Геологія Монголії
Геологія Монголії
У цілому територія Монголії належить до Центральноазіатського складчастого пояса. У геологічній будові Монголії беруть участь всі вікові комплекси порід, починаючи від архейсько-нижньопротерозойських (дорифейських) до сучасних. Дорифейські комплекси є у всіх складчастих системах Монголії – в рифеїдах, ранніх і пізніх каледонідах і герцинідах. Вони представлені сильно зміненими поліметаморфічними породами, серед яких виділяються два комплекси: нижній – гнейсово-амфіболітовий з мармурами і верхній – карбонатно-кварцитовий з підлеглими гнейсами і амфіболітами. Їх вік – пізній архей - ранній протерозой (1900-2600 млн років).
Древні породи виступають переважно в західній частині М. Нижньо- і середньорифейський комплекс, який знаходиться зверху, представлений породами зеленосланцевої фації з зонами фації епідотових амфіболітів. До більш молодого верхньорифейського комплексу належать дві одновікові серії порід – дархатська і дзабханська (грубо- і тонкоуламкові породи, частково червоноколірні, з прошарками і лінзами доломіту з строматолітами верх. рифею, кислі ефузиви). Вендсько-кембрійський комплекс представлений різними формаціями: переважно карбонатною (доломіт і вапняки з кременем), теригенно-карбонатно-вулканогенною і переважно вулканогенною із зеленокам’яно-зміненими базальтами, андезито-дацитами, яшмами і теригенними породами з рифовими вапняками.
У Монгольському Алтаї поширена монотонна піщано-сланцева серія умовно верхньокембрійської доби, а у східній частині Монгольського Алтаю відомі піщано-алевритові і ефузивні г.п. нижнього-середнього ордовика і ниж. силуру. На іншій тер. ордовик і силур простежуються локально і представлені орогенними формаціями. На півдні (Гобі), в зоні Південно-Монгольських герцинід розвинені евгеосинклінальні комплекси силурійсько-девонської і нижньокам’яновугільної доби, що включають зеленокам’яні вулканіти, яшми, кременисто-сланцеві і туфогенно-ґрауваккові утворення.
У Центр. і Півн.-Сх. М. (Хангай і Хентей) накладені структури складені потужними геосинклінальними девонськими і нижньокам’яновугільними кременисто-теригенними і теригенно-сланцевими комплексами. Верхньопалеозойські орогенні морські і континентальні формації герцинід представлені уламковими і вулканогенними г.п. верх. карбону і пермі. У М. поширені також континентальні відклади мезозою (тріас, юра, крейда), складені строкатим набором осадових (на заході) і вулканогенних (на сході) порід. Найбільш молоді комплекси порід представлені неогеновими і четвертинними (калієвими і натрієвими) базальтами і різними пухкими відкладами. Для всіх тектонічних епох, аж до ранньокрейдової, характерні гранітоїди.
У Півн. і Центр. М. вони займають (у зрізі) до 50% площі, а на заході (в Монгольському Алтаї) не менше 25%. Основні і ультраосновні магматичні породи складають порівняно вузькі, протяжні офіолітові пояси, пов'язані із зонами глибинних розломів. Нерідко їх розглядають як зони з древньою океанічною корою. У результаті тектонічних рухів рифейської, байкальської, каледонської, герцинської і мезозойської епох на тер. М. сформувалася складна мозаїчно-блокова структура, в якій виділяють три великі блоки: північний, ранньокаледонський (Півн. і Центр. М.); західний, каледонський (Зах. М.), збігається з Монгольським Алтаєм; південний, герцинський субширотний (Півд. М.). Всі вони відокремлені один від одного розломами; розлом, що відокремлює Південно-Монгольські герциніди від каледонських структур, розташованих північніше, називається Головним Монгольським лінеаментом.
Потужність земної кори в межах М. 40-55 км, при цьому в центр. частині М. розташована зона з аномальною мантією, що продовжує на півд.-захід від Байкалу зону Байкальської системи рифтів.
Див. також
Джерела
Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.