Лашкаво прошимо
Лашкаво прошимо | |
|---|---|
| Bienvenue chez les Ch’tis | |
 | |
| Жанр | комедія |
| Режисер | Дені Бун |
| Продюсер | Клод Беррі Жером Сейду |
| Сценарист | Дені Бун Александр Шарло Франк Маньє |
| У головних ролях | Дені Бун Кад Мерад Зоє Фелікс |
| Оператор | Pierre Aïmd |
| Композитор | Філіп Ромбі |
| Кінокомпанія | Pathé Distribution |
| Дистриб'ютор | Pathé Distribution[d] |
| Тривалість | 106 хв. |
| Мова | французька і пікардійська мова |
| Країна |  Франція |
| Рік | 2008 |
| Кошторис | 11 000 000 € (приблизно 15 300 000 $) |
| Касові збори | 245 143 223 $ |
| IMDb | ID 1064932 |
 Лашкаво прошимо у Вікісховищі | |
«Лашкаво прошимо» (фр. Bienvenue chez les Ch’tis), дослівно «Ласкаво просимо до Штів» — французький комедійний фільм, знятий у 2008 році режисером Дені Буном за власним сценарієм. В Україні фільм вийшов у прокат 20 січня 2011 року.[1]
Уже в перші дні після виходу на екрани кінотеатрів, фільм показував рекордні касові збори. Він зайняв топові позиції у рейтингах на 793 сайтах.[2] У Франції фільм зібрав 194 млн. $, а загалом у світі касові збори склали 245 млн. $.[3]
Сюжет
Філіп Абрамс, начальник поштового відділення (фр. La Poste) в Салон-де-Провансі, департаменту Буш-дю-Рон на півдні Франції. Його дружину звати Жулі і вона має депресивний характер, що робить життя головного героя нестерпним. Філіп чинить усе можливе, аби отримати посаду у відділенні на березі Середземного моря і цим самим зробити свою жінку щасливою. Оскільки людям з обмеженими можливостями надається перевага, а саме першочергове переведення, то Абрамс вирішує удати із себе інваліда. Проте, керівництво дізнається всю правду і у якості покарання переводить його на два роки до Берга, містечка поблизу Дюнкерка на півночі Франції. Північна Франція, і зокрема Нор-Па-де-Кале, вважається холодною і дощовою місциною, яка заселена простими штівами, що розмовляють незрозумілою мовою. Першу ніч на новому місці Філіп проводить у будинку Антуана, одного зі своїх співробітників і майбутнього найкращого друга. Спочатку він недолюблює Антуана через його грубість та підозру у гомосексуалізмі, після того як помічає його фотографії в жіночому одязі, які були зроблені заради забави під час карнавалу.
На свій подив, Філіп виявляє, що потрапив у чудове тепле місце, населене гостинними людьми і співробітниками. Незабаром він починає звикати до всього: як і всі місцеві жителі, їсть смердючий сир Марой, заводить розмову практично з кожним місцевим (через доставку пошти одержувачам і приймання їх запрошень випити чогось міцного), проводить час на пляжі, грає на дзвонах у дзвіниці з Антуаном, п'є пиво як місцевий, відвідує футбольний матч Лансу і таке інше. Філіп намагається розповісти своїй дружині, яка залишилася на півдні з їх маленьким сином, про щасливий поворот подій, але вона не вірить йому. Це спонукає його говорити їй лише те, у що вона хоче вірити, а саме — жахливе життя на півночі.
Усе йде добре, аж поки Жулі не вирішує приєднатися жити разом із своїм чоловіком на півночі, аби полегшити його страждання. У зв'язку з цим Філіп змушений зізнатися своїм новим друзям і колегам, що він описав їх своїй дружині варварами і простаками. Спершу вони зляться, але згодом вирішують допомогти йому і тому, по приїзду Жулі, починають вести себе перед нею так, як про це брехав їй Філіп, аби вона не запідозрила обману зі сторони свого чоловіка і якомога швидше поїхала назад на південь. Крім того, вони відвозять її у старе шахтарське передмістя Берга, вдаючи, що це головне місто. Незважаючи на жахливі вихідні, дружина Філіпа вирішує переїхати жити до Берга, щоб залишитися з чоловіком і надавати йому свою підтримку.
Коли Жулі вже була готова повернутися на південь, вона виявляє, що її обдурили, після того як місцевий байкер говорить їй, що справжнє місто Берг знаходиться за декілька кілометрів звідси. Повернувшись до поштового відділення і справжнього помешкання у Бергу, Філіп знаходить там свою дружину і розповідає їй усю правду про щастя і дружбу, які насправді місто подарувало йому. Розчарована спочатку Жулі, після усвідомлення її чоловіка щасливим, вирішує переїхати на північ, щоб бути з ним.
Між тим, Антуан і Аннабель були закоханою парою і зустрічалися до цього близько року, але розійшлися через пасивність Антуана по відношенню до своєї дівчини на противагу матері. Незважаючи на розрив стосунків, Антуан все ще відчуває почуття любові до Аннабель, яка тепер має нового хлопця. Дізнавшись про це, Антуан починає вживати алкоголь у робочий час і вести безладний спосіб життя. Коли Філіп закликає його стати рішучим і наполегливим, Антуан, нарешті, зізнається матері, що любить Аннабель і планує переїхати жити на нове місце разом з нею. Несподівано його мати радіє цьому і виявляється, що всі ці роки вона чекала, коли Антуан зможе постояти за себе і своє щастя. У результаті, він робить коханій дівчині пропозицію руки і серця на дзвіниці, граючи при цьому пісню Стіві Вандера «I Just Called to Say I Love You». Аннабель погоджується і вони одружуються.
Три роки потому, Філіп отримує листа з переведенням на нове місце роботи на південь. Приймаючи пропозицію, він і його сім'я переїжджають. Під час прощання зі своїми друзями, Філіп не стримує сльози, підтверджуючи тим самим теорію Антуана щодо прислів'я штів («Коли хтось приїжджає на північ, він плаче два рази: у перший день і в останній»).
У ролях
| У ролях | Персонаж | |
|---|---|---|
| Кад Мерад | Філіп Абрамс | |
| Дені Бун | Антуан Байоль | |
| Зоє Фелікс | Жулі Абрамс | |
| Лоренцо Осилья-Форе | Рафаель Абрамс | |
| Анн Маривін | Аннабель Деконнінк | |
| Філіп Дюкен | Фабріс Канолі | |
| Гі Леклюїз | Ян Вандерноут | |
| Лін Рено | мати Антуана Байоля | |
| Мішель Галабрю | Двоюрідний дідусь Жулі Абрамс | |
| Стефан Фрейсс | Жан | |
| Патрік Боссо | жандарм з автодороги А7 | |
| Жером Коммандер | інспектор Лебік | |
| Александр Карр'єр | Тоні | |
| Фред Персонн | месьє Вассер | |
| Крістоф Россіньйон | офіціант з пивної | |
| Зінедін Суалем | Момо | |
| Дженні Клев | стара жінка, що співає колискову | |
| Гійом Моран | колишній колега Філіпа |
Вплив та адаптації
Під впливом фільму Дені Буна в Італії був знятий фільм "Ласкаво просимо на Південь". Також надійшла пропозиція із Голівуду зняти американську версію. Поки що (2014 рік) зйомки відкладено через незадоволеність Дені Буна сценарієм американської версії.
Критика
На узагальнюючому критичні відгуки ресурсі Rotten Tomatoes з 7 рецензій 71 % позитивні, а 2 рецензії негативні.[4] На кінопорталі IMDb рейтинг фільму 7,0 на підставі 17 тис. голосів.[5]
Нагороди та номінації
| Нагороди та номінації | ||||
|---|---|---|---|---|
| Нагорода | Категорія | Номінант | Результат | |
| Сезар (2009) | Найкращий сенарій | Дені Бун, Александр Шарло, Франк Маньє | Номінація | |
| Європейський кіноприз (2008) | Найкращий фільм | «Лашкаво прошимо» | Номінація | |
| Гауді (2010) | Найкращий європейський фільм | «Лашкаво прошимо» | Номінація | |
| Гойя (2010) | Найкращий європейський фільм | «Лашкаво прошимо» | Номінація | |
Примітки
- ↑ Distributeurs et acheteurs internationaux
- ↑ Bienvenue chez les Ch'tis : Box-Office. Retrieved 30 July 2008.
- ↑ Box Office Mojo
- ↑ Лашкаво прошимо (англійською) . Процитовано 29 січня 2013.
- ↑ Ratings at IMDB
Посилання
- Bienvenue chez les Ch'tis на сайті IMDb (англ.)