Закон Пірса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:13, 5 жовтня 2014, створена Vlasenko D (обговорення | внесок) (вікіфікація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Закон Пірса — один із законів класичної логіки, аналог законів подвійного заперечення і виключеного третього. Названий на честь американського логіка і філософа Чарльза Пірса.

Закон Пірса формально виглядає так:

що означає: P повинно бути істинно, якщо слідування Q з P з необхідністю тягне P. Закон Пірса є тавтологією класичної[ru] логіки, однак при цьому як правило не виконується в некласичних логіках, зокрема в інтуїціоністській логіці. При цьому додавання закону Пірса до будь якої аксіоматики інтуїціонистської логіки, перетворює її в класичну. Те ж саме відбувається, при додаванні закону подвійного заперечення або закону виключеного третього. У цьому сенсі всі три закони еквівалентні. Однак у загальному випадку, існують логіки, в яких всі три закони нееквівалентні[1].

Примітки

  1. Zena M. Ariola and Hugo Herbelin. Minimal classical logic and control operators. In Thirtieth International Colloquium on Automata, Languages and Programming, ICALP'03, Eindhoven, The Netherlands, June 30 — July 4, 2003 // Lecture Notes in Computer Science. Vol. 2719. Pp. 871–885. Springer-Verlag, 2003.