Білий птах з чорною ознакою
Білий птах з чорною ознакою | |
---|---|
Білий птах з чорною ознакою | |
Жанр | Художній |
Режисер | Юрій Іллєнко |
Продюсер | Тарасов Петро Іванович |
Сценарист | Юрій Іллєнко Іван Миколайчук |
У головних ролях | Лариса Кадочникова Іван Миколайчук Богдан Ступка |
Оператор | Вілен Калюта |
Композитор | Миколайчук Іван Васильович |
Художник | Анатолій Мамонтов |
Кінокомпанія | Кіностудія імені Олександра Довженка |
Тривалість | 93 хв. |
Мова | російська, українська і румунська |
Країна | СРСР |
Рік | 1970 |
IMDb | ID 0165636 |
Білий птах з чорною ознакою у Вікіцитатах |
«Бі́лий птах з чо́рною озна́кою» — український художній фільм режисера Юрія Іллєнка відзнятий 1970 року на кіностудії імені Довженка. Українське поетичне кіно.
Історія
2011 року в статті «Фільм як результат чаклунства» (до 40-річчя виходу фільму на екран) кінокритик Лариса Брюховецька відзначила, що «як стверджують Марія Євгенівна Миколайчук та Лариса Кадочникова, ідея фільму належала Іванові Миколайчуку. Влітку 1969 року сценарій фільму був готовий. У № 5 за 1971 рік (у лютому) польський журнал Ekran, який регулярно писав про події в українському кіно, повідомив, що зйомки фільму вже завершено і відбулися його перші покази — на кіностудії та в московському Будинку кіно і що його прийняли з ентузіазмом, визнавши одним з найвидатніших творів радянського кіно останніх років».[1]
Сюжет
«Наше діло дзвонити. А буде світанок чи ні – це вже Його діло…»
Події фільму відбуваються в період з 1937 по 1947 рік у Буковині, нині Чернівецька область Західної України, в українському прикордонному з Румунією селищі на річці Черемош.
В цьому селі живе багатодітна сім'я Леся Дзвонаря. Голод 30-х років і румунізація населення привели до повсюдного зубожіння населення. Щоб вижити, Дзвонар приймає рішення продати синів в батраки. На ярмарку старшого, Петра, заарештовують румунські солдати; молодшого, Богдана, бере в працівники місцевий священик, отець Мирон; решта розходяться по багатих господарствам, займаються сільськогосподарськими роботами, валять ліс.
У священика зростає красуня дочка Дана, в яку закохані троє старших братів. Вона ж не може вибрати когось одного, що спричиняє сварку братів. Ця любов буде відігравати велику роль в житті кожного з них, але щастя любові не отримає ніхто.
У 1940 році територія переходить до СРСР, солдати прибирають прикордонний стовп, в селі свято. Дана виходить заміж за солдата радянської армії — тракториста.
Початок війни розділяє братів, вони опинилися по різні боки барикад: Петро (Миколайчук) служить у Червоній Армії, а Орест (Ступка) прилучився до українських націоналістів. Георгій залишився осторонь. Закохується в місцеву чаклунку Вівдя, яку незабаром вбиває румунський офіцер. Георгій біжить шукати правду, іде на війну.
Кінець війни, в село повертається Петро Дзвонар. Повертається до дружини Дани тракторист, але його вона не приймає. Петро не знає, як сказати матері, що батька вбили, не наважується входити в будинок. Зустрів тракториста, покликав його жити в свій дім. Орест продовжує партизанити в лісах. Прийшовши уночі додому до матері, застає тракториста, якого пізніше прив'язують до трактора з наміром спалити живцем. Петро намагається врятувати його. Трактор вибухнув, обидва гинуть.
Повернувся додому Георгій. Контузія позбавила його голосу. Орест сходиться з Даною, вони живуть у лісі. Але вона йде від нього, оскільки втомилася від життя в лісі, і повертається до батька.
Орест також втомився ховатися в горах, одного разу він виходить на свято в село. Один, озброєний. Люди його цураються, занадто багато людської крові на ньому. Не звертаючи ні на кого уваги, шукає в натовпі Дану. Танцює з нею. Виходить і Георгій, звинувачує його у вбивстві Петра. Орест біжить, селяни женуть його як дикого звіра в гори. Ореста вбиває Георгій.
Настають мирні дні. Георгій став лікарем, повертається в село. Ставить згорілий трактор пам'ятником. Лікує людей. Життя триває.
Акторський склад
- Лариса Кадочникова — Дана
- Іван Миколайчук — Петро Дзвонар
- Богдан Ступка — Орест
- Юрій Миколайчук — Богдан
- Василь Симчич — Отець Мирон
- Наталія Наум — Катерина Дзвонариха
- Джемма Фірсова — Вівдя
- Олександр Плотніков — Лесь Дзвонар
- Василь Симчич — батько Мирон
- Олег Полствін — Георгій у дитинстві
- Михайло Іллєнко — Георгій
- Леонід Бакштаєв — Остап
- Володимир Шакало — Левицький
- Микола Олійник — Роман (озвучив актор Павло Морозенко)
- В епізодах: Марія Миколайчук, Володимир Колесник, В'ячеслав Винник, А. Владимиров, Костянтин Степанков (Зозуля)
- У фільмі брали участь жителі сіл Буковини.
Знімальна група
- Сценаристи: Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук
- Режисер-постановник: Юрій Іллєнко
- Оператор-постановник: Вілен Калюта
- Художник-постановник: Анатолій Мамонтов
- Художник по костюмах: Лідія Байкова
- Звукооператор: Леонід Вачі
- Художник-гример: Яків Грінберг
- Монтажер: Наталя Пищикова
- Редактор: Віталій Юрченко
- Оператор: А. Лен
- Режисери: Ю. Фокін, І. Мілютенко, Григорій Зільберман, В'ячеслав Винник
- Художник-декоратор: Микола Поштаренко
- Комбіновані зйомки:
- оператор: Григорій Сигалов
- художник: Володимир Цирлін
- Асистенти:
- режисера: Л. Кустова, В. Трубников
- оператора: С. Найда, Майя Степанова, Сергій Стасенко, Павло Степанов
- художника: Василь Безкровний
- Консультант з етнографії: Іван Снігур
- Консультант з румунської мови: Станіслав Семчинський
- Директор: Петро Тарасов
Музика
- Музика у виконанні народного оркестру села Глиниця Кіцманського району[2].
- Під час фільму декілька разів звучить уривок з української народної пісні (музична тема головного героя): «Причисавси, прилизавси, в білі штани вбравси, як увидів дівчиноньку на дорозі…».
Нагороди[3]
- 1971 — Золота медаль — Московський міжнародний кінофестиваль (Юрію Іллєнко)
- 1971 — Медаль Миру ООН (Юрію Іллєнко)
- 1972 — Відбіркова премія «Срібні сирени» — МКФ у Сорренто (Італія)
- 1988 — Державна премія Української РСР ім. Шевченко — «За створення різнопланових національних образів у кіно» (посмертно) Івану Миколайчуку
Зі статті Лариси Брюховецької «Фільм як результат чаклунства»: «„Білий птах з чорною ознакою“ купили чимало країн, він здобув різні міжнародні нагороди: премію „Срібні сирени“ в Соренто, Італія, гран-прі „Золота пектораль шаха Ірану“ МКФ в Тегерані, дипломи МКФ у Сан-Франциско, Бєлграді, Токіо, Сіднеї, Мельбурні та ін.».[1]
Технічні дані
Фільм знімався на кольорову широкоформатну плівку 70 мм. Вийшов у прокат :
- на широкоформатній плівці 70 мм ORWO, (формат 2,2:1) з 6 канальним стереозвуком — магнітна фонограма, 11 частин — 6 роликів.
- на 35 мм плівці з монозвуком 11 частин (формат 1:2.35 та 1:1,37 оптичний друк),
- на 16 мм плівці, монозвук, 1,34:1 (оптичний друк).
Критика
„«Білий птах...» тогочасні зарубіжні критики порівнювали з майстерно виписаною фрескою, у якій є багаті, барвисті національні строї, архітектура, музика, танець, живопис, різьблення, народні пісні й поезія. Він зітканий з історичної правди і творчої фантазії, з любові й болю за українців, які на рідній землі були позбавлені безжурно-щасливого життя.
«Білий птах з чорною ознакою», як справжній класичний твір, залишається і сьогодні вражаючим і свіжим, як і сорок років тому!
... як справжній класичний твір, він відкриває нові й нові смисли...“
— Лариса Брюховецька[1]
Примітки
Посилання
- «Білий птах з чорною ознакою» (kino-teatr.ru) (рос.)
- Марко Роберт Стех «Очима культури» № 49. Про кінорежисера Юрія Іллєнка
Це незавершена стаття про український фільм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |