Дашава — Київ (газопровід): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Kvandr (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
Seleonov (обговорення | внесок)
1530 км
Рядок 14: Рядок 14:
“Дашава-Київ” на той час був найпотужнішим газопроводом в [[Європа|Європі]] (пропускна здатність - близько 2 млрд. куб. м на рік). Він налічував 230 переходів через природні та штучні перепони (24 річки, 36 залізниць, 46 шосейних доріг, 139 боліт і балок). Трасу обслуговували 573 км повітряної лінії зв’язку з 57 селекторними пунктами. Було збудовано 49 будинків лінійних обхідників і створено аварійно-ремонтні пунтки (АРП) в Тернополі, Красилові та Бердичеві.
“Дашава-Київ” на той час був найпотужнішим газопроводом в [[Європа|Європі]] (пропускна здатність - близько 2 млрд. куб. м на рік). Він налічував 230 переходів через природні та штучні перепони (24 річки, 36 залізниць, 46 шосейних доріг, 139 боліт і балок). Трасу обслуговували 573 км повітряної лінії зв’язку з 57 селекторними пунктами. Було збудовано 49 будинків лінійних обхідників і створено аварійно-ремонтні пунтки (АРП) в Тернополі, Красилові та Бердичеві.


[[1951]] - газопровід був продовжений з Києва через [[Брянськ]] до Москви (і названий “[[Дашава]]-[[Київ]]-[[Брянськ]]-[[Москва]]”).
[[1951]] - газопровід був продовжений з Києва через [[Брянськ]] до Москви (і названий “[[Дашава]]-[[Київ]]-[[Брянськ]]-[[Москва]]” (1530 км)).


Максимальної пропускної здатності (5 млн. куб м газу на добу) було досягнуто в [[1959]] році з пуском компресорних станцій в Тернополі, Красилові, Бердичеві та [[Боярка|Боярці]].
Максимальної пропускної здатності (5 млн. куб м газу на добу) було досягнуто в [[1959]] році з пуском компресорних станцій в Тернополі, Красилові, Бердичеві та [[Боярка|Боярці]].

Версія за 17:28, 24 листопада 2010

Історія

Есплуатація газопроводу розпочалася 1 жовтня 1948 року.

Будівництво труби розпочалося у 1946 році і вже за два роки вона була готова до транспортування природного газу.

Загальна протяжність - 509,6 км, діаметр труби – 500 мм, пропускна здатність – 1,5 млн. куб. м на добу.

1948 року природний газ із цієї труби отримав і Тернопіль. Було створено Управління з експлуатації газопроводу “Дашава-Київ”, яке мало у своєму складі 5 районних управлінь у містах Тернопіль, Красилів, Бердичів, Київ та у с. Гніздичів. Цей день вважається днем народження теперішнього «Київтрансгазу».

Після введення в експлуатацію цього унікального магістрального газопроводу розпочалася широка газифікація повоєнних міст України. Навіть незважаючи на дефіцит потужної техніки і кваліфікованих кадрів.

Потужність

“Дашава-Київ” на той час був найпотужнішим газопроводом в Європі (пропускна здатність - близько 2 млрд. куб. м на рік). Він налічував 230 переходів через природні та штучні перепони (24 річки, 36 залізниць, 46 шосейних доріг, 139 боліт і балок). Трасу обслуговували 573 км повітряної лінії зв’язку з 57 селекторними пунктами. Було збудовано 49 будинків лінійних обхідників і створено аварійно-ремонтні пунтки (АРП) в Тернополі, Красилові та Бердичеві.

1951 - газопровід був продовжений з Києва через Брянськ до Москви (і названий “Дашава-Київ-Брянськ-Москва” (1530 км)).

Максимальної пропускної здатності (5 млн. куб м газу на добу) було досягнуто в 1959 році з пуском компресорних станцій в Тернополі, Красилові, Бердичеві та Боярці.

З відкриттям нових потужних родовищ газу в 1966 році газопровід “Дашава-Київ”, підключений до першої нитки газопроводу “Шебелинка-Полтава-Київ”, став працювати як розподільний. Таким чином, з жовтня 1966 року, коли було реконструйовано шлейфи на КС, газ пішов у зворотному напрямку зі Сходу на Захід.

Сучасний стан

На даний момент газопровід використовується як розподільний з робочим тиском 4,5 МПа, і більшість сіл та містечок Тернопільської, Житомирської та Київської областей отримують газ у домівки саме завдяки першому магістральному газопроводу в світі.

Газопровід «Дашава-Київ» будувався із труб виробництва США і Ждановського трубопрокатного заводу (нині – трубопрокатний цех заводу імені Ілліча, м. Маріуполь), має гумобітумну ізоляцію.

Технічний стан металу газопроводу станом на 2007 рік не втратив своїх механічних властивостей, тому його подальша експлуатація як магістрального розподільного газопроводу можлива і в майбутньому.

Джерела

  • Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В.С.Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3