Которська затока

Maпа

Інформація
Назва:	Которська затока Бока которска Boka Kotorska
Розташування:	Південний захід Чорногорії
Ріки:	Карстова гідрогеологія, Сопот, Шкурда глибоководні джерела
Місце:	Море
Міста:	Котор, Херцег-Нові, Тіват, Рисан Доброта, Пераст
Рекорди:	Найбільша бухта на Адріатиці затонулий річковий каньйон відомий природний і історичний ансамбль
Цифри
Площа водної поверхні:	87 км²
Найбільша глибина:	60 м
Середня глибина:	27.3 м
Об'єм:	2412, 306 км³ (2,4 млрд м³)
Найвища точка:	Орен = 1894 м
Найнижча точка:	Рівень моря = 0 м
Довжина:	28,13 км
Найширша відстань:	7 км
Найвужча відстань:	0.3 км
Гідрогеологічна система:	карстова гідрогеологія близько 4000 км²
Довжина берегової лінії:	107.3 км
Зображення

Которська затока (серб. Бока которска; хорв. Boka Kotorska; італ. Bocche di Cattaro) найбільша бухта на Адріатичному морі, оточена територією Чорногорії, а також Хорватії. Інколи Которську затоку називають найпівденнішим фіордом Європи, проте це твердження неправильне: затокою є річковий каньйон, що занурився в море, річки Бокель, що стікає з плато гори Орен.

Територія довкола Которської затоки була заселена ще з часів античності і зберегла безліч середньовічних міст. Багато з них, такі як Котор, Пераст, Херцег-Нові, є важливими туристичними пам'ятками країни.

Місцевість має величезне культурне і історичне значення для чорногорського і хорватського народів. Релігійне значення регіону також велике: на берегах Которської затоки знаходиться безліч старовинних православних і католицьких церков, деякі з яких є місцями паломництва.

Під регіоном Которської затоки — Боки Которська — прийнято розуміти три чорногорські муніципальні округи: Котор, Херцег-Нові і Тіват.

Чорногорія планує побудувати міст через затоку Котор — Веригський міст.

Історія

Найперше поселення на берегах Которської затоки виникло на місці сучасного Рісана; у 229 році до н. е. іллірійське місто Різон (Rhizon) дало своє ім'я затоці — Rhizonicus Sinus. Різон був захоплений Римом в 168 році до н. е., і в цьому ж році вперше був згаданий Аськвиріум (лат. Ascrivium або Ascruvium), нинішній Котор.

У наступні роки саме Котор став центром Боки. Місто було укріплене на початку Середньовіччя, коли імператор Юстініан в 535 році побудував фортецю над Аськривіумом. Відтоді місто, відоме вже під італійською назвою Каттаро (італ. Cattaro), на довгі роки став значимим далматинським містом-державою. У 1002 році Каттаро був окупований Першою Болгарською Імперією, але роком пізніше Болгарія поступилася містом царю Сербії Самуїлу.

За часів сербської влади місто стало напівнезалежною республікою, що займалося морською торгівлею. Після падіння Сербії в 1389 році місто з прилеглими землями було захоплене Венеціанською республікою, а потім і Угорським королівством, і в 1420 році попало під владу Венеції.

У 1538 і 1657 роках Каттаро зазнав навалу Оттоманської імперії, регіон також сильно постраждав при землетрусах 1563 і 1667 років. Володіючи потужним флотом, що налічував в XVIII столітті порядка 300 кораблів, Боки Которська була могутнім суперником Дубровника і Вененції.

Згідно з Кампо-Форнійським договором 1797 року, Боки Которська відійшла до Габсбургів, а в 1805 році по Прессбурському договору була передана Італійському королівству, залежного від наполеонівської Франції, незважаючи на фактичний захват російською ескадрою Дмитра Сенявіна.

У 1810 році, після того, як росіяни відступили, Бока Которська була приєднана до Іллірійських провінцій Франції. У 1815 році згідно із завершальним актом Віденського конгресу регіон відійшов до Австрійської імперії (з 1867 — Австро-Угорщина), в складі якої був частиною Королівства Далмація.

З 1918 року, регіон увійшов до складу Королівства Сербів, Хорватів і Словенців (з 1929 року — королівство Югославія), де до 1922 року був самостійним округом. У 1922 році Бока Которська стала частиною Зетської області, а в 1929 році — Зетської бановини, де і залишалась аж до 1941 року — року розпаду першої Югославії.

Географія

Которська затока складається з декількох просторих заток, сполучених між собою неширокими каналами, що утворюють одну з кращий природних гаванєй Європи. Довгий час існувало переконання, що затокою є фьорд, завдяки чому за Бокой закріпилося і до цих пір використовується, перш за все в туристичній сфері, назва «найпівденніший фьорд в Європі».

Проте згідно з сучасними науковими дослідженнями, вважається що Бока Которська є залишками колишнього річкового каньйону. Сильні тектонічні і карстові процеси привели до його поступового руйнування.

Безпосередньо у складі Боки прийнято виділяти декілька складових її заток. Всі затоки названі по імені найбільших населених пунктів, розташованих на їх берегах. Так, якщо рухатися з боку моря, відкривати вхід буде Херцегновійська затока, далі, після проходження вузької протоки, праворуч розташована Тиватська затока.

Після проходження останньої, найвужчої, протоки праворуч перед поглядом предстає Которська затока, ліворуч — компактніша Рисанська.

Течії

У Которській затоці відсутні сформовані течії. Ті, що існують носять непостійний характер і залежать від часу приливів і відливів. Влітку їх сила стає трохи сильнішою. На південній стороні входу в бухту присутній потік, рухомий на північний захід зі швидкістю в 1 км/год.

Сильна течія, здатна в протоках досягати швидкості 4 км/год, формується, перш за все, після сильних злив і рухається зсередини затоки у бік західного берега входу в затоку.

Населенні пункти

Береги Которської затоки давно обжиті людьми, а тому на них розташована безліч поселень із спорудами, що відноситься до різних епох. Найбільше місто на берегах Которської затоки — Херцег-Нові, з древніми спорудами, що збереглися, в яких проживає порядка 12 тисяч чоловік.

Друге за величиною місто — Тиват, забудоване в основному в період соціалістичної Югославії і в якому проживає порядка 8 тисяч жителів. З боку моря видно прекрасна панорама третього по величині міста — древнього Котора з потужними фортифікаційними укріпленнями, що піднімаються від старого міста до фортеці Святого Івана. Виділяється також Рісан, Пераст з його високою дзвіницею, Доброта, Прцань.