Четверта династія єгипетських фараонів

Частина серії статей на тему:
Історія Стародавнього Єгипту
Великий Сфінкс і піраміди Гізи
Додинастичний період Археологічні культури: тасійська бадарійська накадська (амратська / Накада I • герзейська / Накада II) 00 династія (3500—3200) 0 династія (3200—3060)
Династичний період Раннє царство I династія (3150–2890) II династія (2890–2686) Стародавнє царство III династія (2686–2613) IV династія (2613–2498) V династія (2498–2345) VI династія (2345–2181) Перший перехідний період VII династія (помилкова) VIII династія (2181–2160) IX династія (2160–2130) X династія (2130–2040) XI династія рання (2134–2061) Середнє царство XI династія пізня (2061–1991) XII династія (1991–1803) XIII династія (1803–1649) XIV династія (1705–1690) Другий перехідний період XV династія (1674–1535) XVI династія (1660–1600) Абідосська династія (1650–1600) XVII династія (1580–1549) Нове царство XVIII династія (1549–1292) XIX династія (1292–1189) XX династія (1189–1077) Третій перехідний період XXI династія (1069–945) XXII династія (945–720) XXIII династія (837–728) XXIV династія (732–720) XXV династія (732–653) Пізнє царство XXVI династія (672–525) XXVII династія (525–404) XXVIII династія (404–398) XXIX династія (398–380) XXX династія (380–343) XXXI династія (343–332)
Елліністичний період Аргеади (332–305) Птолемеї (305–30)
Категорія • Портал

IV династія (приблизно 2575—2467 роки до н. е.) — найвідоміша династія фараонів Стародавнього Єгипту часів Древнього царства. Засновником династії вважається фараон Снофру. До династії також зачисляють фараонів Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаур (Мікерин), широко відомих перш за все завдяки своїм величним гробницям — пірамідам, що стали символом Стародавнього Єгипту.

За фараонів четвертої династії найбільшого розвитку в порівнянні з попередніми періодами досягла централізація державного управління. Всі вищі державні посади займали багаточисленні члени царської сім'ї. Це дозволило Снофру розпочати завойовницькі війни зразу в трьох напрямах: на південь, в Нубію; на північний схід, в Сінай і Палестину; на захід, в бік лівійських племен. В результаті його походів до Єгипту був приєднаний Сінайський півострів з багатими мідними рудниками, збудована «стіна Князя» — лінія оборонних споруд, які захищали північно-східні кордони дельти Нілу. Закріпленню єгиптян на Сінайському півострові сприяла споруджена фараоном фортеця — будинок Снофру. Похід Снофру в Нубію також закінчився успішно. В полон було взято 7 000 нубійців. В Єгипет пригнали 200 000 голів худоби. В результаті правління першого фараона династії Єгипет перетворився в величезну державу, яка контрулювала захвачені території в Нубії і Сінаї, частину лівійських племен.

Постійний приток данини від завойованих народів дозволив спадкоємцям Снофру спорудити піраміди. Проте їх будівництво вимагало великого напруження сил і привело до виснаження країни. Фактично все населення країни займалось рабською працею. Обурення аристократії і правителів в провінціях викликала і надмірна централізація влади. Історики припускають, що фараони, які збудували великі піраміди, були скинуті насильницьким шляхом.

Часова лінія

Література

• В. Скляренко, Я. Батий, Н. Вологожина, М. Панкова. Все величайшие царственные династии. «Фолио», Москва, Харків. 2008. стор. 172—174. ISBN 978-5-17-054420-2