Манфред Вернер
Манфред Герман Вернер Manfred Hermann Wörner | |||
| |||
---|---|---|---|
1 червня 1988 — 13 серпня 1994 | |||
Попередник: | Пітер Карінгтон | ||
Спадкоємець: | Серджіо Баланціно, в.о. | ||
| |||
4 жовтня 1982 — 17 травня 1988 | |||
Попередник: | Ганс Апель | ||
Спадкоємець: | Руперт Шольц | ||
Ім'я при народженні: | нім. Manfred Hermann Wörner | ||
Народження: |
24 вересня 1934 Штутгарт, Німеччина | ||
Смерть: |
13 серпня 1994 (59 років) Брюссель, Бельгія | ||
Причина смерті: | колоректальний рак | ||
Поховання: | Hohenstaufend | ||
Країна: | Німеччина | ||
Релігія: | Протестант | ||
Освіта: |
Гейдельберзький університет Паризький університет Доктор філософії Мюнхенський університет | ||
Ступінь: | доктор праваd (1961) | ||
Партія: | Християнсько-демократичний союз | ||
Шлюб: |
Анна-Марія Касар (1972–1982) Ельфрі Хартвіг Райнш (1982–1994) | ||
Автограф: | |||
Нагороди: | |||
Манфред Герман Вернер (нім. Manfred Hermann Wörner; нар. 24 вересня 1934, Штутгарт — пом. 13 серпня 1994, Брюссель[1]) видатний німецький політик і дипломат. Перебував на посаді міністра оборони Німеччини в період з 1982 по 1988 рік. Потім займав посаду сьомого Генерального секретаря НАТО з 1988 по 1994. Під час свого перебування на посту Генерального секретаря побачив кінець холодної війни і возз'єднання Німеччини. Під час проходження служби на даній посаді, лікарі діагностували рак, але не зважаючи на тяжку хворобу, продовжував працювати до останніх днів.
Сім'я
Він виріс в будинку свого діда в Штутгарті, навчався в гімназії Йоханнес-Кеплер. Був двічі одружений: спочатку на Анні Касар, а потім на Ельфрі Вернер, котра була засновником та активним учасником декількох німецьких благодійних армійських організацій, 4 липня 2006 року через пухлину головного мозку померла.
Освіта
Після закінчення гімназії та складання випускних іспитів в 1953 році починає вивчати право в Гейдельберзі, Парижі і Мюнхені. Отримав свій перший диплом у 1957, а другий у 1961. Отримав ступінь доктора юридичних наук у 1961 році за роботу присвячену міжнародному праву. Після цього працював в адміністрації області Баден-Вюртемберг, що на півдні Німеччини. Був членом парламенту Баден-Вюртемберг від округу Геппінген до 1965. Вернер був пілотом винищувача і офіцером запасу Люфтваффе.
Політична кар'єра
Вернер був обраний від Християнсько-демократичного союзу до німецького парламенту, як представник Геппінгену.
4 жовтня 1982 призначений федеральним міністром оборони, в уряді Гельмут Коля. Вернер відігравав важливу роль впровадженні рішення НАТО по розгортанню балістичних ракет середньої дальності, після невдалих переговорів щодо скорочення озброєнь з Радянським Союзом, для протидії розгортання радянської ракети переломити радянську розгортання її РСД-10.
У 1983 році Вернер зіткнувся з критикою у зв'язку з скандалом навколо німецького генерала Гюнтера Кісслінга. Німецька військова розвідка звинуватила Кісслінга в гомосексуалізмі. Як потім з'ясувалося інформація виявилася помилковою. Вернер наказав Кісслінгу достроково війти на пенсію, оскільки гомосексуалізм, становив серйозну загрозу безпеці в той час. Кісслінг наполягав на дисциплінарних процедурах проти самого себе і врешті-решт домігся свого відновлення. Вернер прийняв політичну відповідальність і станом на 18 травня 1984 подав у відставку, однак канцлер Німеччини Гельмут Коль відхилив прохання.
У грудні 1987 року шістнадцять членів НАТО обрали Генеральним секретарем Вернера. Він був першим німецьким громадянином призначеним на цю посаду. Чимало часу зайняло переоформлення з поста в уряді Німеччини, тому він вступив на посаду 1 липня 1988. Не переставав виконувати свої обов'язки, незважаючи на важку хворобу аж до своєї смерті від раку в 1994 році.
Нагороди
З 1996 року Міністерство оборони Німеччини щорічно нагороджує медаллю Манфреда Вернера громадських діячів за особливі здобутки у справі миру і свободи в Європі.
З того часу відзнаку отримали:
- 1996 Річард Голбрук (англ. Richard Holbrooke), американський дипломат і спеціальний представник в Боснії і Герцеговині та Косово
- 1997 Евальд-Генріх фон Клейст-Шменцін (нім. Ewald-Heinrich von Kleist-Schmenzin), видавець та ініціатор Мюнхенської конференції з безпеки
- 1998 Доктор Герд Вагнер (нім. Gerd Wagner]) (посмертно), за реалізацію Дейтонської угоди
- 1999 Доктор Януш Онишкевич (пол. Janusz Onyszkiewicz, Міністр оборони Польщі
- 2000 Елізабет Понд (англ. Elizabeth Pond), Американська журналістка
- 2001 Карстен Фойгт (нім. Karsten Voigt), координатор в німецького Державного департаменту з питань німецько-американської співпраці
- 2002 Хав'єр Солана (англ. Javier Solana), представник ЄС з зовнішньої політики і колишній генеральний секретар НАТО
- 2003 Професор Катерина МакАрдл Келлехер (англ. Catherine McArdle Kelleher), голова Військово-морського коледжу США та колишня голова Аспенського інституту в Берліні
- 2005 Ганс Кошнік (нім. Hans Koschnick)
- 2006 Крістіан Шварц-Шиллінг (нім. Christian Schwarz-Schilling)
- 2007 Мартті Ахтісаарі (англ. Martti Ahtisaari)
- 2009 Йорг Шьонбом (нім. Jörg Schönbohm)
- 2011 Ханс-Фрідріх фон Плетц (нім. Hans-Friedrich von Ploetz), німецький дипломат
На честь доктора Вернера на острові Лівінгстон (Південні Шетландські острови, Антарктика) названий каньйон, в знак визнання його внеску в процес об'єднання Європи.
Примітки
- ↑ Vor 10 Jahren: Manfred Wörner stirbt. Westdeutscher Rundfunk. 13 серпня 2004. Архів оригіналу за 14 вересня 2005. Процитовано 18 січня 2006.
Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (вересень 2014) |
|
- Народились 24 вересня
- Народились 1934
- Померли 13 серпня
- Померли 1994
- Доктори права
- Кавалери Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
- Кавалери Великого хреста ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
- Кавалери ордена «За заслуги перед землею Баден-Вюртемберг»
- Уродженці Штутгарта
- Померли у Брюсселі
- Міністри оборони Німеччини
- Члени бундестагу Німеччини
- Члени Християнсько-демократичного союзу Німеччини