Хуторна поезія: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
KrBot (обговорення | внесок) вилучення шаблону edited, оскільки стаття не редагувалася впродовж 7 днів |
Anarkk (обговорення | внесок) Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
||
Рядок 26: | Рядок 26: | ||
== Зміст == |
== Зміст == |
||
Збірка складається з 24 віршів і двої |
Збірка складається з 24 віршів і двої прозових текстів: «Історичного оповідання», у якому Куліш розповідає історію Кирило-Мефодіївського братства, та «Зазивного листа до української інтелігенції», який є своєрідним культурним маніфестом автора. |
||
== Критичні відгуки == |
== Критичні відгуки == |
Версія за 06:23, 19 серпня 2023
Хуторна поезія | ||||
---|---|---|---|---|
Автор | Пантелеймон Куліш | |||
Мова | українська | |||
Видання | 1882 | |||
Попередній твір | «Хутірська філософія і віддалена від світу поезія» (1879) | |||
Наступний твір | «Магомет і Хадиза» (1883) | |||
| ||||
Цей твір у Вікіджерелах |
Хуторна поезія — друга збірка поезій Пантелеймона Куліша, опублікована у 1882-му році.
Зміст
Збірка складається з 24 віршів і двої прозових текстів: «Історичного оповідання», у якому Куліш розповідає історію Кирило-Мефодіївського братства, та «Зазивного листа до української інтелігенції», який є своєрідним культурним маніфестом автора.
Критичні відгуки
На вихід збірки відреагував 26-річний Іван Франко, який у своїй статті критично висловився про ідейне наповнення «Хуторної поезії». На його думку, Куліш даремно очорнює український народ, необ'єктивно висловлюється про Петра I та Катерину II, а також — не розуміється на українсько-польському питанні. Порівнюючи збірку з «Посланієм» Тараса Шевченка, Франко констатує, що ідейно Куліш перебуває на рівні «Шевченка 1845 року»; але, попри незадоволення «ясністю думки», Франко визнає, що «поєдинчі місця лучаються не раз дуже хороші, а форма у всіх поезіях дуже гарно викінчена».
В той же час Микола Зеров бачить «Хуторну поезію» містком до третьої збірки Куліша «Дзвін». Також історик літератури зауважує впливи західної та російської поезії на збірку[1], опонуючи пізнішій думці Франка про те, що доля призначила Кулішу «перше місце в числі епігонів Шевченка»[2]. На думку Зерова, «Хуторною поезією» Куліш розпочав свою боротьбу проти Шевченка, яка завершилась у «Дзвоні» відходом від поетики Кобзаря.
Примітки
- ↑ [В «Хуторній поезії»] «коломийкові ритми відходять на другий план, даячи місце ямбам (…); трапляють прекрасні зразки анапестів, а відкривається збірник знаменитими дактилями „До Кобзи“. Помітним стає намагання розробити ще мало уживані в українській поезії тонічні розміри (…), і єдине, що в тому напрямі не вдається Кулішеві — це рима» //Зеров М. Поетична діяльність Пантелеймона Куліша // Від Куліша до Винниченка, 1929. с. 27
- ↑ Франко І. Михайло П. Старицький // ЛНВ, 1902, кн. V, с. 47
Джерела
- Іван Франко. Хуторна поезія П. А. Куліша // «Світ», 1882, № 3 (15), с. 267 – 273.
- Микола Зеров. Поетична діяльність Пантелеймона Куліша // Від Куліша до Винниченка, 1929.
|