Згурівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Згурівка
У Згурівському дендропарку, квітень 2007
У Згурівському дендропарку, квітень 2007
У Згурівському дендропарку, квітень 2007
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район Згурівський район.
Рада Згурівська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване XVII – на поч. XVIII ст. (1690 р.)
Статус із 1956 року
Площа 13.37 км²
Населення 5365 (01.01.2012)[1]
Густота 407.4 осіб/км²
Поштовий індекс 07600
Телефонний код +380 4570
Географічні координати 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д. / 50.48889; 31.77833Координати: 50°29′20″ пн. ш. 31°46′42″ сх. д. / 50.48889° пн. ш. 31.77833° сх. д. / 50.48889; 31.77833
Висота над рівнем моря 130-135 м
Водойма річка Супій


Відстань
Найближча залізнична станція: Яготин
До станції: 35 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 105 км
Селищна влада
Адреса 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул.Українська, 10
Карта
Згурівка. Карта розташування: Україна
Згурівка
Згурівка
Згурівка. Карта розташування: Київська область
Згурівка
Згурівка
Мапа

Згурівка у Вікісховищі

Згу́рівкаселище міського типу Згурівського району Київської області. Районний центр. Згурівка розташована на лівому березі річки Супій (ліва притока Дніпра) за 32 км на північ від залізничної станції Яготин.

Клімат

  • Пересічна температура січня: -6,4°.
  • Пересічна температура липня: +20,0°
  • Річна кількість опадів: 570 мм.

Населення

Кількість мешканців Згурівки (тис. осіб):

  • 1966 - 7,8;
  • 1978 - 6,8;
  • 1990 - 7;
  • 2001 - 7,100;
  • 2009 - 6,629.

Назва

Згідно з переказами, на місці нинішньої Згурівки спершу був хутір, на якому поселився Згура із залежними від нього селянами на захопленій громадській землі. Начебто, на честь цього першого поселенця населений пункт і отримав свою сучасну назву.

Історія

Від заснування до ХХ століття

Сучасне селище міського типу Згурівка засноване у XVII — на початку XVIII століття, і в середині цього століття вже було досить великим поселенням. У писемних джерелах уперше згадується, імовірно, під 1690, коли російський цар Петро І пожалував Згурівку в числі інших земель басанському сотникові Переяславського полку К. Ясковському[2].

Село виросло з маєтностей, отриманих Тимофієм (Згурою) (?-1688-1708), дипломатом з особливих доручень у гетьмана України Івана Мазепи. Після поразки останнього у битві під Полтавою, його прибічники були піддані страшному терору, позбавлені всіх привілеїв та майна, а хутір (Згурівка) з тамошніми людьми був куплений Переясловським полковником Стефаном Томарою, після смерті якого був куплений Федором Марковичем.

Від 1762 року Згурівка належала гетьманові Лівобережної України Кирилу Розумовському.

У 1824 році село, як посаг за дружиною, перейшло у володіння графа А. В. Кочубея, який збудував тут центральну садибу своїх навколишніх маєтків. Відтоді на тривалий час Згурівка належала відомій родині Вязємських-Кочубеїв. У селі стояла велика садиба. У 1837 року київський віце-губернатор, дійсний статський радник А. В. Кочубей заснував навколо свого палацу парк (відомий зараз як Згурівський дендропарк), одну з головних ролей у створенні якого відіграв садівник-швейцарець.

Наприкінці 1880–х років тут створено метеорологічну станцію та навчально–дослідну ферму з 3–річним курсом навчання.

Згадка про Згурівку є в листі Тараса Шевченка до троюрідного брата Варфоломія Шевченка (20 серпня 1859 року). Згурівка згадується, зокрема, у зв'язку з бажанням Тараса Григоровича допомогти Варфоломієві Григоровичу влаштуватися на роботу.

Адміністративно Згурівка у XIX столітті належала до Прилуцького повіту.

Згурівка у ХХ столітті і в наш час

На початку ХХ століття Згурівка була значним центром переробки сільськогосподарської продукції — тут працювали 10 олійниць, 80 вітряків, цукрозавод (відкритий у 1913 році), 3 кінних заводи. Тричі на рік у містечку збиралися торговельні ярмарки.

Вже за СРСР, у 1924 році волосна система управління ліквідовувалась, і Згурівка увійшла до складу Турівського району Прилуцької округи, в якому перебувала до 1930 року.

2 вересня 1930 року Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів УСРР прийняли постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління», згідно з якою Згурівка стала адміністративним центром Згурівського району, і лишалась ним менше року (до 1931 року).

Від 9 лютого 1932 року (згідно з постановою ВУЦВК «Про утворення областей на території УСРР»), Згурівка тимчасово опинилась у складі Харківської області.

Знову районнийм центром Згурівка стала в 1935 році (до 1965 року), від 1937 року — у складі Полтавської області.

В роки Німецько-радянської війни (194145) Згурівка була окупована гітлерівцями від 15 вересня 1941 року по 21 вересня 1943 року.

6 січня 1954 року до складу Київської області було віднесено два райони Полтавської області: Згурівський та Яготинський. Статус селища міського типу Згурівці надано 1956 року.

Указом Президії ВР УРСР №64 «Про внесення змін в адміністративне районування Української РСР» №2н-06 від 4 січня 1965 року був утворений новий укрупнений Яготинський район, водночас був ліквідований Згурівський район.

У складі Яготинського району Київської області Згурівка перебувала до 1986 року. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25 вересня 1986 року «Про утворення Згурівського району у Київській області» був утворений Згурівський район у нинішньому складі.

Згурівка — типовий невеликий український аграрно орієнтований райцентр, залишається таким і в наш час за незалежності (від 1991 року).

Економіка

Головні підприємства Згурівки[3]:

харчова промисловість:
  • ЗАТ «Надія»;
  • ТОВ «Краєвид»;
  • ТОВ «Завод «Олвін»;
  • Згурівська пекарня.
обробка металів і будівельна промисловість:
  • ТОВ «Прушиньскі»;
  • ТОВ «Київ-Будівельник»;
  • ВАТ «Згурівський агробуд»;
  • МП «Будівельник»;
  • Філія «Згурівське районне дорожнє управління».

Освіта

У Згурівці функціонують гімназія, ЗОШ і Згурівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІ ступенів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дошкільні заклади селища — «Журавка» і «Веселка».

Установи позашкільної освіти та розвитку творчих і спортивних здібностей у Згурівці:

  • Будинок дитячої та юнацької творчості;
  • Згурівська дитяча музична школа;
  • Згурівська дитячо-юнацька спортивна школа (пл. Лісова, 2).

Середню спеціальну освіту можна здобути в Згурівському професійному ліцеї.

Культура, пам'ятки, ЗМІ

У селищі працює музей Великої Вітчизняної війни «Пам'ять».

Окрасою Згурівки і краю є народні таланти — аматорський народний хор «Джерело»[4].

Матеріальною базою, що створює умови для розвитку спорту в Згурівці є фізкультурно-оздоровчий клуб «Старт».

Головною туристичною принадою Згурівки є розташований у селищі Згурівський дендропарк (площею 325 га) — пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення (2-га половина ХХ століття), закладений у 1837 році; нині підпорядкований Березанському лісництву Переяслав-Хмельницького Держлісгоспу. Незважаючи на деяку занедбаність, в ньому є на що подивитись: старезні дерева, великі ставки, острівець з круглим будиночком[5].

У селищі видається районна газета «Панорама».

Персоналії

Закінчив Згурівську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат І-ІІ ступенів для дітей-сиріт Володимир Миколайович Проценко (літературний псевдонім Володимир Чорномор)— український письменник (поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець) член Національної Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, громадський і політичний діяч Севастополя. Особистий сайт http://www.chornomor.krrn.org/

Галерея

Виноски

Джерела, література і посилання