Куй

Куй. Малюнок тушшю із «Каталогу гір і морів» («Шань хай цзін»)

Куй (кит. 夔, піньїнь: kuí) — в давньокитайській міфології чудовисько в вигляді одноногого безрогого попелясто-синього бика, персонаж збірки «Шань хай цзін».

Загальна характеристика

Куй міг вільно ходити по морю, при цьому негайно ж піднімався сильний вітер і починався злива. Очі Куя випромінювали блиск, подібний світлу сонця і місяця. Згідно з коментарями до «Оповідання про царства» (бл. IV століття до н. е.). У Куя одна задня нога, обличчя людини, тулуб мавпи, він уміє говорити. В деяких пам'ятниках вказується, що Куй — одноногий дракон, або Куй схожий на барабан (за переказами, міфічний государ Хуан-ді наказав здерти з Куя шкуру і натягнути її на барабан), або Куй — дух дерев та каміння, що живе в горах. Згодом образ чудовиська Куя був з'єднаний з Куєм, який відав музикою при міфічному правителі Шуні.

У книзі «Шань хай цзін» («Каталог гір і морів») про нього говориться так:

У східних морях є Гора, яка перекочує хвиля, що виступає в море на сім тисяч лі. На ній мешкають звірі, схожі на корів без рогів, з блакитними тілами і однією ногою. Як тільки вони входять у воду або виходять з неї, тут же піднімається вітер і починається дощ. Їх сліпучий блиск подібний сонцю і місяцю, а голос — гуркоту грому. Звуться вони куй. Хуан-Ді зловив кількох із них і зробив з їхньої шкіри барабани. Коли в ці барабани били кістками куя, гуркіт розносився на п'ятсот чи і приводив в трепет всю Піднебесну.

Трактування

Вважається, що за цим міфічним образом ховається смерч-торнадо, що піднімається воронкою над океаном.

Див. також

Шань хай цзін

Джерела

• Юань Кэ, Мифы древнего Китая, М., 1965, с. 125.
• Куй