Апостроф

Апо́строф (грец. αποστροφος — звернений набік) — знак, за допомогою якого в українській мові відокремлюються йотовані голосні літери від попередніх губних приголосних та «р», наприклад: м’язи, бур’ян.

Апострофом також позначають пропущену кінцеву голосну попереднього слова перед початковою голосною наступного слова або розділяють приголосну префікса від кореня слова, наприклад: «Всіх панів до ’дної ями» (Павло Тичина).

У фонетичній транскрипції апострофом позначається пом’якшення приголосних — д’ад’ко (дядько).

Відтворення на комп’ютері

Хоча в українській типографії апостроф має виглядати, як кома, через те, що впродовж довгого часу в комп’ютерних кодуваннях символів єдиним можливим апострофом була одинарна пряма лапка або друкарський апостроф (назва Unicode "apostrophe" або "apostrophe-quote", U+0027) цей символ часто вживається для позначення апострофу в комп’ютерних текстах українською мовою. Але з огляду на поширення стандарту Unicode, а також за розвитку настільних видавничих систем, які спрощують набирання та відображення символів Unicode, рекомендується так званий «пунктуаційний апостроф» (назва Unicode — "right single quotation mark" або "single comma quotation mark", код U+2019).

Існує також інший символ апострофу "Letter apostrophe" (або "modifier letter apostrophe"), U+02BC. Його рекомендують вживати, коли він не є символом, що розділяє літери, а є літерою сам. Цей символ не має стосунку до української мови, але варто знати про те, що він існує, щоб не вжити його помилково.

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 1. — К., 1977. — С. 224.
• Бурячок А. А. Апостроф // Українська мова: Енциклопедія. — К., 2000. — С. 30—31.

Джерела

1. "Punctuation." Wikipedia, The Free Encyclopedia