Облога Плевни: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 42: Рядок 42:


У серпні румунські війська на чолі з генералом Александру Чернатом перетнули Дунай і вступили в бій, налічуючи 43 414 осіб.<ref>George Marcu, Enciclopedia bătăliilor din istoria românilor, Editura Meronia, București 2011</ref> 11 вересня росіяни та румуни розпочали широкомасштабний штурм Плевни. Османські війська окопалися і були оснащені німецькою сталевою казнозарядною артилерією виробництва Круппа та американськими ретрансляторами Вінчестер<ref>{{Cite web|title=Turkish Winchester|url=https://web.archive.org/web/20121129121121/http://www.militaryrifles.com/turkey/TurkWin.htm|website=web.archive.org|date=2012-11-29|accessdate=2023-05-22}}</ref> і гвинтівками Пібоді-Мартіні. Протягом трьох годин вони відкидали хвилі наступаючих росіян, маючи перевагу у вогневій потужності.<ref>Trenk, Richard T., Sr. (August 1997). "The Plevna Delay: Winchesters and Peabody-Martinis in the Russo-Turkish War: A small Turkish army is trapped, but with the help of surprising firepower, they hold up the entire Russian Campaign for over five months". ''Man At Arms Magazine''. Vol. 19, no. 4</ref> Цар Олександр II та його брат Великий князь Ніколас спостерігали з павільйону, побудованого на схилі пагорба, поза лінією вогню.<ref>Cowles, Virginia (1969). ''The Russian Dagger: Cold War in the Days of the Czars''. New York: Harper & Row. pp. 107–108. OCLC 57268</ref> Скобелєв зайняв два південні редути. Румунська 4-а дивізія на чолі з генералом Георгієм Ману взяла редут Гривиця після чотирьох кривавих штурмів, за особистої допомоги князя Кароля. Наступного дня турки знову зайняли південні редути, але не змогли витіснити румунів, які відбили три контратаки. З початку вересня втрати росіян склали приблизно 20 000 осіб, тоді як османи втратили 5 000-6 000<ref>Dowling, Timothy C., ed. (2014). ''Russia at War: From the Mongol Conquest to Afghanistan, Chechnya, and Beyond''. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. p. 646. ISBN <bdi>978-1-59884-947-9</bdi>. OCLC 880349770.</ref>.
У серпні румунські війська на чолі з генералом Александру Чернатом перетнули Дунай і вступили в бій, налічуючи 43 414 осіб.<ref>George Marcu, Enciclopedia bătăliilor din istoria românilor, Editura Meronia, București 2011</ref> 11 вересня росіяни та румуни розпочали широкомасштабний штурм Плевни. Османські війська окопалися і були оснащені німецькою сталевою казнозарядною артилерією виробництва Круппа та американськими ретрансляторами Вінчестер<ref>{{Cite web|title=Turkish Winchester|url=https://web.archive.org/web/20121129121121/http://www.militaryrifles.com/turkey/TurkWin.htm|website=web.archive.org|date=2012-11-29|accessdate=2023-05-22}}</ref> і гвинтівками Пібоді-Мартіні. Протягом трьох годин вони відкидали хвилі наступаючих росіян, маючи перевагу у вогневій потужності.<ref>Trenk, Richard T., Sr. (August 1997). "The Plevna Delay: Winchesters and Peabody-Martinis in the Russo-Turkish War: A small Turkish army is trapped, but with the help of surprising firepower, they hold up the entire Russian Campaign for over five months". ''Man At Arms Magazine''. Vol. 19, no. 4</ref> Цар Олександр II та його брат Великий князь Ніколас спостерігали з павільйону, побудованого на схилі пагорба, поза лінією вогню.<ref>Cowles, Virginia (1969). ''The Russian Dagger: Cold War in the Days of the Czars''. New York: Harper & Row. pp. 107–108. OCLC 57268</ref> Скобелєв зайняв два південні редути. Румунська 4-а дивізія на чолі з генералом Георгієм Ману взяла редут Гривиця після чотирьох кривавих штурмів, за особистої допомоги князя Кароля. Наступного дня турки знову зайняли південні редути, але не змогли витіснити румунів, які відбили три контратаки. З початку вересня втрати росіян склали приблизно 20 000 осіб, тоді як османи втратили 5 000-6 000<ref>Dowling, Timothy C., ed. (2014). ''Russia at War: From the Mongol Conquest to Afghanistan, Chechnya, and Beyond''. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. p. 646. ISBN <bdi>978-1-59884-947-9</bdi>. OCLC 880349770.</ref>.

== Четверта битва ==
Великі втрати росіян і румунів зупинили лобові штурми. Генерал Едуард Іванович Тотлебен прибув для нагляду за веденням облоги як начальник штабу армії. Тотлебен мав перевірений досвід командування в облоговій війні, прославившись обороною Севастополя (1854-1855) під час Кримської війни.


== Примітки ==
== Примітки ==

Версія за 10:04, 22 травня 2023

Облога Плевена
Російсько-турецька війна 1877-1878
«Артилерійський бій під Плевеном. Батарея облогових гармат на Великокнязівській горі» (Н. Д. Дмитрієв-Оренбурзький, 1880)
«Артилерійський бій під Плевеном. Батарея облогових гармат на Великокнязівській горі»
(Н. Д. Дмитрієв-Оренбурзький, 1880)
«Артилерійський бій під Плевеном. Батарея облогових гармат на Великокнязівській горі»
(Н. Д. Дмитрієв-Оренбурзький, 1880)
Координати: 43°25′ пн. ш. 24°37′ сх. д. / 43.417° пн. ш. 24.617° сх. д. / 43.417; 24.617
Дата: 20 липня — 10 грудня 1877
Місце: Балкани, Болгарія, Плевен
Результат: Перемога Російської імперії та Румунії
Сторони
Російська імперія
Румунія 		Османська імперія
Командувачі
Олександр ІІ
Скобелев М.Д.
в.кн. Микола Миколайович 		Абдул-Гамід II
Осман Нурі-паша
Військові сили
130,000 солдат та 496 гармат 48,000 солдат та 96 гармат
Втрати
близько 50 тис. вбитих та поранених близько 15 тис. вбитих та поранених, 40000 потрапило в полон
Ця стаття не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2021)
Цей розділ містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цей розділ, погодивши його із чинними мовними стандартами. (червень 2015)

Облога Плевена — епізод Російсько-турецької війни 1877—1878 рр., військова операція російсько-румунських військ проти турецьких військ Османа-паші, що укріпились на той час у Плевені.[1] Запекла оборона турецьких військ затримала просування російської армії та дозволила османському урядові укріпити Стамбул та Адріанополь, однак через невмілі дії вищого турецького командування, гарнізон Плевена був змушений здійснити капітуляцію.

Передумови

Плевен перебував на перетині доріг, які йшли на Рущук, Софію через Орханійський перевал, та до Ловче, звідки ще дві дороги вели через Сельві, Габрово, Шипкинський перевал до Казанлика та до Трояну.

Після форсування Дунаю поблизу Зімніци російська Дунайська армія розгорнула успішний наступ на Тирново 4-го (16-го) липня. Західний загін генерала барона М. П. Кріденера, взявши Никополь, розгорнув таким чином плацдарм на правому березі Дунаю до 60 кілометрів. Російський головнокомандувач вважав, що з втратою Никополя турки на західній ділянці фронту більше не зможуть вжити активних дій і обмежаться обороною західної Болгарії. Однак, командуючий у Видині мушир (маршал) Осман-паша запропонував головнокомандувачу Абдул-Керім-паші змінити початковий план воєнних дій, який зводився до зосередження сил на флангах оборонної лінії Дунаю — в чотирикутнику фортець та поблизу Видина, він був створений виключно для потреб оборони. Осман-паша пропонував, залишивши необхідну кількість військ у Видині, з рештою рушити до Плевена, з'єднатися в Тирнові з корпусом Ахмет-Еюб-паші з Шумлі та перейти в рішучий наступ у напрямку на Систово. У випадку, якби останньому з'єднанню не вдалося — зайняти Ловчу, яка, на думку Османа, представляла великі вигоди для оборони Балканських проходів. Під тиском успіхів росіян і побоювань, що ті перейдуть Балканський хребет і атакують слабо захищені Адріанополь та Софію, турецьке командування з деякими змінами прийняло пропозицію Османа.

У Плевені ще 26-го червня (8-го липня) була півсотня осавула Афанасьєва з передового загону І. Ф. Гурко, вислана для зв'язку з козачою бригадою І. Ф. Тутолміна, але вона була витіснена звідти 27-го загоном Атуф-паші (3 батальйони й 4 гармати), спрямованим комендантом Нікополя для забезпечення своїх повідомлень.

Вранці 1-го (13-го) липня Осман-паша виступив з Видина з 19-ма батальйонами, 5-ма ескадронами й 9-ма батареями (16 тис. осіб, 58 гармат), і на світанку 7-го (19-го) вступив у Плевен, пройшовши форсованим маршем за 6 діб близько двохсот кілометрів. Росіяни, які знехтували військовою розвідкою, не змогли виявити рух військ Осман-паші, а тому спізнилися із заняттям Плевена. Відповідне розпорядження було віддано Кріденеру ще 4-го (16-го) липня, але чи то через несправності телеграфного зв'язку, чи то через нерозпорядливість барона, тільки вранці 6-го (18-го), після категоричного наказу головнокомандувача, частина його військ під командуванням генерала Ю. І. Шільдера-Шульднера виступила до Плевена.

Перший штурм

Першим російським з'єднанням, які досягли Плевена, виявилася дивізія Ю. І. Шильдера-Шульднера, підлеглі йому війська дісталися до міста увечері 19 липня і застали приготування турків до оборони. Впродовж чотирьох годин російські та турецькі батареї обстрілювали один одного. Наступного дня російська армія перейшла до рішучого штурму турецьких позицій. Атака швидко вичерпала російські резерви, але завдяки підтримці артилерії росіяни змогли подолати 3 лінії окопів і вступили в місто, викликавши замішання в стані противника. В ході запеклих зіткнень турецькі війська змогли вибити росіян з міста й захопили при цьому безліч покинутих боєприпасів та спорядження. Турецькі втрати в цій битві склали приблизно 2000 осіб, росіян — 2800 осіб.[2]

Друга битва

Осман-паша зміцнив свою оборону і побудував більше редутів, його сили зросли до 22 000 осіб і 58 гармат,[2] в той час, як росіяни отримали підкріплення від армії румунського князя Кароля (пізніше короля Румунії Кароля I), який отримав командування об'єднаними облоговими силами. Генерал Микола Криденер також прибув з російським IX корпусом. Загальна кількість російських військ зросла до 35 000 і 176 гармат.[2] 31 липня російський штаб наказав Кріденеру штурмувати місто, атакуючи з трьох сторін, з повним розрахунком на російсько-румунський тріумф. Кавалерія генерала Олексія Шаховського атакувала східні редути, в той час, як піхотна дивізія генерала Михайла Скобелєва атакувала редут Гривиця на півночі. Шаховському вдалося взяти два редути, але до кінця дня османським військам вдалося відбити всі атаки й повернути втрачені позиції. Втрати росіян склали 7 300 осіб, а османів — понад 2 000.

Третя битва

Відбивши російські атаки, Осман не зміг закріпити свою перевагу і, можливо, вибити обложників; однак 31 серпня він здійснив кавалерійську вилазку, яка коштувала росіянам 1300 осіб, а османам — 1000. Росіяни продовжували надсилати підкріплення до Плевни, і їхня армія, яку тепер особисто очолював великий князь, розрослася до 100 000 осіб. 3 вересня Скобелєв скоротив турецький гарнізон, що охороняв османські лінії постачання в Ловечі, перш ніж Осман зміг вийти на допомогу. Османська армія організувала вцілілих з Ловеча в 3 батальйони для оборони Плевни. Осман також отримав підкріплення з 13 батальйонів, довівши свою загальну чисельність до 30 000 осіб — найвищого показника за весь час облоги.

У серпні румунські війська на чолі з генералом Александру Чернатом перетнули Дунай і вступили в бій, налічуючи 43 414 осіб.[3] 11 вересня росіяни та румуни розпочали широкомасштабний штурм Плевни. Османські війська окопалися і були оснащені німецькою сталевою казнозарядною артилерією виробництва Круппа та американськими ретрансляторами Вінчестер[4] і гвинтівками Пібоді-Мартіні. Протягом трьох годин вони відкидали хвилі наступаючих росіян, маючи перевагу у вогневій потужності.[5] Цар Олександр II та його брат Великий князь Ніколас спостерігали з павільйону, побудованого на схилі пагорба, поза лінією вогню.[6] Скобелєв зайняв два південні редути. Румунська 4-а дивізія на чолі з генералом Георгієм Ману взяла редут Гривиця після чотирьох кривавих штурмів, за особистої допомоги князя Кароля. Наступного дня турки знову зайняли південні редути, але не змогли витіснити румунів, які відбили три контратаки. З початку вересня втрати росіян склали приблизно 20 000 осіб, тоді як османи втратили 5 000-6 000[7].

Четверта битва

Великі втрати росіян і румунів зупинили лобові штурми. Генерал Едуард Іванович Тотлебен прибув для нагляду за веденням облоги як начальник штабу армії. Тотлебен мав перевірений досвід командування в облоговій війні, прославившись обороною Севастополя (1854-1855) під час Кримської війни.

Примітки

  1. ↑ Plevna. 1911 Encyclopædia Britannica. Т. Volume 21. Процитовано 14 квітня 2023.
  2. ↑ а б в Dowling, Timothy C., ed. (2014). Russia at War: From the Mongol Conquest to Afghanistan, Chechnya, and Beyond. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. p. 645. ISBN 978-1-59884-947-9. OCLC 880349770.
  3. ↑ George Marcu, Enciclopedia bătăliilor din istoria românilor, Editura Meronia, București 2011
  4. ↑ Turkish Winchester. web.archive.org. 29 листопада 2012. Процитовано 22 травня 2023.
  5. ↑ Trenk, Richard T., Sr. (August 1997). "The Plevna Delay: Winchesters and Peabody-Martinis in the Russo-Turkish War: A small Turkish army is trapped, but with the help of surprising firepower, they hold up the entire Russian Campaign for over five months". Man At Arms Magazine. Vol. 19, no. 4
  6. ↑ Cowles, Virginia (1969). The Russian Dagger: Cold War in the Days of the Czars. New York: Harper & Row. pp. 107–108. OCLC 57268
  7. ↑ Dowling, Timothy C., ed. (2014). Russia at War: From the Mongol Conquest to Afghanistan, Chechnya, and Beyond. Santa Barbara, California: ABC-CLIO. p. 646. ISBN 978-1-59884-947-9. OCLC 880349770.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Облога_Плевни&oldid=39536916