Богдан Іван Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Гаврилович Богдан
Загальна інформація
ГромадянствоУкраїна Україна
Місце проживанняКиїв
Народження29 лютого 1928(1928-02-29) (96 років)
Дмитро-Білівка
Смерть25 грудня 2020(2020-12-25)[2] (92 роки)
Зріст185 см
Вага114 кг[3]
Спорт
КраїнаУкраїна
Вид спортуборотьба
Дисциплінагреко-римська боротьба
ТренериВ. Бровченко
Участь і здобутки
Світові змаганняЧемпіон світу 1958, 1961
Національні змаганняЧемпіон СРСР 1958, 1959, 1961
Олімпійські ігри1960 Рим — чемпіон
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «За заслуги» II ступеня орден «За заслуги» III ступеня
заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений майстер спорту СРСР
Заслужений тренер України
Заслужений тренер України
Орден Трудового Червоного Прапора
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня

Почесний Орден НОК України[1]
Греко-римська боротьба
Золото 1960 Рим Греко-римська боротьба

Іва́н Гаври́лович Богдан (29 лютого 1928, Дмитро-Білівка, Миколаївська область, УРСР, СРСР25 грудня 2020) — перший серед українських борців олімпійський чемпіон у важкій вазі, заслужений майстер спорту, заслужений тренер України, підполковник запасу.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Змалку працював в колгоспі, був і їздовим, і в кузні працював, на тракторі — весь час трактористи просили прокручувати корбу. На призовній комісії в Радянську армію при видиху зламав спірометра. В армії не бажав професійно займатися спортом, але генерал викликав та наказав брати участь в спартакіаді, зайняв в частині перше місце, в окрузі друге.

Займатися боротьбою почав 1950 року, тренувався у В. Бровченка. На першості Збройних сил СРСР стає третім.

Закінчив школу тренерів та інститут фізкультури.

1952 року стає чемпіоном УРСР, виграв по балах у екс-чемпіона СРСР Івана Толмачова (свого часу представляв «Спартак» (Одеса).

1953 здобуває перші місця на двох чемпіонатах УРСР — по греко-римській та вільній боротьбі. Того ж року дебютує на першості СРСР, посів третє місце. У поєдинку Швеція — СРСР не програв родоначальнику важковика в сучасному вигляді Бертілю Антонссону — в двох зустрічах дві нічиї.

На Римській олімпіаді у фінальному поєдинку зустрівся також із шведським спортсменом — Рагнаром Свенссоном.

На відкритті Московських Олімпійських ігор ніс факела з олімпійським вогнем.

Займався боротьбою до сорока років. Викладав в суворовському училищі, працював начальником футбольної команди, 12 років — директором армійської СДЮШОР (Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву).

Тренував дворазового олімпійського чемпіона О. Колчинського.

Особисте

[ред. | ред. код]

Під час праці в селі, як переважна більшість тодішньої молоді, і курив, і вживав алкоголь. Коли почав займатися спортом, сам собі дав обіцянку — вип'є тільки після світової першості. Вісім років тримав слово і вжив вино 1958 року в Будапешті.

На початку 1990-х змушено продав олімпійську медаль, аби не втратити житла.

Примітки

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]