Берберські корсари

Посол від держав Берберського узбережжя до двору англійської королеви Єлизавети I

Бербе́рські корсари (берберійські, варварійські, османські корсари) —мусульманські пірати та капери, що орудували в районі північної Африки, починаючи з часів арабських завоювань і до середини XIX ст.

Діючи з безлічі портів Магрибу, включаючи такі великі як Алжир, Туніс, Триполі, Махдія й Сале, вони тримали в страху все західне Середземномор'я. Діяльність корсрів не обмежувалась одним лише полюванням на торгові судна, дуже часто вони влаштовували «Раззі» — спеціальні рейди на прибережні міста Європи з метою захопити в полон християнських рабів і продати їх на невільничому ринку в Алжирі або Марокко. За даними професора історії Роберта Девіса в період з XVI по XIX століття, берберські корсари захопили і продали в рабство від 1 до 1,25 мільйона європейців. Основною метою для подібних рейдів служили прибережні поселення в Італії, Іспанії та Португалії, хоча й більш віддалені країни — Франція, Англія, Нідерланди, Ірландія і навіть Скандинавські країни, включаючи Ісландію, страждали від подібних нападів (Напад турецьких піратів на Ісландію).

Ефект від цих атак був вкрай важкий: Італія та Іспанія втратили тисячі кораблів, прибережні регіони Іспанії та Італії знелюдніли; фактично, цей піратський промисел перешкоджав заселенню берегів аж до XIX століття.

З XVI століття почалися «алжирські експедиції» — ряд морських і десантних експедицій європейських держав проти головних баз корсарів в Алжирі. З 19 століття (з 1801) почалися берберійські війни США.

Боротьба європейських держав із берберійським піратством

З XVI століття розпочалися «алжирські експедиції» — низка морських та десантних експедицій європейських держав проти гнізда піратів в Алжирі. З ХІХ століття (з 1801 року) почалися берберійські війни США. У ході другої берберійської війни ескадрі американських кораблів вдалося змусити алжирців видати полонених американців та європейців, а також надання американським кораблям вільного проходу. Крім того, Алжир зобов'язався виплатити 10 тисяч доларів у вигляді компенсації. Проте відразу після відходу американських кораблів алжирський дій (правитель) Умар бен Мухаммед розірвав нав'язаний йому договір із зобов'язанням назавжди відмовитися від піратства.

Після завершення наполеонівських воєн та Віденського конгресу в 1814-1815 роках провідні європейські держави дійшли згоди щодо необхідності вжиття рішучих заходів проти берберійських піратів.

Берберійському піратству було завдано сильного удару навесні 1816 року, коли до берегів Алжиру прибув об'єднаний англо-голландський флот під керівництвом британського адмірала Едуарда Пеллью. У березні 1816 року цей флот прийшов до північноафриканського берега і пред'явив алжирському дії вимоги звільнити рабів-християн у своїх володіннях і ніколи більше не захоплювати їх у рабство, а також визнати незалежність Іонічних островів і назавжди відмовитися від заступництва морським розбійникам.

Після тривалих невдалих спроб змусити алжирського діяти прийняти вимоги англійської корони, переговори закінчилися і тоді заговорили гармати об'єднаної ескадри. 27 серпня 1816 року флот союзників відкрив військові дії. Після дев'ятигодинного бомбардування столиці Алжиру, внаслідок якого берберський флот фактично був знищений, Умар бен Мухаммед був змушений підписати новий договір і виконати ультиматум, який йому дав.

Визнавши на словах вимоги сильних європейських морських держав, алжирці знову порушили світ. У відповідь в 1819 перед Алжиром знову з'явилася об'єднана англо-французька ескадра під командуванням адміралів Фрімантла і Журіє. Адмірали оголосили алжирському правителю, що на Аахенському конгресі європейські держави вирішили покласти край розбою берберійських піратів, проте оскільки ці вимоги не були підтримані військовою силою, переговори залишилися безрезультатними.

У 1824 році Англія у відповідь на розбої знову надіслала до берегів Алжиру ескадру з 22 суден, але знову все закінчилося одними переговорами.

Знищення берберійського піратства

Окремі, хоча й рідкісні, рейди алжирських піратів тривали до того часу, поки 1830 року французи не покінчили з незалежністю Алжиру. Позбувшись усіх портів на узбережжі Середземного моря, захоплених французами, берберійські пірати втратили будь-яку можливість для морського розбою.

Що стосується королівства Марокко, воно ще до цього впоралося з піратством і визнало Сполучені Штати незалежною країною в 1776 році.

Хайр-ад-Дін Барбароса

Відомі берберські пірати

• Куртоглу Мусліхіддин-реїс (1487-б. 1535)
• Арудж-реїс (1473-1517)
• Хайр-ад-Дін Барбаросса (між 1466 і 1478-1546)
• Улуч Алі (1519-1587)
• Пірі-реїс (помер 1554 або 1555)
• Сінан-реїс (помер 1546)
• Тургут-реїс (1485-1565)
• Сейді Алі-реїс (1498–1563)
• Мурат-реїс старший (б. 1534-1638)
• Мурат-реїс молодший (б. 1570-після 1641)
• Саліх-реїс (б. 1488-1568)

Відомі особи, що побували в полоні берберських піратів

• Ротланд (архієпископ Арля) (в 869 р.)
• Педро де Кандія (на початку XVI ст.)
• Гасан-ага (на початку XVI ст.)
• Поль де Терм (маршал Франції, 1529)
• Улуч Алі (в 1536 р.)
• Мігель де Сервантес (в 1575-1580 рр.)
• Огюстен-Шарль д'Авіле (~1674)
• Антоніос Криєзіс (в 1811 р.)

Літературні персонажі

• Робінзон Крузо
• Гі де Нантейль – герой французької поеми «Нантейльська жесту».
• Анжеліка — у 4-й книзі про Анжеліку французьких авторів Анни та Сержа Голон.
• Головний герой роману Рафаеля Сабатіні «Морський яструб».

Література

• Блон Жорж. Великий час океанів: Середземне море. — М.: Думка, 1982. — 223 с.
• Мерьєн Жан. Енциклопедія піратства. — М.: ТЕРРА-Книжковий клуб, 1999. — 496 с.
• Лейн Пул Стенлі. Берберські пірати. Історія жорстоких повелителів Середземного моря XV-ХІХ ст. / Пер. з англ. А. Б. Давидової. — М.: ЗАТ «Центрполіграф», 2020. — 255 с. — ISBN 978-5-9524-5445-3.
• Гюркан Емрах Сафа. Корсар султан. Священна війна, релігія, піратство та рабство в османському Середземномор'ї/Пер. О. Б. Кульчинського. — М.: Ексмо, 2022. — 560 с. — (Мандрівники в часі). — ISBN 978-5-04-113947-6.