Касьянов Георгій Володимирович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Рядок 40: Рядок 40:


== Погляди ==
== Погляди ==
Георгій Касьянов є прихильником критичної історії. З цих позицій він піддає деконструкції український національний мастер-наратив, аналізуючи його роль в формуванні національної ідентичності. У 2002 - 2022 він опублікував низку праць, присвячених епістемологічому аналізу українського мастер-наратива, його можливостям і пізнавальним обмеженням
Георгій Касьянов активно публічно виступав проти процесів [[Декомунізація в Україні|декомунізації]] та [[Дерусифікація в Україні|дерусифікації]], зокрема проти перейменування проспекту Московського у Києві на [[Проспект Степана Бандери (Київ)|проспект Степана Бандери]]. Критикував [[Українська повстанська армія|УПА]], стверджував, що її основним ворогом були [[поляки]], а не [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]] чи [[Третій Рейх]]. Також стверджував, що в Україні був ухвалений закон, який забороняє публічно засуджувати [[Організація українських націоналістів|ОУН]], а буцімто дозволяє лише прославляти цю організацію. Заявляв, що метою ОУН була побудова [[Тоталітаризм|тоталітарної]] держави. Стверджував, що Україна не була колонією Росії, а [[Українське національне відродження|український національний рух]] зобов'язаний своїм існуванням [[Російська імперія|Російській імперії]]. Виступав на підтримку поширення та вивчення [[Російська мова в Україні|російської мови в Україні]], заперечував використання Росією російської мови як засобу боротьби проти України під час [[Російсько-українська війна (з 2014)|російсько-української війни.]]<ref name="миф">{{Cite web|url=https://focus.ua/ukraine/366016|title=Мифы замедленного действия. Историк Георгий Касьянов о Бандере, русском языке|date=10 лют. 2017 р.|website=ФОКУС}}</ref>

У 2012 році разом з Олексієм Толочком ініціював історіографічну дискусію на сторінках "Українського історичного журналу", яка тривала до 2014 року і стала першим системним обговоренням можливостей і обмежень українського мастер-наративу.

Георгій Касьянов публічно критикував методи і крайнощі проведення [[Декомунізація в Україні|декомунізації]] в Україні. Критикував партійну, в стилі партійної історіографії ОУН(б) ґлорифікацію [[Українська повстанська армія|УПА]], зокрема вибірковий підхід до фактів та відбілювання ОУН та УПА. Аналізував і публічно критикував меморіальні закони 2015 року, як такі що обмежують свободу слова і свободу академічних досліджень.

За свої погляди неодноразово піддавався публічним нападкам націонал-патріотів, стаття про нього в українській Вікіпедії є об’єктом постійних редагувань в стилі політичного доносу, спрямованих на його дискредитацію як науковця.


== Публічні виступи ==
== Публічні виступи ==

Версія за 17:57, 1 липня 2023

Касьянов Георгій Володимирович
Народився20 квітня 1961(1961-04-20) (63 роки)
Челябінськ, Російська РФСР
КраїнаУкраїна Україна
Діяльністьісторик, педагог, викладач університету
Alma materНаціональний педагогічний університет ім. Драгоманова
ГалузьІсторія України
ЗакладІнститут історії України НАН України
НАН України
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Науковий керівникКульчицький Станіслав Владиславович

Георгій Володимирович Касьянов (нар. 20 квітня 1961, Челябінськ, РРФСР) — український історик, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України (2003—2021), професор кафедри історії Києво-Могилянської академії (2002—2011). Директор БФ «Інститут розвитку освіти». Президент Міжнародної асоціації гуманітаріїв (2014—2018).

Життєпис

Батько — офіцер Радянської армії, мати — інженер. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. Горького (1983), аспірантуру Інституту історії України (1983—1986) Працював вчителем в школі (1982—1983), потім в Інституті історії.

2003—2021 — завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України.

2021—2022 — старший науковий співробітник (за сумісництвом) відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.[1]

З вересня 2021 року — керівник Лабораторії міжнародних досліджень пам'яті в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща[2][відсутнє в джерелі].

У 1986 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Інженерно-технічні секції профспілок України в соціалістичному будівництві, 1926—1937 роки»[3]. У 1993 році захистив докторську «Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз»[4].

Стажувався в Гарварді (1995—1996) та Кембриджі (1996), Лондонському (1993) та Гельсінському університетах (1999), Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія, 1999), Університет Хоккайдо (Саппоро, Японія, 2006), Центрально-Європейському Університеті (Будапешт, Угорщина), Амстердамському університеті (2009), Колегіумі Імре Кертеса універсиету Йєни (2015), Викладав у Гельсінкському університеті (1998), Гарварді (2005), Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, 2008—2010), Берлінському Вільному університеті (2009—2019), Базельскому університеті (2017), університеті Північної Кароліни, Чепел-Гілл, США, 2018), Центрі досліджень сучасної історії ім. Ляйбніца, Потсдам, Німеччина (2021)[джерело?].Інституті Європейского університету у Флоренції[5], Fernand Braudel Senior Fellow (2021)[6], Knut and Alice Wallenberg Foundation Senior Fellow (2023).

Випускник програм ім. Фулбрайта (1995, 2018) і Кеннана (2003).

Погляди

Георгій Касьянов є прихильником критичної історії. З цих позицій він піддає деконструкції український національний мастер-наратив, аналізуючи його роль в формуванні національної ідентичності. У 2002 - 2022 він опублікував низку праць, присвячених епістемологічому аналізу українського мастер-наратива, його можливостям і пізнавальним обмеженням

У 2012 році разом з Олексієм Толочком ініціював історіографічну дискусію на сторінках "Українського історичного журналу", яка тривала до 2014 року і стала першим системним обговоренням можливостей і обмежень українського мастер-наративу.

Георгій Касьянов публічно критикував методи і крайнощі проведення декомунізації в Україні. Критикував партійну, в стилі партійної історіографії ОУН(б) ґлорифікацію УПА, зокрема вибірковий підхід до фактів та відбілювання ОУН та УПА. Аналізував і публічно критикував меморіальні закони 2015 року, як такі що обмежують свободу слова і свободу академічних досліджень.

За свої погляди неодноразово піддавався публічним нападкам націонал-патріотів, стаття про нього в українській Вікіпедії є об’єктом постійних редагувань в стилі політичного доносу, спрямованих на його дискредитацію як науковця.

Публічні виступи

13 листопада 2008 прочитав лекцію з питань націоналізації історії в Україні в рамках проєкту рос. «Публичные лекции Полит.ру».[7]

20 липня 2018 року провів лекцію співробітникам Генерального управління розвідки Міністерства оборони України про липневу декларацію про державний суверенітет 1990 року, де зазначив, що прийняття державно-правового акта, покликаного гарантувати національні інтереси Українського народу, стало проривом того часу, та це був лише один з етапів боротьби за незалежність української нації, яка триває й сьогодні.[8]

21 березня 2022 року взяв участь у робітні EUI Intellectual History Working Group Європейского університету у Флоренції «Is this a Just War? How the Russian invasion has changed our views on warfare».[9]

27 квітня 2022 року виступив з доповіддю «Use and Misuse of History in The Russia's War Against Ukraine» на міжнародній конференції «Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства».[10]

Критика

Низка американських і українських істориків звинувачує Георгія Касьянова у зв'язках з російськими спецслужбами, зокрема Радою зовнішньої та оборонної політики Росії[en] (СВОП), російською організацією тісно пов'язаною з Кремлем, створеною групою представників ФСБ, війсьвої еліти та олігархів[11][12]. Касьянов бере участь у міжнародних форумах, лекторіях і вебінарах, які організовує СВОП[13][14], дискредитуючи на них українських істориків[15]. 18 січня 2022 року спільно з Петром Толочком брав участь у круглому столі Російського історичного товариства під головуванням директора Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, що присвячений питанням вивчення історії України та приурочений до 368-ї річниці Переяславської ради. Серед основних пунктів порядку денного заходу були зазначені «сучасні підходи до вивчення культурної спадщини, що зумовлює історичну єдність росіян та українців».[16][17]

Георгія Касьянова звинувачували у поширенні фейків про Голодомор. 2012 року в інтерв'ю українському виданню liva.com.ua, а 2016 року російському виданню РИА-Новости він стверджував, що українські демографи зазначали, що у містах під час Голодомору померло більше людей, ніж у селах. Геннадій Єфіменко зауважує, що це твердження не відповідає дійсності і такого жоден український демограф не казав[15].

Праці

  • Сталінізм на Україні, 1920-ті — 30-ті (1991) У співавторстві с В. Даниленком, С. Кульчицьким
  • «Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля» (1992);
  • «Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст.: Соціально-політичний портрет» (1993);
  • «Історія України: нове бачення» (1996) у співавт.
  • «Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (1995); друге видання — 2019.
  • «Теорії нації та націоналізму» (1999);
  • «До питання по ідеологію ОУН» (2003);
  • «Украина 1991—2007. Очерки новейшей истории [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]» (2008);
  • «Laboratory of Transnational History Ukraine and Recent Ukrainian Historiography» (2009), у співавторстві з Philipp Ther;
  • «Danse macabre: голод 1932—1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х) [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]» (2010), друге видання: Розрита могила: голод 1932—1933 років у політиці, пам'яті, та історії (1980-ті — 2000-ні). Харків, Фоліо, 2019.
  • «Украина — Россия: как пишется история. Диалоги, лекции, статьи» (2011), у співавторстві з О. Міллером
  • Світоглядна революція // УГО. вип.2 (1999)
  • Past Continuous: історична політика 1980-х — 2000-х: Україна та сусіди (2018)
  • From 'the Ukraine' to Ukraine. A Contemporary History, 1991—2021 (2021), у співавторстві з M. Rojanski, M. Minakov et al.
  • Memory Crash: Politics of History In and Around Ukraine, 1980s — 2010s. Central European University Press, 2022,[18]
  • The War Over Ukrainian Identity. Nationalism, Russian Imperialism, and the Quest to Define Ukraine's History, Foreign Affairs, 2022, May 4, 2022[19]
  • From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin's Case for Invading Ukraine, Kennan Cable, 2022, № 76[20]
  • ‘Ukrainian Nazis’ as an invented enemy, June 8, 2022[21]
  • Common Past, Different Visions. The Ukrainian — Russian Encounters Over History Textbooks (1990s — 2010s), Bildung und Erziehung, 2022, № 2, 145—163
  • Очередной конец истории. Россия как анти-Украина, 25.04.2022[22]

Співавтор низки колективних праць з історії України.

Примітки

  1. КАСЬЯНОВ ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. resource.history.org.ua.
  2. Sukces UMCS w programie NAWA „Profesura Gościnna”. www.umcs.pl (пол.). Процитовано 13 червня 2022.
  3. Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.
  4. Просмотр документа. dlib.rsl.ru.
  5. European University Institute. European University Institute (брит.). Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  6. Fernand Braudel Senior Fellowships • European University Institute. www.eui.eu. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  7. Национализация истории в Украине (рос.). ПОЛИТ.РУ. 6 січня 2009. Процитовано 30 серпня 2022.
  8. ГУР МОУ. Головне Управління Розвідки МО України (ua) . Процитовано 31 серпня 2022.
  9. European University Institute. European University Institute (англ.). Процитовано 31 серпня 2022.
  10. Медіадень. ISAR Ednannia (англ.). Процитовано 13 червня 2022.
  11. Bertelsen, Olga (13 січня 2023). Russian Front Organizations and Western Academia. International Journal of Intelligence and CounterIntelligence. Т. 0, № 0. с. 1—26. doi:10.1080/08850607.2022.2147807. ISSN 0885-0607. Процитовано 2 травня 2023.
  12. "Українці і росіяни один народ": як Касьянов та Наришкін один одного підхвалювали та доповнювали (укр.), процитовано 2 травня 2023
  13. Вторая мировая война превращается в сражение с драконом? Итоги Лектория СВОП. Россия в глобальной политике (рос.). Процитовано 2 травня 2023.
  14. Денис: (10 травня 2020). Лекторий СВОП при поддержке Фонда Горчакова «Войны памяти: перемирие на время карантина?» - Совет по внешней и оборонной политике (ru-RU) . Процитовано 2 травня 2023.
  15. а б Емоції, сенсації і фейки. Комплекс жертви заважає нам осмислити Голодомор — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 23 листопада 2019. Процитовано 2 травня 2023.
  16. В РИО прошёл круглый стол, посвящённый вопросам изучения истории Украины. Российское историческое общество. Архів оригіналу за 31 січня 2022.
  17. Онлайн трансляция круглого стола, посвящённого основным тенденциям в истории Украины. Youtube-канал Російського історичного товариства.
  18. Kasianov, Georgiy [0000-0003-1996-0362 (2022). Memory Crash : Politics of History in and around Ukraine, 1980s–2010s (English) . Central European University Press. ISBN 978-963-386-380-0. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  19. Kasianov, Georgiy (4 травня 2022). The War Over Ukrainian Identity (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  20. Kennan Cable No. 76: From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin’s Case for Invading Ukraine | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  21. "Ukrainian Nazis" as an invented enemy. russiapost.net. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  22. Очередной конец истории: Россия как анти-Украина. Утро Февраля. 25 квітня 2022. Процитовано 13 червня 2022.

Джерела

Посилання