Згурівка
смт Згурівка | |
---|---|
У Згурівському дендропарку, квітень 2007 | |
Країна | Україна |
Область | Київська область |
Район | Згурівський район. |
Рада | Згурівська селищна рада |
Код КАТОТТГ: | |
Основні дані | |
Засноване | XVII – на поч. XVIII ст. (1690 р.) |
Статус | із 1956 року |
Площа | 13.37 км² |
Населення | ▼5365 (01.01.2012)[1] |
Густота | 407.4 осіб/км² |
Поштовий індекс | 07600 |
Телефонний код | +380 4570 |
Географічні координати | 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д.Координати: 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д. |
Висота над рівнем моря | 130-135 м |
Водойма | річка Супій
|
Відстань | |
Найближча залізнична станція: | Яготин |
До станції: | 35 км |
До обл. центру: | |
- автошляхами: | 105 км |
Селищна влада | |
Адреса | 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул.Українська, 10 |
Карта | |
Згурівка у Вікісховищі |
Згу́рівка — селище міського типу Згурівського району Київської області. Районний центр. Згурівка розташована на лівому березі річки Супій (ліва притока Дніпра) за 32 км на північ від залізничної станції Яготин.
Клімат
- Пересічна температура січня: -6,4°.
- Пересічна температура липня: +20,0°
- Річна кількість опадів: 570 мм.
Населення
Кількість мешканців Згурівки (тис. осіб):
- 1966 - 7,8;
- 1978 - 6,8;
- 1990 - 7;
- 2001 - 7,100;
- 2009 - 6,629.
Назва
Згідно з переказами, на місці нинішньої Згурівки спершу був хутір, на якому поселився Згура із залежними від нього селянами на захопленій громадській землі. Начебто, на честь цього першого поселенця населений пункт і отримав свою сучасну назву.
Історія
Від заснування до ХХ століття
Сучасне селище міського типу Згурівка засноване у XVII — на початку XVIII століття, і в середині цього століття вже було досить великим поселенням. У писемних джерелах уперше згадується, імовірно, під 1690, коли російський цар Петро І пожалував Згурівку в числі інших земель басанському сотникові Переяславського полку К. Ясковському[2].
Село виросло з маєтностей, отриманих Тимофієм (Згурою) (?-1688-1708), дипломатом з особливих доручень у гетьмана України Івана Мазепи. Після поразки останнього у битві під Полтавою, його прибічники були піддані страшному терору, позбавлені всіх привілеїв та майна, а хутір (Згурівка) з тамошніми людьми був куплений Переясловським полковником Стефаном Томарою, після смерті якого був куплений Федором Марковичем.
Від 1762 року Згурівка належала гетьманові Лівобережної України Кирилу Розумовському.
У 1824 році село, як посаг за дружиною, перейшло у володіння графа А. В. Кочубея, який збудував тут центральну садибу своїх навколишніх маєтків. Відтоді на тривалий час Згурівка належала відомій родині Вязємських-Кочубеїв. У селі стояла велика садиба. У 1837 року київський віце-губернатор, дійсний статський радник А. В. Кочубей заснував навколо свого палацу парк (відомий зараз як Згурівський дендропарк), одну з головних ролей у створенні якого відіграв садівник-швейцарець.
Наприкінці 1880–х років тут створено метеорологічну станцію та навчально–дослідну ферму з 3–річним курсом навчання.
Згадка про Згурівку є в листі Тараса Шевченка до троюрідного брата Варфоломія Шевченка (20 серпня 1859 року). Згурівка згадується, зокрема, у зв'язку з бажанням Тараса Григоровича допомогти Варфоломієві Григоровичу влаштуватися на роботу.
Адміністративно Згурівка у XIX столітті належала до Прилуцького повіту.
Згурівка у ХХ столітті і в наш час
На початку ХХ століття Згурівка була значним центром переробки сільськогосподарської продукції — тут працювали 10 олійниць, 80 вітряків, цукрозавод (відкритий у 1913 році), 3 кінних заводи. Тричі на рік у містечку збиралися торговельні ярмарки.
Вже за СРСР, у 1924 році волосна система управління ліквідовувалась, і Згурівка увійшла до складу Турівського району Прилуцької округи, в якому перебувала до 1930 року.
2 вересня 1930 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», згідно з якою Згурівка стала адміністративним центром Згурівського району, і лишалась ним менше року (до 1931 року).
Від 9 лютого 1932 року (згідно з постановою ВУЦВК «Про утворення областей на території УСРР»), Згурівка тимчасово опинилась у складі Харківської області.
Знову районнийм центром Згурівка стала в 1935 році (до 1965 року), від 1937 року — у складі Полтавської області.
В роки Німецько-радянської війни (1941—45) Згурівка була окупована гітлерівцями від 15 вересня 1941 року по 21 вересня 1943 року.
6 січня 1954 року до складу Київської області було віднесено два райони Полтавської області: Згурівський та Яготинський. Статус селища міського типу Згурівці надано 1956 року.
Указом Президії ВР УРСР №64 «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» №2н-06 від 4 січня 1965 року був утворений новий укрупнений Яготинський район, водночас був ліквідований Згурівський район.
У складі Яготинського району Київської області Згурівка перебувала до 1986 року. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 вересня 1986 року «Про утворення Згурівського району у Київській області» був утворений Згурівський район у нинішньому складі.
Згурівка — типовий невеликий український аграрно орієнтований райцентр, залишається таким і в наш час за незалежності (від 1991 року).
Економіка
Головні підприємства Згурівки[3]:
- харчова промисловість:
- ЗАТ «Надія»;
- ТОВ «Краєвид»;
- ТОВ «Завод «Олвін»;
- Згурівська пекарня.
- обробка металів і будівельна промисловість:
- ТОВ «Прушиньскі»;
- ТОВ «Київ-Будівельник»;
- ВАТ «Згурівський агробуд»;
- МП «Будівельник»;
- Філія «Згурівське районне дорожнє управління».
Освіта
У Згурівці функціонують гімназія, ЗОШ і Згурівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Дошкільні заклади селища — «Журавка» і «Веселка».
Установи позашкільної освіти та розвитку творчих і спортивних здібностей у Згурівці:
- Будинок дитячої та юнацької творчості;
- Згурівська дитяча музична школа;
- Згурівська дитячо-юнацька спортивна школа (пл. Лісова, 2).
Середню спеціальну освіту можна здобути в Згурівському професійному ліцеї.
Культура, пам'ятки, ЗМІ
У селищі працює музей Великої Вітчизняної війни «Пам'ять».
Окрасою Згурівки і краю є народні таланти — аматорський народний хор «Джерело»[4].
Матеріальною базою, що створює умови для розвитку спорту в Згурівці є фізкультурно-оздоровчий клуб «Старт».
Головною туристичною принадою Згурівки є розташований у селищі Згурівський дендропарк (площею 325 га) — пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення (2-га половина ХХ століття), закладений у 1837 році; нині підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького Держлісгоспу. Незважаючи на деяку занедбаність, в ньому є на що подивитись: старезні дерева, великі ставки, острівець з круглим будиночком[5].
У селищі видається районна газета «Панорама».
Персоналії
Закінчив Згурівську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІ ступенів для дітей-сиріт Володимир Миколайович Проценко (літературний псевдонім Володимир Чорномор)— український письменник (поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець) член Національної Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, громадський і політичний діяч Севастополя. Особистий сайт http://www.chornomor.krrn.org/
Галерея
-
Меморіал Слави у парку
-
Алея Згурівського дендропарку
-
Новозбудована церква
Виноски
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
- ↑ Шевченко Л. В. Згурівка // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 321
- ↑ Згурівський район на Київська обласна державна адміністрація. Інвестиційний сайт Київської області
- ↑ Згурівська районна державна адміністрація на Сайт «Краяни» (Український видавничий центр «Галактика-С»)
- ↑ Згурівка на www.ukrainaincognita.com (Веб-проект «Україна Інкоґната») // Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. - К.: «Грані-Т», 2008
Джерела, література і посилання
- Офіційний сайт Згурівської районної державної адміністрації
- Згурівський офіційний сайт
- Згурівський офіційний форум
- Шевченко Л. В. Згурівка // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. — С. 321
- Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — 856 с. — С. 764—765.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 4 : Електрод — Кантаридин. — 558, [2] с., [34] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с. — С. 246.
- Батушан О., Сікорський М. Шляхами Київщини. К., 1968
- ІМіС УРСР. Київська область. К., 1971
- Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : З — О. — 480 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-012-3. — С. 42.
- Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста. — К.: Наукова думка, 1978. — С. 54.
- Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976. — С. 240.
- Згурський В. Згурські: Відомості про родини з прізвищем Згурські. — Вип. I. — К.: ПП "Телекомпанія «ІК», 2004. — 800 с.
- Маленков Р., Година О. Дванадцять маршрутів Київщиною. - К.: «Грані-Т», 2008
- Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. — Київ, «Наукова думка», 1991. — Т.3. — С.249.
- План Згурівки
- Згурівська районна державна адміністрація на Сайт «Краяни» (Український видавничий центр «Галактика-С»)
- Згурівка на www.ukrainaincognita.com (Веб-проект «Україна Інкоґната»)
- Згурівка - Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, тома - Історія міст і сіл Української РСР: Київ. — К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1968., Історія міст і сіл Української РСР. Київська область / Ф. М. Рудич (голова ред. колегії) та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. — 792 с.)