Шпак Петро Федорович

Петро Федорович Шпак
Народився	17 червня 1931(1931-06-17) Дашківці
Помер	20 квітня 2002(2002-04-20) (70 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	геолог
Галузь	геологія
Alma mater	Львівський політехнічний інститут
Науковий ступінь	Доктор геолого-мінералогічних наук
Посада	Міністр геології УРСР
Партія	КПРС
Нагороди

|портрет=

Петро́ Фе́дорович Шпак (* 17 червня 1931, Дашківці  — † 20 квітня 2002) — український геолог, доктор геолого-мінералогічних наук (з 1981 року), член-кореспондент АН УРСР (з 1990 року), Міністр геології УРСР (в 1967–1982 роках).

Біографія

Народився 17 червня 1931 в селі Дашківцях (нині Віньковецького району, Хмельницької області) в родині селянина. В 1948 році закінчив Кам'янець-Подільський індустріальний технікум, в 1953 році — Львівський політехнічний інститут (геологорозвідувальний факультет).

Трудова діяльність:

• у 1953–1966 роках — геолог на Східницькому нафтопромислі, старший і головний геолог Битківського нафтопромислу, головний геолог нафтопромислового управління «Долина—Нафта», директор новоствореної Надвірнянської контори розвідувального буріння, начальник геологічного відділу та головний геолог об'єднання «Укрзахіднафтогаз». Член КПРС з 1957 року;
• у 1966–1967 роках — начальник Головного управління з пошуків і розвідки нафтових і газових родовищ в Україні, член колегії Міністерства геології УРСР;
• у 1967–1982 роках — міністр геології УРСР. У цей період в Україні виявили декілька унікальних і великих родовищ апатит-ільменітових, берилієвих, рідкіснометалічно-апатитових, марганцевих руд, каолінових, графітових родовищ; розвідали нові вугленосні райони у Донбасі, залізорудні — на півдні України, у Кривбасі та Приазов'ї, цеолітові — у Закарпатті; відкрили басейни мінеральних вод типу «Нафтуся» у Хмельницькій та Тернопільській областях; почали роботи з оцінки золотоносності Карпат та Українського щита;
• у 1982–1984 роках завідувач лабораторії, у 1984–1992 роках — завідувач відділу нафтогазоносних провінцій, а у 1992–1997 роках — директор Інституту геологічних наук НАН України. Радник президента НАН України й радник при дирекції ІГН (від 1997 року і до кінця життя).

Обирався депутатом Верховної Ради УРСР 8–10 скликань (1971–1985 роки).

Жив в Києві по вулиці Суворова, 13. Помер 20 квітня 2002 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Наукова діяльність

Науковий доробок — близько 230 праць, серед яких 12 монографій.

Безпосередньо причетний до відкриття на території України низки родовищ корисних копалин (передусім нафти та газу).

Ініціатор і один із авторів розробки та впровадження стратегії пошуків покладів вуглеводнів, пов'язаних з міжкупольними структурами Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), пошуків нафти та газу на великих глибинах у ДДЗ і Передкарпатському прогині, а також в акваторіях Чорного і Азовського морів.

Наукові інтереси охоплювали проблеми вивчення особливостей геологічної будови нафтогазоносних регіонів, формування та просторового розміщення покладів вуглеводнів за величиною запасів і фазовим станом, прогнозування їх ресурсної бази і визначення оптимальних шляхів пошуків родовищ нафти та газу. Вніс значний вклад у теорію нафтогазової геології та практику пошуково-розвідувальних робіт. Розробив принципи районування нафтогазоносних територій, в межах України виділив 4 нафтогазоносні провінції, які містять 9 нафтогазоносних областей. Встановив належність унікальних, великих і середніх скупчень вуглеводнів осадового чохла ДДЗ до депресій та їх схилів у кристалічному фундаменті. З позиції органічного походження вуглеводнів заклав наукову базу під уявлення про площинну диференціацію та вертикальну зональність розташування покладів вуглеводнів за фазовим станом, теоретично обґрунтував значні перспективи нафтогазоносності великих глибин. За його ініціативою було переорієнтовано пошуки покладів вуглеводнів у ДДЗ на глибинах 4000—5000 м, що дозволило істотно підвищити їхню результативність.

Ініціатор і науковий керівник Національної програми «Нафта і газ України до 2010 р.», Державної програми з освоєння газогідратів Чорного моря, Державної програми «Освоєння вуглеводневих ресурсів Українського сектора Чорного і Азовського морів». Розробив стратегію пошуків родовищ вуглеводнів в Україні, оцінив перспективи нарощування власної бази ресурсів і запасів вуглеводнів, умови повного забезпечення України нафтою та газом.

Наукові звання та посади

Член-кореспондент НАН України (1990).

Член Бюро Відділення наук про Землю НАН України, директор Інституту геологічних наук НАН України.

Доктор геолого-мінералогічних наук (1981).

Очолював спеціалізовану раду зі захисту докторських і кандидатських дисертацій при Інституті геологічних наук НАН України.

Президент Спілки геологів України.

Від початку створення Української нафтогазової академії входив до складу її президії.

Почесний професор Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.

Науковий консультант ЗАТ «Концерн „Надра“».

Член Українського міжнародного комітету з питань науки і культури НАН України.

Нагороди й відзнаки

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, багатьма медалями та почесними грамотами.

Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1977, 1991).

Премія Ради Міністрів СРСР.

Премія НАН України ім. В. І. Вернадського.

Заслужений геолог України.

Література

• Хто є хто в Україні, 1997: Довідник. — К., 1997. — С. 299–300.
• Петро Федорович Шпак: Некролог