Касьянов Георгій Володимирович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Leonst (обговорення | внесок) доповнення, оформлення, стиль, правопис, вікіфікація |
Leonst (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
| Рядок 44: | Рядок 44: | ||
Георгій Касьянов публічно критикував методи проведення [[Декомунізація в Україні|декомунізації]] в Україні та стверджував, що вона нагадує |
Георгій Касьянов публічно критикував методи проведення [[Декомунізація в Україні|декомунізації]] в Україні та стверджував, що вона нагадує |
||
«радянські методи» |
«радянські методи»<ref>{{Cite web|url=https://life.pravda.com.ua/society/2016/05/7/211912/|title=Історик Георгій Касьянов Методи здійснення декомунізації нагадують комуністичні практики}}</ref>. |
||
== Публічні виступи == |
== Публічні виступи == |
||
Версія за 20:27, 5 липня 2023
| Касьянов Георгій Володимирович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 20 квітня 1961 (63 роки) Челябінськ, Російська РФСР |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | історик, педагог, викладач університету |
| Alma mater | Національний педагогічний університет ім. Драгоманова |
| Галузь | Історія України |
| Заклад | Інститут історії України НАН України НАН України Національний університет «Києво-Могилянська академія» |
| Вчене звання | професор |
| Науковий ступінь | доктор історичних наук |
| Науковий керівник | Кульчицький Станіслав Владиславович |
 Висловлювання у Вікіцитатах Касьянов Георгій Володимирович у Вікісховищі | |
Георгій Володимирович Касьянов (нар. 20 квітня 1961, Челябінськ, РРФСР) — український історик, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України (2003—2021), професор кафедри історії Києво-Могилянської академії (2002—2011). Директор БФ «Інститут розвитку освіти». Президент Міжнародної асоціації гуманітаріїв (2014—2018).
Життєпис
Батько — офіцер Радянської армії, мати — інженер[джерело?]. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. Горького (1983), аспірантуру Інституту історії України (1983—1986) Працював вчителем в школі (1982—1983), потім в Інституті історії.
2003—2021 — завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України.
2021—2022 — старший науковий співробітник (за сумісництвом) відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.[1]
З вересня 2021 року — керівник Лабораторії міжнародних досліджень пам'яті в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща[2][відсутнє в джерелі].
У 1986 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Інженерно-технічні секції профспілок України в соціалістичному будівництві, 1926—1937 роки»[3]. У 1993 році захистив докторську «Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз»[4].
Стажувався в Гарварді (1995—1996) та Кембриджі (1996), Лондонському (1993) та Гельсінському університетах (1999), Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія, 1999), Університет Хоккайдо (Саппоро, Японія, 2006), Центрально-Європейському Університеті (Будапешт, Угорщина), Амстердамському університеті (2009), Колегіумі Імре Кертеса універсиету Йєни (2015), Викладав у Гельсінкському університеті (1998), Гарварді (2005), Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, 2008—2010), Берлінському Вільному університеті (2009—2019), Базельскому університеті (2017), університеті Північної Кароліни, Чепел-Гілл, США, 2018), Центрі досліджень сучасної історії ім. Ляйбніца, Потсдам, Німеччина (2021)[джерело?].Інституті Європейского університету у Флоренції[5], Fernand Braudel Senior Fellow (2021)[6], Knut and Alice Wallenberg Foundation Senior Fellow (2023).
Випускник програм ім. Фулбрайта (1995, 2018) і Кеннана (2003).
Погляди
 | Цей розділ посилається на первинні джерела. (липень 2023) |
Георгій Касьянов активно публічно виступав проти процесів декомунізації та дерусифікації, зокрема проти перейменування проспекту Московського у Києві на проспект Степана Бандери. Критикував УПА, стверджував, що її основним ворогом були поляки, а не СРСР чи Третій Рейх. Також стверджував, що в Україні був ухвалений закон, який забороняє публічно засуджувати ОУН, а буцімто дозволяє лише прославляти цю організацію. Заявляв, що метою ОУН була побудова тоталітарної держави. Стверджував, що Україна не була колонією Росії, а український національний рух зобов'язаний своїм існуванням Російській імперії. Виступав на підтримку поширення та вивчення російської мови в Україні, заперечував використання Росією російської мови як засобу боротьби проти України під час російсько-української війни.[7]
Георгій Касьянов публічно критикував методи проведення декомунізації в Україні та стверджував, що вона нагадує «радянські методи»[8].
Публічні виступи
13 листопада 2008 прочитав лекцію з питань націоналізації історії в Україні в рамках проєкту рос. «Публичные лекции Полит.ру».[9]
20 липня 2018 року провів лекцію співробітникам Генерального управління розвідки Міністерства оборони України про липневу декларацію про державний суверенітет 1990 року, де зазначив, що прийняття державно-правового акта, покликаного гарантувати національні інтереси Українського народу, стало проривом того часу, та це був лише один з етапів боротьби за незалежність української нації, яка триває й сьогодні.[10]
21 березня 2022 року взяв участь у робітні EUI Intellectual History Working Group Європейского університету у Флоренції «Is this a Just War? How the Russian invasion has changed our views on warfare».[11]
27 квітня 2022 року виступив з доповіддю «Use and Misuse of History in The Russia's War Against Ukraine» на міжнародній конференції «Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства».[12]
Критика
На думку американської дослідниці українського походження Ольга Бертелсен, Георгій Касьянов співпрацює з Радою зовнішньої та оборонної політики Росії[en] (СВОП), російською організацією тісно пов'язаною з Кремлем, створеною групою представників ФСБ, військової еліти та олігархів[13][14]. Касьянов брав участь у вебінарах та лекторіях, які організовує СВОП[15][16], й, на думку Геннадія Єфімєнка, дискредитував на них українських істориків[17]. 18 січня 2022 року спільно з іншим українським істориком Петром Толочком брав участь у круглому столі Російського історичного товариства під головуванням директора Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, що був присвячений питанням вивчення історії України та приурочений до 368-ї річниці Переяславської ради. Серед основних пунктів порядку денного заходу були зазначені «сучасні підходи до вивчення культурної спадщини, що зумовлює історичну єдність росіян та українців».[18][19]
Генадій Єфіменко також звинувачував Георгія Касьянова у помилкових тврдженнях про Голодомор. 2012 року в інтерв'ю українському виданню liva.com.ua, а 2016 року російському виданню РИА-Новости він нібито зауважував, що українські демографи зазначали, що у містах під час Голодомору померло більше людей, ніж у селах. Геннадій Єфіменко зауважує, що це твердження не відповідає дійсності і такого жоден український демограф не казав[17].
Публікації
Наукові праці
Співавтор низки колективних праць з історії України.
- Сталінізм та українська інтелігенція (у співаавторстві з В. Даниленко) (1991)
- Сталінізм на Україні, 1920-ті — 30-ті (1991) У співавторстві с В. Даниленком, С. Кульчицьким
- «Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля» (1992);
- «Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст.: Соціально-політичний портрет» (1993);
- Russia — Ukraine. The Imperial Syndrome, Perspectives, Boston University, 1995, https://www.academia.edu/98577409/Russia_Ukraine_The_Imperial_Syndrome
- «Історія України: нове бачення» (1996) у співавт.
- «Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (1995); друге видання — 2019.
- «Теорії нації та націоналізму» (1999);
- «До питання по ідеологію ОУН» (2003);
- «Украина 1991—2007. Очерки новейшей истории [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]» (2008);
- «Laboratory of Transnational History Ukraine and Recent Ukrainian Historiography» (2009), у співавторстві з Philipp Ther;
- «Danse macabre: голод 1932—1933 років у політиці, масовій свідомості та історіографії (1980-ті — початок 2000-х) [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.]» (2010), друге видання: Розрита могила: голод 1932—1933 років у політиці, пам'яті, та історії (1980-ті — 2000-ні). Харків, Фоліо, 2019.
- «Украина — Россия: как пишется история. Диалоги, лекции, статьи» (2011), у співавторстві з О. Міллером
- Світоглядна революція // УГО. вип.2 (1999)
- Past Continuous: історична політика 1980-х — 2000-х: Україна та сусіди (2018)
- From 'the Ukraine' to Ukraine. A Contemporary History, 1991—2021 (2021), у співавторстві з M. Rojanski, M. Minakov et al.
- Memory Crash: Politics of History In and Around Ukraine, 1980s — 2010s. Central European University Press, 2022,[20]
- From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin's Case for Invading Ukraine, Kennan Cable, 2022, № 76[21]
- Common Past, Different Visions. The Ukrainian — Russian Encounters Over History Textbooks (1990s — 2010s), Bildung und Erziehung, 2022, № 2, 145—163
- Challenges of antagonistic memory: Scholars versus politics and war, Memory Studies, 2022,[22]
- In Search of A Lost Time? Decommunization in Ukraine, 2014—2020, Problems of Post-Communism, https://doi.org/10.1080/10758216.2023.2198135
- Nationalist Memory Narratives and the Politics of History in Ukraine since the 1990s, Nationalities Papers, 2023, https://doi.org/10.1017/nps.2023.10
Публіцистика
- The War Over Ukrainian Identity. Nationalism, Russian Imperialism, and the Quest to Define Ukraine's History, Foreign Affairs, 2022, May 4, 2022[23]
- ‘Ukrainian Nazis’ as an invented enemy, June 8, 2022[24]
- Очередной конец истории. Россия как анти-Украина, 25.04.2022[25]
Примітки
- ↑ КАСЬЯНОВ ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. resource.history.org.ua.
- ↑ The address book. www.umcs.pl (пол.). Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.
- ↑ Просмотр документа. dlib.rsl.ru.
- ↑ European University Institute. European University Institute (брит.). Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Fernand Braudel Senior Fellowships • European University Institute. www.eui.eu. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Мифы замедленного действия. Историк Георгий Касьянов о Бандере, русском языке. ФОКУС. 10 лют. 2017 р. Архів оригіналу за 9 січня 2019. Процитовано 30 червня 2023.
- ↑ Історик Георгій Касьянов Методи здійснення декомунізації нагадують комуністичні практики.
- ↑ Национализация истории в Украине (рос.). ПОЛИТ.РУ. 6 січня 2009. Процитовано 30 серпня 2022.
- ↑ ГУР МОУ. Головне Управління Розвідки МО України (ua) . Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ European University Institute. European University Institute (англ.). Процитовано 31 серпня 2022.
- ↑ Медіадень. ISAR Ednannia (англ.). Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Bertelsen, Olga (13 січня 2023). Russian Front Organizations and Western Academia. International Journal of Intelligence and CounterIntelligence. Т. 0, № 0. с. 1—26. doi:10.1080/08850607.2022.2147807. ISSN 0885-0607. Процитовано 2 травня 2023.
- ↑ "Українці і росіяни один народ": як Касьянов та Наришкін один одного підхвалювали та доповнювали (укр.), процитовано 2 травня 2023
- ↑ Вторая мировая война превращается в сражение с драконом? Итоги Лектория СВОП. Россия в глобальной политике (рос.). Процитовано 2 травня 2023.
- ↑ Денис: (10 травня 2020). Лекторий СВОП при поддержке Фонда Горчакова «Войны памяти: перемирие на время карантина?» - Совет по внешней и оборонной политике (ru-RU) . Процитовано 2 травня 2023.
- ↑ а б Емоції, сенсації і фейки. Комплекс жертви заважає нам осмислити Голодомор — DSnews.ua. www.dsnews.ua (укр.). 23 листопада 2019. Процитовано 2 травня 2023.
- ↑ В РИО прошёл круглый стол, посвящённый вопросам изучения истории Украины. Российское историческое общество. Архів оригіналу за 31 січня 2022.
- ↑ Онлайн трансляция круглого стола, посвящённого основным тенденциям в истории Украины. Youtube-канал Російського історичного товариства.
- ↑ Kasianov, Georgiy [0000-0003-1996-0362 (2022). Memory Crash : Politics of History in and around Ukraine, 1980s–2010s (English) . Central European University Press. ISBN 978-963-386-380-0. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Kennan Cable No. 76: From Historical Fallacy to Tragic, Criminal Loss: Putin’s Case for Invading Ukraine | Wilson Center. www.wilsoncenter.org (англ.). Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Memory Studies.
- ↑ Kasianov, Georgiy (4 травня 2022). The War Over Ukrainian Identity (амер.). ISSN 0015-7120. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ "Ukrainian Nazis" as an invented enemy. russiapost.net. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
- ↑ Очередной конец истории: Россия как анти-Украина. Утро Февраля. 25 квітня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
Джерела
- С. В. Кульчицький. Касьянов Георгій Володимирович [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 130. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- С. В. Кульчицький. Касьянов Георгій Володимирович [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання
- Профіль Георгія Касьянова [Архівовано 26 березня 2013 у Wayback Machine.] на сайті Інституту історії України НАН України
- Теорії нації та націоналізму [Архівовано 17 січня 2008 у Wayback Machine.]
- До питання про ідеологію ОУН [Архівовано 26 травня 2009 у Wayback Machine.]
- Национализация истории в Украине. Лекция Георгия Касьянова [Архівовано 21 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Георгий Касьянов. Украина-1990: «бои за историю» [Архівовано 26 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Георгий Касьянов: Эпоха национализма длится уже 200 лет [Архівовано 31 грудня 2007 у Wayback Machine.]
|
