Петро Башук
Башук Петро (псевдо: «Чок» — «Зборовський»; * 26 листопада 1911, Пивовщина — тепер частина Себечева Сокальського району — † 29 травня 1995, Вінніпег) — український громадський та військовий діяч.
| Петро Башук | |
|---|---|
| Башук Петро | |
 | |
| Народився | 26 листопада 1911 Пивовщина |
| Помер | 29 травня 1995 (83 роки) Вінніпег |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  Польща → .svg){kind=small} Канада |
| Національність | українець |
| Діяльність | політик |
| Відомий завдяки | керівник Поліського лозового козацтва |
| Alma mater | Варшавський університет |
| Партія |  |
| Нагороди |
грамоти «Просвіти», ТУСМ в Аргентині, видавництва «Поступ» |
Початок життєвого шляху
Навчався в Народній школі та гімназії отців Редемптористів у Львові, згодом у державній гімназії в Перемишлі.
Зарахований в Лювенський університет в Бельгії: через заборону польських властей, йому не видано документів. Став студентом журналістики Варшавського університету — 1933–1934 роки.
Діяльність за Польщі
На початку 1930-х років стає членом ОУН, входив до районового керівного складу Белзчини. У липні 1934 — квітні 1935 політв'язень табору у Березі Картузькій.
У 1935–1936 роках працює у видавництві «Дешева книжка» у Львові, збирає матеріали на Горохівщині про історію козачого руху: розвідки вийшли брошурою; дописує статті до місячника «Молодняк» та двотижневика «Самоосвітник».
Протягом 1936–1937 років урядував в філії товариства «Рідна школа» у Белзі й Сокалі.
Організатор читалень Просвіт, кружків Рідної школи та ощадкас Українського банку.
Постійно з агітацією бував у Радехівському, Кам'янецькому, Равському повітах, на Волині та Холмщині; організовував ламання «Сокальського кордону» — влаштувала польська влада для унеможливлення впливу з Галичини на решту українських земель в складі Польщі.
Входив до окружного проводу Сокальщини на чолі з Василем Сидором, один з командирів бойових груп «Вовки».
В серпні 1937 — липні 1939 запроторений в тюрму Бригідки у Львові на вулиці Городоцькій. Там стає членом Ради політичних в'язнів та учасником масової політичної голодівки в 1938 році. За це його ізолюють в камері-одиночці, та ще 6 разів продовжують затримання. У тому ж часі там перебував Ярослав Гайвас; ув'язені займалися самоосвітою — українознавство та ідеологічно-політична проблематика.
16 липня 1939 року Канюка, Стемпєнь, Башук і Гайвас втекли з тюрми.
Радянсько-польська війна
У серпні того ж року прибув на Полісся, Крайовий Провідник ОУН В. Тимчій призначив його провідником ОУН на Поліссі.
Керував дослідженням переходів через кордон, пунктів переховування у Пинському, Дорогичинському, Столинському, Давигородському, Сарненському, Лунинецькому повітах.
Ходив з іншими членами ОУН від села до села та готували людей до повстання. 3 вересня видав відозву та летючки із закликами не йти в польську армію, а вступати в ОУН, того ж вечора зголосилися перші добровольці.
Налагодив контакт з Другим серетарем КПЗУ на Поліссі Федором, їм у випадку провалу повстання гарантовано безпеку, по їх пропозиції відділ названо Поліським Лозовим Козацтвом, Башук його очолює.
Військовий штаб був в такому складі: Володимир Війтюк — «Погоня», Василь Загакайло — «Білий», Орест Зовенко — «Ховайло» — «Ромашківський», інші.
Протягом 3 днів було роззброєно військові станиці і постерунки поліції в околицях Скибич, Кліщів, Мотоля, інших сіл, захопили ґвинтівки, кулемети та набої.
Створено збройні загони у Гутові, Дорогичині, Кленках, Окдимирі, Скибичах, Стрільній, Янові Поліському. Відбувалися бої військових загонів ОУН з відділами польського війська, що у воєнному хаосі грабували села.
За нацистської влади
Протягом 1939–1941 років — повітовий провідник ОУН Белзчини, співробітник Крайового провідника ОУН Івана Климіва — «Леґенди».
На Закерзонні організовує сільські кооперативи, Рідні школи, входив до Українського допомогового комітету як організаційний референт.
Брав участь у підготовці, проведенні та навчанні молоді на вишкільних курсах — села Турковичі і Ощів та в підстаршинській школі у селі Варяж.
Нацистсько-радянська війна
На початку 1941 року арештований німцями і вивезений до Кракова, йому заборонено повертатися на українські землі.
В Кракові готував членів Похідних груп ОУН — до підпільної діяльності в СРСР.
Після початку нацистсько-радянської війни нелегально прибув до Львова, від імені Українського допомогового комітету керує перехідною станицею для військовополонених — вулиця Клепарівська; переходить в збройне підпілля ОУН.
На початку 1943 року арештований гестапо, знаходився з дружиною Наталією Леонтович у Львові у в'язниці на вулиці Лонцького, катував Віллі Вірзінг.
Першого жовтня 1943 року відправлений у концтабір Аушвіц.
18 листопада 1944 року звільнився; мешкав у Кракові, Відні, Празі, Братиславі.
Повоєнна діяльність
1945 року переїхав до Мюнхена, 1946 до Лювена (Бельгія). В Бельгії був співорганізатором Українського допомогового комітету.
1946 року вибраний делегатом на Світовий конгрес молоді в Празі. Там зустрів дружину та дочку і нелегально переправив їх у Бельгію.
Працював у Мюнхені в Головній управі Ліги українських політичних в'язнів та структурах ОУН.
1949 року переїхав до Вінніпега; член Теренового Проводу ОУН.
Виконував доручення Голови Проводу ОУН Степана Бандери та Степана Ленкавського в 1950–1960 роках у Південній Америці.
Співзасновник кредитового товариства «Віра», член Головної управи Ліги Визволення України — з 1954 працював в ньому організаційним референтом.
Був в складі Братства українців-католиків, Екзекутиви і Президії Конгресу українців Канади, Товариства Української студіюючої молоді ім. М. Міхновського, Спілки Української Молоді.
Член Крайової управи Спілки української молоді, організовував осередки в Аргентині, Бразилії, Парагваї.
1985 року вибраний до Головної управи Другого Конгресу Світової ліги українських політв'язнів німецьких концтаборів і тюрем.
Був головою комісії побудови пам'ятника Т. Шевченка у Вінніпезі.
Засновник Фундації Тараса Шевченка та член її Дирекції, член видавництва і редакційної колегії «Гомону України» та постійний кореспондент.
Писав літературні нариси, статті, есе, спогади.
Нагороджений Шевченківською медаллю, грамотами Просвіти, Товариства української студіюючої молоді в Аргентині, видавництва «Поступ».
Похований на цвинтарі Святої Родини у Вінніпезі.
Вшанування
У Львові встановлений пам'ятний знак про втечу політв'язнів — членів ОУН з польської в'язниці «Бригідки» — в пам'ять про пластунів — членів ОУН, політв'язнів Ярослава Гайваса, Петра Башука, Петра Канюки, які здійснили 16 червня 1939 року відчайдушну втечу з польської в'язниці «Бригідки».