Бажан Микола Платонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Платонович Бажан
Файл:Бажан Микола.jpg
Микола Бажан
ПсевдоНік Бажан, Панфутурист, Н. Б.
Народився26 вересня (9 жовтня) 1904(1904-10-09)
Кам'янець-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія
Помер23 листопада 1983(1983-11-23) (79 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
ПохованняБайкове кладовище
Громадянство Російська імперія→
 УНР→
СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет
Знання мовросійська і українська[1]
Учасникнімецько-радянська війна
ЧленствоСП СРСР, НАНУ, ЦК КПРС і Національна спілка письменників України
Роки активностіз 1924
Напрямокфутуризм і соціалістичний реалізм
Жанрвірш і оповідна поезіяd
Посадазаступник голови РНК УССР
Термін1943–1949
ПартіяКПРС
БатькоПлатон Артемович Бажан
У шлюбі зГаїна Коваленко
Ніна Лауер
Автограф
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія Сталінська премія Ленінська премія Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1965
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бажан.

Бажа́н Мико́ла Плато́нович (як поет-футурист публікувався також під псевдонимами Нік Бажан, Панфутурист, Н. Б.[2]) (26 вересня (9 жовтня) 1904(19041009), Кам'янець-Подільський, Подільська губернія, Російська імперія — 23 листопада 1983, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник, культуролог, енциклопедист, у ранньому віці — поет. Також філософ, громадський діяч доби сталінізму, перекладач. Син військового топографа Армії УНР Платона Бажана.

Академік АН УРСР (з 1951), Заслужений діяч науки України (з 1966), заслужений діяч мистецтв Грузії (з 1964), народний поет Узбекістану.

Депутат Верховної Ради СРСР 2—5 скликань (1946–1962) і Верховної Ради УРСР 6—9 скликань. Член ЦК КПРС. На XVII–XIX і XXI–XXV з'їздах Компартії України обирався до складу ЦК КПУ. У 1943–1949 був заступником голови РНК (Ради Міністрів) УРСР.

Життєпис

Микола Бажан, 1920-ті роки

Народився 26 вересня (9 жовтня) 1904 в Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані. Його батько, Платон Бажан, був військовим топографом[3].

У 1923, після закінчення Уманського кооперативного технікуму, переїжджає до Києва, де навчається спочатку в кооперативному інституті, а потім в інституті зовнішніх відносин.

Перший вірш опубліковано в «Жовтневому збірнику панфутуристів», який вийшов у світ в 1923 в Києві. У 1926 в Харкові виходить перша книга поета — «Сімнадцятий патруль», присвячена збройним конфліктам на території України.

Поступово формує свій власний експресіоністично-бароково-романтичний стиль і охоплює широке коло тем української історії та сьогодення. Його твори «Будівлі» (1924), «Гетто в Умані» (1928), «Розмова сердець», «Дорога» (1930) стали сенсацією в українській літературі того часу. Велика історична поема «Сліпці» вважається творчою вершиною Миколи Бажана.

Талановитий поет привернув увагу комуністичного режиму. Його творчість починає засуджуватися в літературних журналах, періодичній пресі. Наприклад, у виданні «Червоний шлях» у 1934 році говорилося:

«Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломного пункту в своїй творчості».

Протистояння з владою поет не витримав.

У середині 1930-х відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості Миколи Бажана. Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння сталінських новобудов і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х повні лестощів і вихваляння режиму і його вождям («Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» (1932), поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» (1935–1937), поема «Клич вождя» (1939)).

1940 вступає до лав ВКП(б). Свою літературну діяльність до кінця життя він буде поєднувати з активною державною та громадською роботою.

У період Міжсоюзницької радянсько-німецької війни — у діючій армії, був редактором газети «За Радянську Україну». Широкої популярності набув його вірш «Клятва» (1941). У 1942 пише поему «Данило Галицький». У 1943 публікує книгу «Сталінградський зошит» (Сталінська премія, 1946), а в 1948 — цикл «Англійські враження» (Сталінська премія, 1949). У книзі «Біля Спаської вежі» (1952) у підлеглому тоні говорив про російський народ.

У 1960-ті—1970-ті продовжував активну літературну діяльність. З друку виходять його збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964) та «Нічні роздуми старого майстра» (1976).

Автор літературно-критичних творів «Дружба народів — дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962).

У 1953–1959 — голова правління Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників В.Бобинського, Г.Епіка, І.Кириленка, О.Слісаренка, Д.Гофштейна, І.Кулика, М.Куліша, О.Влизька, Д.Загула, С.Пилипенка,В. Чечвянського, Б.Антоненка-Давидовича[4]. У 1957–1983 роках — головний редактор Головної редакції Української Радянської Енциклопедії. За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана Українська Радянська Енциклопедія в 17-ти (1959–1965) і 12-ти (1977–1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1-6, 1966–1968), «Шевченківський словник» (1978). Один з авторів гімну УРСР та перекладу на українську мову гімну СРСР.

Надгробок Миколи Бажана

Жив у Києві. Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 2). Автори надгробного пам'ятника — скульптор І. В. Макогон, архітектор О. К. Стукалов[5].

Цікаві факти

6 лютого 1946 року Микола Бажан як представник делегації УРСР на засіданні сесії Генеральної асамблеї ООН у Лондоні вимагав від Заходу видати Бандеру як «воєнного злочинця»[6].

Переклади

Йому належать переклади поем Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937), Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947), Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), віршів О. Пушкіна, В. Маяковського, С. Чіковані, Ю. Словацького, Ц. Норвіда, Я. Івашкевича, Р. М. Рільке та інших.

Премії і нагороди

Лауреат:

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна (31 січня 1939, 9 жовтня 1954, 24 листопада 1960, 8 жовтня 1964, 27 вересня 1974), орденом Червоного Прапора (194?), двома орденами Трудового Червоного Прапора (23 січня 1948, 28 жовтня 1967), медалями.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 вересня 1974 року за великі заслуги в розвитку радянської літератури, активну громадську діяльність та у зв'язку з 40-річчям з дня утворення Спілки письменників СРСР Бажанові Миколі Платоновичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Пам'ять

  • Меморіальну дошку (скульптор Я. Скакун) встановлено ​​25 жовтня 1988 року в місті Кам'янці-Подільському на будинку (вулиця Лесі Українки, 28), де народився і провів дитячі роки поет.
  • Ім'я Миколи Бажана носять середні школи № 11 міста Умані та № 25 міста Кам'янця-Подільського, де відкрито музей поета. У Кам'янець-Подільському національному університеті встановлено ​​стипендію імені М. П. Бажана.

Перелік творів

  • «Сімнадцятий патруль»
  • «Будівлі» (1924)
  • «Гетто в Умані» (1928)
  • «Розмова сердець» (1930)
  • «Дорога» (1930)
  • «Сліпці» (поема)
  • «Товариш стоїть в зореноснім Кремлі» (1932)
  • «Безсмертя» (поема-трилогія, 1935–1937)
  • «Клич вождя» (поема, 1939)
  • «Клятва» (1941)
  • «Данило Галицький» (поема, 1942)
  • «Сталінградський зошит» (1943)
  • «Англійські враження» (1949)
  • «Біля Спаської вежі» (1952)
  • «Італійські зустрічі» (1961)
  • «Чотири розповіді про надію» (1967)
  • «Уманські спогади» (1972)
  • «Політ крізь бурю» (поема, 1964)
  • «Нічні роздуми старого майстра» (поема, 1976)
  • «Дружба народів — дружба літератур» (критика, 1954)
  • «Люди, книги, дати» (критика, 1962)

Примітки

  1. ↑ CONOR.Sl
  2. ↑ Українська авангардна поезія (1910—1930-ті роки): Антологія / Упор. Олег Коцарев, Юлія Стахівська; передм. Олега Ільницького. — Київ : Смолоскип, 2014. — С. 63-79. — ISBN 978-966-2164-71-8.
  3. ↑ за неперевіреними чутками генеральського рангу
  4. ↑ «Цей день в історії XX ст.» на сайті Інституту історії України НАН України (Режим доступу: вибрати події за 2 липня і натиснути «Завантажити»)
  5. ↑ В. О. Жадько. Український Некрополь. Київ. 2005. ISBN 966-8567-01-3. стор. 119
  6. ↑ Микола Посівнич. Провідник ОУН // Степан Бандера: …коли один скаже: Слава Україні! // Упорядник Микола Посівнич. — Івано-Франківськ: Дискурсус, 2015, с. 152
  7. ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  8. ↑ Сайт Національного банку України

Література

Микола Бажан
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Микола Бажан у Вікісховищі?
  • Голубєва З. С. Микола Бажан: Нарис творчості. — К.: Дніпро, 1984. — 207 с.
  • Карбований слів володар: Спогади про Миколу Бажана. — К.: Дніпро, 1988. — 520 с.
  • Костенко Н. В. Микола Бажан: Життя, творчість, особливості віршостилістики. — К., 2004. — 382 с.
  • Лавріненко Ю. Українське слово. — Т. 2. — К., 1994.
  • Про Миколу Бажана: Літературно-критичні статті, есе. — К.: Рад. письменник, 1984. — 335 с.
  • Про що змовчали біографи Миколи Бажана // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 32—49.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бажан_Микола_Платонович&oldid=17155559