Карімов Іслам Абдуганійович
Іслам Абдуганієвич Карімов узб. Islom Abdugʻaniyevich Karimov | |||||
---|---|---|---|---|---|
узб. Islom Abdugʻaniyevich Karimov узб. Ислом Абдуғаниевич Каримов | |||||
1-й Президент Узбекистану | |||||
Нині на посаді | |||||
На посаді з | 24 березня 1990 | ||||
Перший Секретар ЦК КП Узбекістану | |||||
23 червня 1989 — 29 грудня 1991 | |||||
Попередник | Рафік Нішанов | ||||
Наступник | посада скасована, він сам як Президент Узбекистану | ||||
Народився | 30 січня 1938 (86 років) Самарканд, Самаркандська область, Узбецька РСР, СРСР | ||||
Помер | 2 вересня 2016[1][2][…] (78 років) Ташкент, Узбекистан[2] | ||||
Похований | Мечеть Хазрат-Хізр | ||||
Відомий як | політик, державний діяч | ||||
Громадянство | узбецьке | ||||
Alma mater | Ташкентський державний технічний університетd і Tashkent State University of Economicsd | ||||
Політична партія | Комуністична партія Узбекистану, Народно-демократична партія Узбекистану, з 1996 — безпартійний. | ||||
У шлюбі з | Тетяна Акбаровна Карімова | ||||
Діти | Гульнара і Лола Карімови | ||||
Професія | економіст інженер-механік | ||||
Релігія | Іслам | ||||
Нагороди | |||||
Підпис | |||||
fondkarimov.uz | |||||
Медіафайли у Вікісховищі | |||||
Іслам Абдуганієвич Карімов (узб. Islom Abdugʻaniyevich Karimov, 30 січня 1938, Самарканд, Самаркандська область, Узбецька РСР, СРСР) — радянський і узбецький державний і політичний діяч, Перший секретар ЦК Комуністичної партії Узбекистану (1989–1991), Голова Ради Міністрів Узбецької РСР (1990–1991), Президент Узбекистану (з 1990 року). Кандидат економічних наук. Освіта вища. За національністю узбек.
Життєпис
Народився 30 січня 1938 в Самарканді, в сім'ї службовця.
Після закінчення середньої школи вступив в Середньоазіатський політехнічний інститут у Ташкенті, в 1960 закінчив його і отримав спеціальність «інженер-механік»
У 1960 почав працювати на заводі «Ташсільмаш», займав посади помічника майстра, майстра і технолога заводу.
У 1961-1966 працював інженером, конструктором і провідним інженером-конструктором на Ташкентському авіаційному виробничому об'єднанні імені Чкалова.
У 1967 закінчив Ташкентський інститут народного господарства і отримав спеціальність «економіст».
У 1966 перейшов на роботу в Держплан Узбецької РСР, де пройшов шлях від головного спеціаліста до першого заступника голови Держплану республіки.
У 1983 призначений міністром фінансів Узбецької РСР.
У 1986 призначений заступником голови Ради міністрів Узбецької РСР, головою Держплану республіки.
У 1986-1989 працював першим секретарем Кашкадар'їнського обкому партії.
23 червня 1989 обраний першим секретарем Центрального комітету Комуністичної партії Узбецької РСР замість Рафіка Нішанова.
24 березня 1990 на сесії Верховної Ради Узбецької РСР обраний Президентом Узбецької РСР.
31 серпня 1991 проголосив державну незалежність Республіки Узбекистан.
На виборах 29 грудня 1991 — представник Народно-демократичної партії (так була перейменована Комуністична партія після серпневих подій 1991 у Москві) першим секретарем ЦК якої він працював з червня 1989) набрав 85% голосів, його суперник — представник від помірно опозиційної партії «Ерк» — Мухаммад Соліх — 12,4%. Вибори пройшли на альтернативній основі. Таким чином І. Карімов обраний Президентом Республіки Узбекистан.
У 1993 здійснив хадж, що дає йому право носити один з найпочесніших для мусульманина титулів «хаджі».
Увечері 18 липня 1994 на І. Карімова було здійснено замах. Його машину, що їхала на великій швидкості урядовою трасою, обстріляли з великокаліберної зброї. Однак від початку цей епізод тримали у секреті і про обставини замаху нічого не відомо.
26 березня 1995 згідно з підсумками всенародного референдуму термін президентських повноважень І. Карімова продовжений до 2000.
У червні 1996 здійснив перший візит до США.
У липні 1996 черговий пленум Народно-демократичної партії задовольнив заяву І. Карімова про вихід з її лав. Отже, відповідно до Конституції Узбекистану президент І. Карімов став безпартійним.
У квітні 1999 Узбекистан був прийнятий у ГУАМ, який перетворився на ГУУАМ, а в травні вийшов з Договору про колективну безпеку, укладеного з колишніми республіками СРСР у 1992.
16 лютого 1999, на думку офіційних узбецької влади, стався замах на Карімова. Лунали численні вибухи з багатьма жертвами, гинули сторонні люди. Після терактів популярність президента піднялася з 70 до 90%.[4]
9 січня 2000 відбулися президентські вибори. І. Карімов одержав 91,9% голосів, а його єдиний суперник — Абдухафіз Джалалов — проголосував за діючого президента (отримав 4,2% голосів). Оскільки згідно з Конституцією заборонено займати посаду президента одній людині більше двох термінів, до Основного закону за ініціативою президента раніше внесли поправки, що «обнулили» попередні терміни його перебування при владі.
27 січня 2002 відбувся всенародний референдум, який затвердив двопалатний парламент замість однопалатного та подовжив перебування президента на його посаді з 5 до 7 років, що враховуючи вік Карімова гарантувало йому пожиттєве перебування при владі.
У 2005 піддався різкій критиці західних міжнародних організацій після подій 12-13 травня в узбецькому місті Андижан, де урядові війська відкрили вогонь по мирних мешканцях, які вимагали негайного проведення соціально-політичних та економічних реформ. За офіційною версією, загинули близько 200 осіб, за даними міжнародних правозахисних організацій — від 700 до 1000 чоловік.[5] Міністри закордонних справ Європейського Союзу опублікували спільну заяву, в якій погрожували обмежити контакти з Узбекистаном і застосувати до нього санкції, якщо його керівництво не погодиться до кінця 2005 р. на незалежне розслідування подій.
16 серпня 2006 в Сочі підписав протокол про відновлення членства Узбекистану в Організації договору про колективну безпеку.
23 грудня 2007 відбулися чергові президентські вибори, де набрав 88% голосів (явка становила 90,6% усіх виборців). З ним конкурували ще три кандидати, проте вони наввипередки вихваляли діючого. У результаті загалом за них проголосували 3% виборців, проте збереглась видимість альтернативних виборів. Оглядачі відзначили «прогрес демократії», оскільки на виборах 9 січня 2000 набрав ще більше голосів. Згідно з місцевим законодавством вигравши вибори 2007 р., на той час 69-річний І. Карімов зможе правити країною ще сім років, а потім знов балотуватися на черговий термін.
Родина
Одружений, має двох доньок (Гульнара і Лола) та чотирьох внуків. Донька Гульнара, будучи радником батька, фактично є «людиною номер два» в узбецькій економічній і політичній вертикалі влади. Дружина — Тетяна Карімова — за освітою економіст, кандидат економічних наук, працювала старшим науковим співробітником в Інституті економіки Академії наук Узбекистану.
Нагороди
- Почесна відзнака Президента України (25 серпня 1992)[6]
- Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (17 лютого 1998) — за визначну державну і політичну діяльність, видатний особистий внесок у розвиток українсько-узбецького стратегічного партнерства[7]
- Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (17 лютого 1998) — за визначні особисті заслуги в розвитку українсько-узбецького співробітництва, зміцненні дружби між народами України і Республіки Узбекистан[8]
Галерея
Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою. |
-
Президент Узбекистану Іслам Карімов та України — Леонід Кучма, 2001
-
З Дональдом Рамсфелдом під час його візиту до Узбекистану (2001)
-
З Дмитром Мєдвєдєвим під час його візиту до Узбекистану (2009)
-
Islam Karimov (left) meeting with Russian President Vladimir Putin
-
Former Russian President Dmitry Medvedev meeting with Karimov in Tashkent in 2009
-
Karimov meets with Secretary of Defense Donald H. Rumsfeld in the Pentagon on March 13, 2002
-
Former Russian President Dmitry Medvedev Visits Karimov, 2009
-
Karimov (2nd Right) at the CSTO meeting
-
Karimov at the CSTO meeting
Див. також
Примітки
- ↑ https://www.whitehouse.gov/the-press-office/2016/09/02/statement-president-death-president-islom-karimov-uzbekistan-0
- ↑ а б http://www.nytimes.com/2016/09/03/world/asia/uzbekistan-islam-karimov-obituary.html
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Каримов, Ислам
- ↑ Трагедія в Андижані
- ↑ В. Й. Бузало. «Орден „За заслуги“ (до 10-річчя першої нагороди незалежної України)». ISSN 0130-5247. Укр. іст. журн., 2002, № 6, стор. 78-91. (укр.)
- ↑ Указ Президента України № 128/98 від 17 лютого 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Орден князя Ярослава Мудрого“» (укр.)
- ↑ Указ Президента України № 129/98 від 17 лютого 1998 року «Про нагородження відзнакою Президента України „Іменна вогнепальна зброя“» (укр.)
Джерела
- Народились 30 січня
- Народились 1938
- Померли 2 вересня
- Померли 2016
- Померли в Ташкенті
- Кавалери ордена князя Ярослава Мудрого I ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» (Почесна відзнака Президента України)
- Кавалери ордена Трьох зірок
- Нагороджені відзнакою Президента України «Іменна вогнепальна зброя»
- Члени КПРС
- Президенти Узбекистану