Невіровський Дмитро Петрович

Дмитро Петрович Невіровський (нар. 1 листопада 1771 — пом. 2 листопада 1813)— генерал-лейтенант, видатний полководець Вітчизняної війни 1812 року.

Родина та юнацькі роки

Народився в селі Прохорівці, на території Переяславського полку. Глава сім'ї Петро Іванович тривалий час був сотником Бубнівської сотні, до якої належало троє сіл: Прохорівка, Сушки та Бубнівська Слобідка. 1783-го року його обрали городничим Золотоноші, службу закінчив у чині надвірного радника. Сім'я залишила село й переїхала до повітового міста.

Сімя була багатодітна — чотирнадцятеро дітей: чотири сини та десятеро дочок. Вихованню дітей мати Параска Іванівна віддавала увесь всій час. Завдяки їй всі діти знали російську і латинську мови, оволоділи основами математики. Дмитро був найстарший. Батьки виховували в синові самостійність у вчинках та судженнях, привчали до життя простого й суворого. З семи років Дмитро чудово тримався у сідлі.

Важко сказати, як би склалась доля Дмитра, коли б не одна обставина. До Неверовських часто заходили гості. Любив сюди заїжджати і граф Петро Васильович Завадовський. Відомий сановник материнських часів, він здебільшого проживав у Петербурзі, але й навідувався до рудних місць, конче завертаючи до своїх сусідів по маєтку Невіровських. Саме граф й запропонував Петрові Івановичу відпустити старшого сина до Петербурга. Попереду на Дмитра чекала військова служба.

Військова служба

16 травня 1786 року Дмитра Неверовського зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку, що уславив себе у битвах та походах. На знак особливих заслуг семеновці мали повні георгіївські прапори, носили спеціальні знаки з написами про здобуті перемоги. Неверовський потрапив у середовище простих солдатів, де панували спокійна мужність, здоровий глузд, природна добродушність, де ніколи не втрачали почуття гумору. Юнак терпляче опановував військовими пре мудрощами: вчився колоти багнетом, заряджати гвинтівку, стріляти в ціль, марширувати на плацу, не втомлюватися в походах. Через рік Неверовський став сержантом. Весела вдача, простота, ревне ставлення до своїх обов'язків невдовзі зробили його помітною постаттю в полку  він здобув повагу старших начальників, любов підлеглих. Мабуть, не без труднощів упізнали б рідні в ставному, спритному семеновці свого Дмитра. В будинкові Завадовського Дмитро був я вдома, мав чимало нагод завести корисні знайомства. Перед красенем-гвардійцем вимальовувалась перспектива  зробити блискучу кар'єру. Так вважали Дмитрові друзі по службі, так вважав і його покровитель  сам граф. Та всіх здивував незабаром вчинок Неверовського. 1787 рік  війна: підбурювана Англією та Пруссією, рушила свої війська до російських кордонів Туреччина. Навіть у Петербурзі, далекому від берегів Криму запахло порохом. Царська армія почала готуватися до походу. Хіба міг Дмитро Неверовський лишатися бездіяльним такої години?! Він попросив перевести його до армійського полку, що перебував на південному кордоні. Не стримали його кпини товаришів по службі, ані кмовляння графа, що погрожував позбавити Дмитра свого заступництва. На початку жовтня 1787 року молодий Неверовський їде на південь. Шістнадцятирічний офіцер завернув до отчого дому. Радісно зустріла його велика родина  брати були у захваті від сяйливого мундира та зброї. Батько, дізнавшись про Дмитрів учинок, спочатку виявив незадоволення  ніяково було перед графом. Втім, проводжаючи сина, обійняв, поцілував та сказав: «Служи, сину, справно, честю своєю дорожи!» Дмитра зарахували поручиком Малоросійського кірасирського полку, згодом перевели до Архангельського мушкетерського. Головним чином у складі цих частин Неверовський брав участь у війнах з Туреччиною і Польщею. Бойове хрещення молодий офіцер дістав не так швидко, я того хотів: лише через після прибуття на південь, 7 вересня 1788 року, бій на річці Сальче. Діставши можливість перевірити себе в ділі, Неверовський не минав жодного бою, жоднойсутички. Зневажаючи небезпеку, сповнений завзяття й молодої сили, йшов в атаку попереду всіх. Тоді й поширився його військовий клич: «В багнети!» По закінченні російсько-польської війни 4й батальйон Катерининського єгерського полку, де служив наш герой, розформували. І в грудні 1797 року майор Неверовський дістав призначення до Малоросійського гренадерського полку.

1812 року полки ця дивізія вела ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона.

27-я дивізія Неверовського вкрила себе славою в багатьох боях: під Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.

Під Смоленськом 6-тисячне з'єднання Неверовського, відбивши 40 атак супротивника, зупинило 22-тисячний авангард французької армії. 2 (14) серпня 1812 дивізія вчинила впертий опір переважаючим силами французької кінноти Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишикував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ — до Москви. Протягом 5 годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верстов. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленська, де взяла участь у обороні міста.

На Бородінському полі Неверовському та його солдатам було покладено в обов'язок захист центру: Шевардинського редута. У жорстокому 6-годинному бою 40 тис. французів так і не змогли прорвати оборону 12 тисяч росіян. Декілька разів безстрашний генерал водив своїх багатирів в атаку. Дивізія майже вся загинула, командира було поранено ядром, але він не залишив поля бою. За Бородіно Неверовському було присвоєно звання генерал-лейтенанта.

Загинув «найхоробріший та найдостойніший» (за визначенням Кутузова) генерал 1 листопада 1813 року під Лейпцигом, під час закордонного походу російських військ. Поховали його в м. Галле, за військовим звичаєм, попереду несли нагороди — ордени Георгія 3-го і 4-го ступенів, Володимира 2-го і 3-го класів, Анни 1-го ступеня, прусський орден Червоного Орла.

Рівно через 100 років його прах перевезли до Росії та перепоховали на Бородінському полі, поруч з пам'ятником його солдатам. На пам'ятнику з чорного лабрадориту викарбувано напис: «Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року».

На Бородинському полі загинув і рідний брат Дмитра Петровича Неверовського — Олександр.