Риков Олексій Іванович
| Олексій Іванович Риков Алексей Иванович Рыков | |
|---|---|
| рос. Алексей Рыков | |
 Алексей Иванович Рыков | |
.svg){kind=small} 2-й Голова Ради Народних Комісарів СРСР | |
| 21 січня 1924 — 19 грудня 1930 | |
| Попередник | Володимир Ілліч Ленін |
| Наступник | В'ячеслав Михайлович Молотов |
| 2-й Голова Ради Народних Комісарів РСФСР | |
| 2 лютого 1924 — 18 травня 1929 | |
| Попередник | Володимир Ілліч Ленін |
| Наступник | Сергій Іванович Сирцов |
| Народився | 13 (25) лютого 1881 Саратов, Росія |
| Помер | 15 березня 1938 (57 років) Москва |
| Похований | Розстрільний полігон «Комунарка» |
| Відомий як | політик |
| Країна | Російська імперія і СРСР |
| Національність | Єврей |
| Політична партія | РСДРП, РСДРП(б), РКП(б) |
| Релігія | Атеїзм |
| Нагороди |  |
| Підпис |  |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Олексій Іванович Риков (13 (25) лютого 1881, Саратов — 15 березня 1938, Москва) — радянський політичний і державний діяч, народний комісар внутрішніх справ (1917), член Революційної військової ради Республіки (1919), голова РНК СРСР (1924 — 1930) і одночасно РНК РРФСР (1924 — 1929), який змінив на цих посадах Леніна.
До революції
Народився в сім'ї купця, переселенця зі слободи Кукарка Вятської губернії Івана Ілліча Рикова. Інша версія — в сім'ї селянина[1]. У 1892 р. вступив до Саратовської 1-у класичну гімназію. Після закінчення гімназії в 1900 році вступив на юридичний факультет Казанського університету (не закінчив). У 1899 вступив в РСДРП, більшовик. За іншою версією, в кінці 1900 р. вступив в казанську соціал-демократичну групу[2].
Вів партійну роботу в Саратові, Казані, Ярославлі, Нижньому Новгороді, Москві, Петербурзі. Неодноразово був заарештований. У 1907 — 1917 — кандидат в члени ЦК РСДРП (б). У 1910 — 1911 — в еміграції у Франції. У 1917 — член виконкому Мосради, з вересня 1917 — Петроради.
Державна діяльність до смерті Леніна
З 26 жовтня (8 листопада за новим стилем) 1917 — нарком внутрішніх справ у першому радянському уряді Росії. Пробувши на цій посаді до 16 листопада (9 днів), склав свої повноваження, перейшов на роботу в Мосраду. 10 листопада підписав постанову про створення міліції (ця дата досі відзначається в Росії як День міліції). В серпні 1917 обраний членом ЦК партії. Як прихильник створення коаліційного уряду за участю всіх лівих сил, Риков 4 листопада 1917 вийшов зі складу РНК і ЦК. 29 листопада відкликав свою заяву про вихід з ЦК. Депутат Установчих зборів.
У квітні 1918 — травні 1921 — голова ВРНГ РРФСР і водночас заступник голови Раднаркому (травень 1921 — лютий 1923) і РПО (травень 1921 — липень 1923). У 1919 — 1920 — надзвичайний уповноважений РПО з постачання Червоної армії і флоту. У 1918 виступив проти проведення Червоного терору.
З 5 квітня 1920 по 23 травня 1924 — член Оргбюро ЦК, з 3 квітня 1922 — член Політбюро ЦК. 6 липня 1923 призначений головою ВРНГ СРСР і заступником голови Раднаркому і РПО СРСР. З врахуванням того, що голова Раднаркому В. І. Ленін був тяжко хворий, в руках Рикова зосередилося керівництво всією діяльністю уряду.
Голова уряду СРСР
2 лютого 1924 Риков був призначений головою Раднаркому СРСР. Одночасно в лютому 1924 — травні 1929 — голова Раднаркому РРФСР і з січня 1926 — голова РПО СРСР. Після смерті Леніна активно підтримав Сталіна в боротьбі проти Троцького, а пізніше — проти Зинов'єва і Каменєва. На XV з'їзді ВКП (б) у 1927, коли громили Зінов'єва, сказав: «Я передаю мітлу товаришу Сталіну, нехай він вимітає нею наших ворогів». У 1928 — 1929 виступав проти згортання НЕП, форсування індустріалізації і колективізації, що було оголошено «правим ухилом» у ВКП (б). На квітневому Пленумі ЦК (1929) підданий різкій критиці і «розгромлений». Визнав свої помилки і заявив, що вестиме «рішучу боротьбу проти всіх ухилів від генеральної лінії партії і, перш за все, проти правого ухилу».
Один з підписантів (поряд з М. Калініним (1875—1946) і А. Єнукідзе (1877—1937)) Постанови ЦВК і РНК від 01.02.1930 «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством»[3]. Це рішення розв'язувало руки «троцькістам» для знищення селянства.
Останні роки життя
19 грудня 1930 знятий з поста голови Раднаркому СРСР, а 21 грудня 1930 виведений зі складу Політбюро. З 30 січня 1931 — нарком пошт і телеграфів СРСР (17 січня 1932 наркомат перейменовано в Наркомат зв'язку).
На XVII з'їзді ВКП (б) в своєму виступі сказав про Сталіна: «Він як вождь і як організатор наших перемог з найбільшою силою показав себе в перший же час». У 1934 переведений з членів до кандидатів у члени ЦК ВКП (б). 26 вересня 1936 знятий з посади наркома і залишився не при справах.
На пленумі в лютому 1937 виключений з партії і 27 лютого 1937 арештований. Утримувався в Луб'янській в'язниці. На допитах визнав себе винним. В якості одного з головних обвинувачуваних притягнутий до відкритого процесу (Третій Московський процес) у справі «правотроцькістського антирадянського блоку». В останньому слові заявив: «Я хочу, щоб той, кого ще не викрито і не роззброєно, щоб вони негайно і відкрито це зробили… допомогти уряду викрити і ліквідувати залишки охвістя контрреволюційної організації». 13 березня 1938 був засуджений до смертної кари і 15 березня розстріляний на Комунарському полігоні. В 1957 році було подано заявку на реабілітацію Рикова, але її відхилили. Риков був повністю реабілітований Головною Військовою прокуратурою СРСР у 1988. В тому ж році відновлений в КПРС.
Висловлювання
«…Колоніальна політика, наприклад, Великобританії, полягає у розвитку метрополії за рахунок колоній, а у нас — колоній за рахунок метрополії»[4]
Сім'я
Дружина — Ніна Семенівна Маршак (Рикова) (1884, Ростов-на-Дону — 1938), тітка драматурга Михайла Шатрова (Маршака), до Рикова була одружена з Йосипом П'ятницьким (Тарсісом), згодом діячем Комінтерну. Працювала начальником управління охорони здоров'я дітей Наркомздоров'я СРСР. В 1937 році була заарештована. За сучасними даними, розстріляна 4 березня 1938 р. За офіційною радянською версією, померла в таборах 1942 року.
Дочка — Наталія Олексіївна Перлі-Рикова (народилась 22 серпня 1916), в 1939, 1946 і 1950 роках була засуджена ВЗГ. 18 років провела в таборах. Реабілітована в 1956 р.
Нагороди
Названі на честь Рикова
- На честь А. І. Рикова було названо місто Риково Донецької області, потім була відновлена колишня назва Єнакієве
- Прижиттєво на честь Рикова в 1928 році були перейменовані чотири номерні Істомінські вулиці в Москві. У 1937—1938 рр.. вулиці мали колишню назву — Істомінські; пізніше були перейменовані по сусідній вулиці Восьмого Березня в 1-4-ті вулиці Восьмого Березня. Наразі, з номерних вулиць збереглися лише 1-а і 4-а.
- Тридцятиградусну горілку в народі називали «риковкою»
Див. також
Література
- А. И. Рыков. Избранные произведения. Экономика, 1990 г. ISBN 5-282-00797-5
- Дмитрий Шелестов. Время Алексея Рыкова. Прогресс, 1990 г. ISBN 5-01-001936-1
Примітки
- ↑ (з передмови до «Вибрані твори», М. Економіка, 1990 ")
- ↑ (з передмови до «Вибрані твори», М. Економіка, 1990)
- ↑ рос. «О мероприятиях по укреплению социалистического переустройства сельского хозяйства в районах сплошной коллективизации и по борьбе с кулачеством»
- ↑ (Председатель СНК СССР А. И. Рыков, 1920-е годы) [1].
- ↑ Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991
.svg)
.svg){kind=link}