Курилівці

село Курилівці
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Жмеринський район
Рада	Куриловецька сільська рада
Код КАТОТТГ	UA05060050090074866
Основні дані
Населення	414
Площа	2,031 км²
Густота населення	203,84 осіб/км²
Поштовий індекс	23114
Телефонний код	+380 04332
Географічні дані
Географічні координати	49°10′12″ пн. ш. 27°59′15″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	315 м
Місцева влада
Адреса ради	23144, Вінницька обл., Жмеринський р-н, с.Курилівці, тел. 3-06-31
Сільський голова	Кречківський Анатолій Феліксович
Карта
Курилівці
Мапа

Кури́лівці — село в Україні, у Жмеринському районі Вінницької області. Серед підвищень і спусків у долини (левади) лежать розлогі галявини. їх колись оточували лісові масиви. В урочищі Крутої гори в землянках селились перші поселенці. Струмкова вода, медозбір від лісових бджіл, можливість полювання на дикого звіра, вільна незайнята земля — все це приваблювало людей. Тут вони займались землеробством, розводили домашніх тварин, птицю. Село губилося в лісі, що сприяло його захисту від нападу чужинців і грабіжників.

Історія села Куриловці

    Село губилося в лісі, що сприяло його захисту від нападу чужинців і грабіжників. Воно існувало задовго до першої письмової згадки про нього: 

        «В опустошенном виде Куриловцы дарованы польским королем Сигизмундом в 1550 году в потомственное владение 
         казаку Богдану Звенигородскому», — пише Михайло Грушевський в книзі «Барське старостатство».

    Богдан був єдиним сином із брацлавської займанщини. Після отриманого володіння його звали 

Звенигородець-Курилівський. В люстраціях (перепису) 1564 року стверджується, що село Курилівці підпорядковувалось Барському замку. Богдан Звенигородський-Курилівський був одружений на сестрі Барського старости. Колонізація і витіснення місцевих поміщиків польською шляхтою в цей період проходили бурхливо. На окремі села по декілька раз видавались жалувані грамоти, а вони продовжували залишатись за попереднім

власником. Так було з селами Лопатиці, Кудіївці, Сербинівці. Польська шляхта поспішала прибрати до
рук землі і людей Подільського багатого краю. 

    Улісовому урочищі «Поляни» роками диміли, курили. Тут промисловим способом із березової кори і березини 

добували дьоготь. Його використовували в побуті для змащування ялових чобіт, в лікарській справі,ним мастили вісі у возах. Курили отримали назву через дим, що постійно клубився над ними. Процес гонки дьогтю проходив так: березові цурки і кору складали в формі піраміди. В ії центрі розміщували витяжку трубу. Основа піраміди мала нахил для стікав дьготь. Всю поверхню складеної кори і деревини покривали землею (дерном), залишаючи вузь- і сіл підпалу, а коли дрова добре горіли,рішали землею. Процес горіння проходив без достатьнього доступу кисню, тліючи і розвиваючи висока температуру, виганяючи з березини дьоготь — вязку маслянисту рідину з своєрідним запахом. Дьоготь в той час мав великий попит. Лише поміщик Потоцький в своїх лісах організовував виробництво поташу та дьогтю.На основі такого промислу виникло і село Будьдьки. Деревне вугілля, що використовувалось в кузнях,

добували цим же способом, тільки з твердих порід деревини.  Попіл і залишки деревини утворили два горби.Колгосп використовував їх для удобрення полів як мінеральне добриво, особливо при вирощуванні цукрових   буряків.    

Залишки цих горбів згорнули в 1968 році в став. Про курили і їх місце в історії села Куриловець писав місцевий вчитель Олексій Антонович Гамей. Ймовірно, що назва села від димучих курил — Курилівці, як і назва

села Будьки від перших жилих буд, де жили виробники поташу в грифа Потоцького. Існує інша версія про 

с. Куриловці:ніби-то серед Перших поселенців жив впливовий чоловік на прізвище Курила. За його прізвищем і пішла назва села. їх ще називали Зелені Курилівці. У 1907 р. володар ставу Григорій Карнаух виявив димогарну трубу курила в ставу, її не змогли витягти дві пари волів.

Якщо сусіднє село Головченці зазнало п'ять спустошливих нападів кримських татар, то Курилівці завдяки своєму

розташуванню лише 1567 році, як і с. Головченці, було спалено, людей врятував ліс. Після цього розорення
мешканці переселилися за річку, де і знаходиться сьогодні село.

За поміщика Габріеля виник хутір, названий за прізвищем управителя панського маєтку Миколюків. З 1607 р.

Курилівцями володів шляхтич Леніконських, а в 1665 р. — пан М'яковський, в 1765 р. — Ростовський, в 1787 р. 

село купив Андрій Оденцов. Панів було чимало, видно тільки з цього переліку. Всі вони дбали за свої прибутки,

посилюючи кріпосну залежність селян, шукаючи зиск від використання їх праці. Люди бідували, ледве 

зводячи кінці з кінцями. Про бідність села говорить такий факт. Церква в селі почала діяти лише з

19 липня 1814 р., її перебудували з дерев'яної на дерев'яну у 1869 р. по тій причині, що вона не мала
кам'яного підмурку. У новозбудованій був змурований міцний фундамент, на який поставили дубові масивні 

підвалини (маурлати), на них вона стоїть уже 143 роки, не піддаючись руйнуванню. Перелічені володарі села не залишили після себе панських маєтків, як це було в інших селах: Демидівці, Чернятині, Северинівці,

Стодульцях, Потоках.

Лише в 1910 р. сільська громада за свої кошти будує приміщення для народної школи. Першим учителем був Хільчук С. К. Коли був оголошений конкурс на продаж Барського старостатства (1789 р.), в списку сіл Куриловець немає. Їх продали раніше.

При минувщину і сьогодення с. Куриловець нагадує джерело  Ревуха.   Знаходиться  воно  в  південно-східному 

напрямку від села, недалеко від вапнякового кар'сру, в низині, в оточенні верб. Колись це буде досить потужне джерело. Свою назву Ревуха отримало за шум (рев), який було чути в село, що знаходиться на значній відстані від

нього. Вода приваблює своїми смаковими і цілющими властивостями. Для дослідження її посилали в лабораторію 

міста Одеси, Колись планували відкрити цех в с. Курилівцях по розливу мінеральної води. Ревуха чекає свого часу.