти»&nbsp;— рубати)<ref name="Благой">Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д.&nbsp;Благой, В.&nbsp;А.&nbsp;Варсанофьева, Б.А.&nbsp;Воронцов-Вельяминов, П.А.&nbsp;Генкель и др.; гл. редактор: А.И.&nbsp;Маркушевич; научн.редакторы: С.Д.&nbsp;Сказкин, М.В.&nbsp;Нечкина, Н.П.&nbsp;Кузин, А.В.&nbsp;Ефимов, А.И.&nbsp;Стражев, А.Г.&nbsp;Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А.&nbsp;Мичурин.&nbsp;— Изд. [[Академія педагогічних наук РРФСР|Академии педагогических наук РСФСР]], Москва 1961, С: 621 (с.:'''215''')</ref>. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали<ref name="Благой"/>. Сіяли прямо в [[зола|золу]], трохи розпушену дерев'яною [[соха|сохою]] або оралом<ref name="Благой"/>. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»<ref name="Благой"/> Найчастіше сіяли [[просо]]<ref name="ЕУПетров">В. Петров. ''Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201)'' // [[Енциклопедія українознавства]]. Загальна частина (ЕУ-I).&nbsp;— Мюнхен, Нью-Йорк, 1949.&nbsp;— Т. 1.&nbsp;— С. 200-228. [http://izbornyk.org.ua/encycl/eui027.htm Доступ]</ref><ref name="Благой"/>. Але були відомі і інші [[злаки]]: [[пшениця]], [[ячмінь]] і [[Жито посівне|жито]]<ref name="Благой"/>.


[[Павло Алеппський]] описав побутування в давній Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого [[Тваринництво України|тваринництва]], [[Городництво|городництва]] і [[Садівництво|садівництва]], [[Льонарство в Україні|льонарства]], водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис<ref>Етнографія українців: [[Навчальний посібник|навч. посібн.]] / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)</ref>.
[[Павло Алеппський]] описав побутування в давній Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого [[Тваринництво України|тваринництва]], [[Городництво|городництва]] і [[Садівництво|садівництва]], [[Льонарство в Україні|льонарства]], водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис<ref>Етнографія українців: [[Навчальний посібник|навч. посібн.]] / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)</ref>.

Версія за 22:06, 18 травня 2023

Сільське господарство
Категорія Категорія • Портал
Підсічно-випалювальна практика в Фінляндії, 1893.
Фотографія з космосу, яка ілюструє випалювання лісів вздовж річки Ріо-Ксінгу в штаті Мато Гроссо, Бразилія.

Підсічно-вогневе землеробство (також, підсічне,[1] або вогневе,[1] або вирубне (підсічне),[2] або вирубно-вогнева система) — одна з примітивних стародавніх систем безорного безтяглового землеробства в лісовій зоні, заснована на випалюванні лісу і посадці на цьому місці культурних рослин. При тривалому терміні перелогу характеризується досить високою врожайністю одиниці оброблюваної території та досить високою продуктивністю праці, але через те, що більша частина території виявляється при цьому в кожний даний момент під перелогом, загальна продуктивність праці для цього типу землеробства вкрай низька. Після вирубування дерев і кущів та їх спалення в процесі підготовки нової ділянки орної землі, зола використовується як добриво.[3] З виснаженням землі на певній ділянці, її залишали, і таким самим чином готували іншу.

Поширення

Підсічно-вогневе землеробство було поширене в зоні широколистяних лісів як Європи, так і Азії з епохи неоліту; в гірських і північних тайгових лісах помірного поясу воно зберігалося у деяких слов'янських і германських народів до середини XIX століття. У Південній Європі воно пережило себе вже на початку XIX століття, однак у таких районах, як Арденські гори або на острові Корсика, проіснувало до середини XIX століття. Зберігалося воно до середини XIX століття і в широкій зоні лісів Північної Америки у європейських переселенців. В Україні у ХІХ ст. залишки цієї системи побутували тільки подекуди у Карпатах і на Поліссі.

Різновиди підсічно-вогневого землеробства з тропічними культурами і тепер широко поширені в Центральній Африці (система «чітамене» у народів банту), Південно-Східної Азії («ладанг» — у бірманців, в'єтнамців та ін.), Океанії (у папуасів Нової Гвінеї та ін.), в індіанців Південної і Центральної Америки («мільпа») тощо

Наприклад, в Африці чоловіки обрубують з дерев ножами гілки, а жінки укладають їх (разом із сухою травою і чагарником) товстим шаром на полі. Після спалювання перед початком дощів роблять посадки, оточивши ділянку масивною огорожею. Переважають змішані посіви зернових (просо), бобових і коренеплодів. Просо на другий рік змінює арахіс, на третій рік переважають бобові. У гірських тропічних лісах папуаси Нової Гвінеї ліс вирубували і очищали ділянки кам'яними сокирами і дерев'яними ручними веслоподібними знаряддями. Посіви захищаються огорожами від диких свиней. Посіви культурних рослин, як правило, змішані.

Така система застосовувалася східнослов'янськими племенами лісової зони.[3] Зимовий місяць, протягом якого рубали ліс, називався «січень» (від слова «сікти» — рубати)[1]. У наступні місяці — «сухий» і «березіль», ліс сушили і спалювали[1]. Сіяли прямо в золу, трохи розпушену дерев'яною сохою або оралом[1]. Таке землегосподарство називається «вогневим», або «підсічним»[1] Найчастіше сіяли просо[4][1]. Але були відомі і інші злаки: пшениця, ячмінь і жито[1].

Павло Алеппський описав побутування в давній Україні підсічно-вогневої системи землеробства, розвинутого тваринництва, городництва і садівництва, льонарства, водяних млинів, продукування пива з ячменю, горілки з жита та вина, багато інших цікавих етнографічних рис[5].

Технологія

У лісі рубали дерева або підсікали їх, підрізали кору, щоб вони висохли. Через рік ліс спалювали і сіяли прямо в попіл, який є досить хорошим добривом. Для лісової смуги Східної Європи був характерний наступний екогосподарський цикл: від 1-3 до 5-7 років на розчищеній ділянці проводилися посіви, потім використовували його як сінокіс чи пасовище (не обов'язкова фаза, до 10-12 років), а після припинення господарської діяльності через 40-60 років відновлювався ліс. Спалювання висушених на корені дерев без зрубування (а тільки здирання кори до камбію) збільшувало описаний цикл на 10-15 років[6]. Поле після випалювання давало добрий урожай перший рік без обробки землі; потім потрібне розпушування ділянки ручними знаряддями. У зоні вторинних лісів випалювали чагарник і навіть болото, дерен. Така форма землеробства вимагає міняти час від часу місце поселення.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д.Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б.А. Воронцов-Вельяминов, П.А. Генкель и др.; гл. редактор: А.И. Маркушевич; научн.редакторы: С.Д. Сказкин, М.В. Нечкина, Н.П. Кузин, А.В. Ефимов, А.И. Стражев, А.Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П.А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)
  2. ↑ Зернове господарство — В. Кубійович // Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 805-1200. Доступ: http://izbornyk.org.ua/encycl/euii060.htm
  3. ↑ а б Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  4. ↑ В. Петров. Матеріяльна культура. Пережитки передісторичної матеріяльної культури. Скотарство (200). Хліборобство (200). Ремесло. Оброблення металю (201). Осадництво (201) // Енциклопедія українознавства. Загальна частина (ЕУ-I). — Мюнхен, Нью-Йорк, 1949. — Т. 1. — С. 200-228. Доступ
  5. ↑ Етнографія українців: навч. посібн. / за ред. проф. С. А. Макарчука; вид. 3-є, перероб. і доп. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2015. 711 с. (стор.:84)
  6. ↑ Смирнова О.В., Турубанова С.А. Формирование и развитие восточноевропейских широколиственных лесов в голоцене. Палеоариалы. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 12 жовтня 2012.

Посилання

Література

  • Андрианов Б. В. Подсечно-огневое земледелие // Народы мира. Истор.-этнограф. справочник / Глав. ред. Ю. В. Бромлей. — М.: Сов. Энциклопедия, 1988. — С. 591.
  • Сокіл-Клепар Наталія. Землеробська лексика [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.] // Народознавчі зошити. № 3 (123), 2015
Плуг Це незавершена стаття про сільське господарство.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підсічно-вогнева_система_землеробства&oldid=39510252