Яблонський Вільгельм Мар'янович

Яблонський Вільгельм Мар‘янович (*20 квітня 1889, м. Чечельник Вінницької губернії  - †14 квітня 1977, Київ) — український трубач, педагог, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1969), професор Київської консерваторії (1935-1975).

Життєвий шлях

З ім'ям В. М. Яблонського (1889—1977) пов'язаний подальший тривалий розвиток і становлення сучасної школи гри на трубі в Україні.

Уродженець України (с. Чечельник, Вінницької губ.), Яблонський почав свою творчу кар'єру вихованцем полкового оркестру 1912 р. закінчив Київське музичне училище(кл. педагога А.Подгорбунського).

Творча праця

З 1913 до 1918 р. працював разом із М.Табаковим і П.Ейсмонтом у симфонічному оркестрі Сергія Кусевицького, у 1918 році — у Великому театрі, був одним із організаторів Київського симфонічного оркестру без диригента Персимфанс (1926—1930), в якому виконував партію першої труби.

Грав у кращих симфонічних та оперних оркестрах під керівництвом К.Дебюссі, О.Глазунова, М.Малько, О.Фріда, В.Ферреро, А.Пазовського, В.Дранішникова, Е.Клайбера. Творча діяльність Яблонського в Києві пов'язана також із оркестром Українського радіо, театром опери та балету ім. Т.Шевченка, педагогічним музичним училищем та музично-драматичним інститутом ім. М.Лисенко, а з 1934 — з консерваторією (з 1935 р. він професор, завідувач кафедри).

Протягом півстоліття Вільгельм Мар'янович був справжнім лідером виконавців і педагогів-духовиків в Україні.

Манері виконання Яблонського був притаманний яскравий, саме трубний (а не корнетовий) характер. Сріблястий звук, ажурна техніка, відсутність форсування, оригінальне музичне мислення — ось ті основні риси, що характеризують його незабутню гру. "Кращим трубачем Росії назвав його Олександр Глазунов. Блискучу, вичерпну характеристику дав Яблонському видатний український диригент Веніамін Тольба.

Учні

Як у виконавській, так і в педагогічній діяльності Яблонський був послідовником школи В.Вурма, основні принципи якої вдало поєднували із широкою наспівністю, характерною для української музики. У звуці він цінував силу і шляхетність, був прихильником вільної, природної гри без зайвого напруження і форсування.

Яблонський Вільгельм Мар‘янович є засновником української трубної школи. Протягом своєї довгої творчої і педагогічної праці він обіймав керівні посади консерваторії. Був завідуючим кафедри духових інструментів та деканом оркестрового факультету. З представників довоєнного покоління виділялись Н.Полонський, С.Попов, Г.Самохвалов, М.Рудий, Й.Токарєв, Д. Крижанівський, О. Бєлов. Серед післявоєнного — М.Бердиєв, І.Кобець, М.Брагинський, О.Бєлофастов, В.Шеремет, М.Солонський та ін.

До останнього покоління учнів Яблонського належать кияни — В. Посфалюк, Г. Палкін, В. Литвиненко, А. Бутирін, Ф. Рігін, А. Таращенко, Л. Щасливий, А. Друщенко, З. Екштейн, Л. Петлицький.

Крім трубачів у нього навчалися валторністи М. Я. Юрченко, Є.І.Надопта, гобоїсти О.І.Безуглий, О. К. Козиненко, тромбоніст В. А. Гарань та ін. Вільгельм Мар'янович також керував і диригував студентськими симфонічним та духовим оркестрами, виїжджав з ними на літні сезони в курортні місцевості.

Загалом його школу пройшли близько 300 чоловік, практично всі трубачі, які працювали в Києві з 30-х по 70-ті рр., були його учнями. Багато з них працювало, а дехто і досьогодні працює в різних музичних колективах України і за кордоном.

Праці

• «Пед. репертуар для труби» (1936),
• «36. для труби укр. композиторів» (1961),
• фантазія для труби на теми опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1967).

Джерела

• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1987. — Т. 3 : Портулак — Ь. — 736 с.
• С.Болотін -Словник музикантів -виконавців на духових інструментах. стор.129
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 672—673.