Стівен Педдек: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 52: | Рядок 52: | ||
У 1969 році він написав свою першу статтю на цю тему — "Обертальне руйнування малих небесних тіл: вплив тиску випромінювання". В ній він дійшов висновку, що метеороїди асиметричних форм здатні прискорюватись світловим тиском до великих швидкостей обертання і руйнуватись відцентровими силами на масштабах часу в десятки тисяч років. Він назвав це явище "ефектом млина" і запропонував найпростішу ідеалізовану модель тіла, здатного відчувати такий ефект. Оскільки на той час ще не було даних про форми астероїдів і метеороїдів, Педдек оцінив асиметрію космічних тіл з простого модельного експерименту, кидаючи камінці в басейн з водою і спостерігаючи їх обертання. Замінивши таким чином метеороїди камінцями, а момент сил світлового тиску моментом сил лобового спротиву, він, з усім тим, отримав правильний порядок величини для свого "ефекту млина". |
У 1969 році він написав свою першу статтю на цю тему — "Обертальне руйнування малих небесних тіл: вплив тиску випромінювання". В ній він дійшов висновку, що метеороїди асиметричних форм здатні прискорюватись світловим тиском до великих швидкостей обертання і руйнуватись відцентровими силами на масштабах часу в десятки тисяч років. Він назвав це явище "ефектом млина" і запропонував найпростішу ідеалізовану модель тіла, здатного відчувати такий ефект. Оскільки на той час ще не було даних про форми астероїдів і метеороїдів, Педдек оцінив асиметрію космічних тіл з простого модельного експерименту, кидаючи камінці в басейн з водою і спостерігаючи їх обертання. Замінивши таким чином метеороїди камінцями, а момент сил світлового тиску моментом сил лобового спротиву, він, з усім тим, отримав правильний порядок величини для свого "ефекту млина". |
||
У 2000 році [[ |
У 2000 році [[Девід Рубінкам]] у своїй фундаментальній статті про це явище запропонував назвати цей "ефект млина" ефектом [[Ефект ЯОРП|ЯОРП]] ({{lang-en|YORP}}) за першими літерами прізвищ науковців, які його досліджували до нього — [[Ярковський Іван Йосипович|Івана Ярковського]], [[Джон О'Кіф (астроном)|Джона О'Кіфа]], Стівена Педдека та [[Радзієвський Володимир В'ячеславович|Володимира Радзієвського]]. Саме під такою назвою цей ефект тепер згадується в науковій літературі. Астероїд, для якого ефект ЯОРП у 2007 році був вперше підтверджений спостережено отримав назву на честь цього ефекту — {{iw|54509 YORP|||54509 YORP}}<ref name="YORP asteroid" />. |
||
== Відзнаки == |
== Відзнаки == |
||
Версія за 14:48, 29 червня 2024
| Стівен Педдек | |
|---|---|
| Stephen J. Paddack | |
| Народився | 1934 |
| Країна |  США |
| Діяльність | інженер |
| Alma mater | Католицький університет Америки |
| Галузь | космонавтика, астрономія |
| Заклад | Центр космічних польотів імені Ґоддарда, Військово-морська академія США |
| Науковий ступінь | доктор філософії |
| Відомий завдяки: | ефект Ярковського — О'Кіфа — Радзієвського — Педдека |
Стівен Педдек (англ. Stephen J. Paddack, нар. 1934[1]) — американський аерокосмічний інженер та астроном, особливо відомий як співвідкривач ефекту Ярковського — О'Кіфа — Радзієвського — Педдека, тобто зміни обертання астероїда під впливом світлового тиску. У 1961–1995 працював у НАСА та брав участь у здійсненні кількох космічних місій, зокрема місії COBE, керівники якої пізніше отримали Нобелівську премію з фізики. У 1995–2006 роках як запрошений професор і професор викладав кілька курсів аерокосмічної тематики у Військово-морській академії США.
Біографія
У 1953–1955 роках служив у береговій охороні США. Потім навчався в Католицькому університеті Америки[2]. У 1959 році він здобув там ступінь бакалавра авіаційної інженерії, у 1964 — магістра авіаційної інженерії, а в 1973 захистив дисертацію доктора філософії[2][3]. Між 1959 і 1965 роками він також проходив навчання в Університеті Вашингтону, Університеті Сіетла[en], Джорджтаунському університеті та Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі. Був активним членом Американського геофізичного союзу, працював у технічному комітеті космічних систем Американського інституту аеронавтики й астронавтики[2].
У 1959–1961 роках працював авіаінженером у компанії Boeing. З 1961 з 1995 рік був штатним співробітником НАСА в Центрі космічних польотів імені Ґоддарда, де він працював аерокосмічним інженером і начальником офісу аналізу передових місій (advanced missions' analysis office)[2]. Брав участь в реалізації космічних місій COBE, Міжнародний дослідник комет, ISEE-1[en], ISEE-2[en] та ISEE-3[1]. З 1995 по 2006 рік він викладав курси з астродинаміки, проєктування космічних кораблів, ракетної техніки та аерокосмічної техніки у Військово-морській академії США як запрошений професор, а згодом як професор, а також працював головою відділу аерокосмічної техніки[2].
У 2011 році пішов на пенсію. На пенсію він продовжив час від часу читати лекції з космічної науки, працювати волонтером у Смітсонівському музеї авіації та космосу та в Меморіальному госпіталі Сіблі[en][2].
Наукові результати
Найвідомішим науковим відкриттям Стівена Педдека є вплив світлового тиску на обертання астероїдів і метеороїдів[1][2].
У 1969 році він написав свою першу статтю на цю тему — "Обертальне руйнування малих небесних тіл: вплив тиску випромінювання". В ній він дійшов висновку, що метеороїди асиметричних форм здатні прискорюватись світловим тиском до великих швидкостей обертання і руйнуватись відцентровими силами на масштабах часу в десятки тисяч років. Він назвав це явище "ефектом млина" і запропонував найпростішу ідеалізовану модель тіла, здатного відчувати такий ефект. Оскільки на той час ще не було даних про форми астероїдів і метеороїдів, Педдек оцінив асиметрію космічних тіл з простого модельного експерименту, кидаючи камінці в басейн з водою і спостерігаючи їх обертання. Замінивши таким чином метеороїди камінцями, а момент сил світлового тиску моментом сил лобового спротиву, він, з усім тим, отримав правильний порядок величини для свого "ефекту млина".
У 2000 році Девід Рубінкам у своїй фундаментальній статті про це явище запропонував назвати цей "ефект млина" ефектом ЯОРП (англ. YORP) за першими літерами прізвищ науковців, які його досліджували до нього — Івана Ярковського, Джона О'Кіфа, Стівена Педдека та Володимира Радзієвського. Саме під такою назвою цей ефект тепер згадується в науковій літературі. Астероїд, для якого ефект ЯОРП у 2007 році був вперше підтверджений спостережено отримав назву на честь цього ефекту — 54509 YORP[en][4].
Відзнаки
- Нагорода видатному випускнику Католицького університету Америки[3]
- Нагорода НАСА за заслуги[2]
- Медаль НАСА за виняткові заслуги[2]
- Нагорода Альберта Нельсона Маркіза за життєві досягнення від Marquis Who's Who[en] (2020)[2]
- На честь науковця названо ефект ЯОРП (Ярковського — О'Кіфа — Радзієвського — Педдека), а на честь ефекту — астероїд 54509 YORP[en][4]
- На його честь названо астероїд 5191 Педдек[1]
Примітки
- ↑ а б в г 5191 Paddack (1990 VO3). Small-Body Database. Процитовано 27 червня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и к л Stephen J. Paddack, PhD, Presented with the Albert Nelson Marquis Lifetime Achievement Award by Marquis Who's Who. Marquis Who's Who. 29 вересня 2020. Процитовано 27 червня 2024.
- ↑ а б Distinguished Alumni Achievement Awardees. The Catholic University of America. Процитовано 27 червня 2024.
- ↑ а б 54509 YORP (2000 PH5). Small-Body Database. Процитовано 27 червня 2024.