Ганс-Ульріх Рудель

Ганс-Ульріх Рудель
нім. Hans-Ulrich Rudel
Файл:HansUlrichRudel.JPG.jpeg Ганс-Ульріх Рудель
Народження	2 червня 1916(1916-06-02) Конрадсвальдау, Силезія Німецька імперія
Смерть	18 грудня 1982(1982-12-18) (66 років) Розенхайм ФРН інсульт
Поховання	Dornhausend
Країна	Німецька імперія  Третій Рейх  ФРН
Приналежність	Вермахт
Вид збройних сил	Люфтваффе
Рід військ	Штурмова авіація
Роки служби	1936—1945
Партія	Deutsche Reichsparteid
Звання	Полковник
Командування	Schlachtgeschwader 2 (SG 2) «Immelmann»
Війни / битви	Друга світова війна Польська кампанія (1939) Східний фронт
Інше	Письменник, спортсмен, бізнесмен, політичний діяч
Нагороди	Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу Золотий німецький хрест Нагрудний знак «За поранення» в золоті Кавалер срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)

Ju 87 G, 21 червня 1943

Ганс-Ульріх Рудель (2 червня 1916 — 18 грудня 1982) — льотчик-ас Люфтваффе часів Другої світової війни.

Послужний список

Найвідоміший бойовий льотчик Другої світової війни. За неповні чотири роки, пілотуючи, в основному, повільні та вразливі пікірувальники Ju 87 «Штука», він здійснив 2530 бойових вильотів, більше, ніж будь-який інший пілот у світі, до того моменту, як стало відомо про лаоського аса Лі Луе, що зробив близько 5000 вильотів. Знищив 519 радянських танків (близько двох танкових дивізій), понад 1000 паровозів, автомобілів та інших транспортних засобів, 4 бронепотяги, потопив лінкор «Марат», крейсер, есмінець, 70 десантних кораблів та човнів, розбомбив 150 артилерійських позицій, гаубичних, протитанкових та зенітних, зруйнував безліч мостів і дотів, збив 7 радянських винищувачів і 2 штурмовики Іл-2. Рудель сам був збитий зенітним вогнем близько тридцяти разів (і жодного разу винищувачами), п'ять разів був поранений, два з них — важко, але продовжував здійснювати бойові вильоти після ампутації правої ноги, врятував шість екіпажів, які зробили вимушену посадку на ворожій території. Наприкінці війни став єдиним вояком німецької армії, що отримав найвищу і спеціально для нього засновану нагороду своєї країни за хоробрість — «Золоте Дубове Листя з Мечами і Діамантами до Лицарського хреста Залізного хреста».

Історія успіху

Рудель почав війну скромним лейтенантом, якого колеги цькували за любов до молока і довгий час не допускали до бойових вильотів як неспроможного навчитися пілотувати літак, а закінчив її у званні оберста (полковника) командиром найстарішої й найвідомішої авіаційної частини пікірувальників Ju 87 (Schlachtgeschwader) SG 2 «Іммельман». Адольф Гітлер кілька разів забороняв йому літати, вважаючи, що його смерть буде тяжким ударом для нації, генерал-фельдмаршал Фердинанд Шернер називав його вартим цілої дивізії, а Сталін оцінив його голову в 100 000 рублів, які пообіцяв виплатити кожному, хто зможе доставити Руделя, живого чи мертвого, до рук радянського командування^{[джерело?]}.

Повоєнні роки

У середині квітня 1946 року після виписки з госпіталю в Баварії, де він доліковувався після ампутації, Рудель працював транспортним підрядником у Кесфельді (Coesfeld), земля Північний Рейн — Вестфалія. Завдяки протезу, зробленому спеціально для нього одним з найкращих майстрів Німеччини Штрейдом (Streid), він брав участь у лижних змаганнях і разом зі своїми друзями й однополчанами Бауером і Ніерманом здійснив гірський похід у Південний Тіроль. Пізніше, втративши роботу і будь-які перспективи, з ярликом «ярого мілітариста і фашиста», він перебрався до Риму, а в липні 1948 року — до Аргентини. Разом з кількома іншими відомими ветеранами Люфтваффе генералами Вернером Баумбахом і Адольфом Галландом, пілотами-випробувачами Беренсом і Штейнкампом, колишнім головним конструктором фірми Фокке-Вульф Куртом Танком допомагав створювати аргентинську військову авіацію, працював консультантом у авіабудівній промисловості.

Рудель оселився на околицях аргентинського міста Кордова, де розташовано великий авіабудівний завод, активно займався улюбленими видами спорту — плаванням, тенісом, метанням списа і диска, гірськими лижами і альпінізмом у горах Сьєрра-Гранде. У вільний час він працював над своїми мемуарами, вперше опублікованими в Буенос-Айресі 1949 року. Користуючись протезом, узяв участь у південноамериканському чемпіонаті з гірськолижного спорту в Сан-Карлос-де-Барілоче й посів четверте місце. 1951 року Рудель здійснив спробу сходження на найвищий пік Американського материка - Аконкагуа в аргентинських Андах.

Перебуваючи в Південній Америці, Рудель познайомився і потоваришував із президентом Аргентини Хуаном Пероном і президентом Парагваю Альфредо Стресснером. Він активно займався громадською діяльністю серед нацистів та іммігрантів німецького походження, що виїхали з Європи, брав участь у роботі об'єднання Kameradenhilfe ("Товариська допомога"), яке надсилало продовольчі посилки німецьким військовополоненим і допомагало їх родинам. Критики називали Kameradenhilfe «НСДАП-подібною організацією»^{[джерело?]}).

1951 року Рудель опублікував у Буенос-Айресі два політичних памфлети — «Ми, фронтові солдати, і наша думка про переозброєння Німеччини» й «Удар ножем у спину, або Легенда». У першій книзі Рудель, виступаючи від імені всіх фронтових солдатів, стверджує, що знову готовий битися проти більшовиків за «життєвий простір» на сході, як і раніше, необхідний для виживання німецької нації. У другій, присвяченій наслідкам замаху на Гітлера у червні 1944 року, Рудель пояснює читачеві, що відповідальність за поразку Німеччини у війні несе генералітет, який не зрозумів стратегічного генія фюрера і, особливо, офіцери-змовники, оскільки політична криза, викликана їх замахом, дозволила союзникам закріпитися в Європі.

Золоте Дубове Листя з Мечами й діамантами до Лицарського хреста Залізного хреста

Після закінчення контракту з аргентинським урядом на початку 1950-х рр.. Рудель повернувся до Німеччини, де продовжив успішну кар'єру консультанта й бізнесмена. 1953 року, у розпал першої стадії холодної війни, коли громадська думка стала терпиміше ставитися до колишніх нацистів, він вперше опублікував книжку мемуарів «Trotzdem» на батьківщині. Рудель також зробив спробу балотуватися в Бундестаг від ультраконсервативної DRP, але зазнав поразки на виборах. Він брав активну участь у щорічних зборах ветеранів ескадрильї «Іммельман», 1965 року відкривав меморіал загиблим льотчикам SG 2 в Бург-Штауфенбурзі. Незважаючи на інсульт, перенесений 1970 року, Рудель продовжував активно займатися спортом, сприяв організації перших чемпіонатів Німеччини для спортсменів-інвалідів. Останні роки життя він прожив у Куфштейні, Австрія, продовжуючи бентежити офіційний Бонн своїми вкрай правими політичними висловлюваннями.

Літературна творчість

Після війни вийшли військові мемуари Руделя, «Trotzdem», відомі під їх англійською назвою "Пілот «Штуки»". Книга, одностайно визнана свого часу літературною подією та стала за минулі десятиріччя військовою мемуарною класикою. З тих пір багато разів перевидавалася багатьма мовами світу, загальним тиражем більше мільйона примірників, зокрема, російською мовою. Зі сторінок книги постає портрет людини мислячої, холоднокровної, вольової, безстрашної, з яскравими командирськими якостями, хоча і не чужого емоціям, вразливого, часом такого, що сумнівається в собі, безперервно бореться з нелюдською напругою і втомою. Разом з тим, Рудель залишається переконаним нацистом, кадровим офіцером Люфтваффе, який прагне завдати максимальної шкоди ненависному ворогові будь-якими засобами і будь-якою доступною зброєю, сенс життя якого — винищення ворогів Німеччини, завоювання для неї «життєвого простору», здійснення успішних місій, військова кар'єра, нагороди, повага підлеглих, прихильне ставлення Гітлера, Герінга, Гіммлера, любов нації.

Смерть

Ганс-Ульріх Рудель помер у Розенхаймі (ФРН) у грудні 1982 року (у віці 66 років) від крововиливу в мозок.

Нагороди

Країна	Назва отриманої нагороди	Дата нагородження	Військове звання
	Медаль «В пам'ять 1 жовтня 1938»	1939	Leutnant
	Залізний хрест 2-го Класу	10 листопада 1939	Leutnant
	Залізний хрест 1-го Класу	18 липня 1941	Leutnant
	Нагрудна планка бомбардувальника в золоті	18 липня 1941	Leutnant
	Почесний Кубок Люфтваффе	20 вересня 1941	Oberleutnant
	Золотий Німецький хрест	2 грудня 1941	Oberleutnant
	Лицарський хрест Залізного хреста, 392-й нагороджений 1	6 січня 1942	Oberleutnant
	Лицарський хрест з дубовим листям, 229-й нагороджений 2	14 квітня 1943	Oberleutnant
	Лицарський хрест з дубовим листям та мечами, 42-й нагороджений	25 листопада 1943	Hauptmann
	Лицарський хрест з дубовим листям, мечами та діамантами, 10-й нагороджений	29 березня 1944	Major
	Лицарський хрест з золотим дубовим листям, мечами та діамантами, єдиний володар 3	29 грудня 1944	Oberstleutnant
	Комбінований Знак Пілот-Спостерігач з діамантами	1944
	Нагрудний золотий знак «Авіація наземної підтримки» з діамантами та підвіскою за 2000 бойових вильотів	1944
	Нагрудний знак «За поранення» золотої ступені	1945
	Згадувався у щоденній доповіді Вермахтберіхт	П'ять згадувань
	Золота медаль за хоробрість (Угорщина)	16 січня 1945	Oberst
	Срібна медаль військової хоробрісті (Італія)

1. За затоплення лінкора «Марат», водотоннажністю 26 590 тонн
2. За знищення близько 70-ти десантних суден та човнів біля узбережжя Тамані та Кубані
3. За сукупні здобутки під час бойових дій

Див. також

Лі Луе — льотчик, що зробив бойових вильотів більше за Руделя.

Джерела

• Рудель Ганс-Ульрих. Пилот "штуки" = Stuka-Pilot. — New York : Ballantine Books, 1963. (англ.)
• Пилот «Штуки» Автор: Рудель Ганс Ульрих Издательство: Центрполиграф ISBN 5-9524-0679-3 Год издания: 2004 Страниц: 158 Язык: Русский

Література

• Brütting, Georg. Das waren die deutschen Stuka-Asse 1939–1945. Motorbuch, Stuttgart, 1995. ISBN 3-87943-433-6.

Посилання

• Нагороди Ганса-Ульріха Руделя
• Рудель Ганс-Ульрих
• Ханс-Ульрих Рудель. Непревзойденный ас или великий мистификатор?
• Ханс-Ульрих Рудель (Hans-Ulrich Rudel)
• Рудель Ганс Ульрих