Макаренко Микола Омелянович
| Макаренко Микола Омелянович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 4 лютого 1877 Москалівка, Роменський повіт, Полтавська губернія,  Російська імперія |
| Помер | 4 січня 1938 (60 років) Томськ, Новосибірська область, Російська РФСР,  СРСР |
| Країна | .svg){kind=small} УНР, СРСР |
| Підданство | Російська імперія |
| Національність | українець |
| Діяльність | археолог, письменник |
| Alma mater | Петербурзький археологічний інститут, Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія імені О. Л. Штігліца |
| Галузь | археологія, мистецтвознавство, музеєзнавство |
| Заклад | ВУАН, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків |
| Відомі учні | Глухенька Наталія Олександрівна |
| Відомий завдяки: | археологічними та мистецтвознавчими дослідженнями, вивченням монументального зодчества |
 Роботи у Вікіджерелах Макаренко Микола Омелянович у Вікісховищі | |
Мака́ренко Мико́ла Омеля́нович (4 лютого 1877, Москалівка — 4 січня 1938, Томськ) — український археолог і мистецтвознавець.
Жертва сталінського терору. Страчений окупаційною владою через відмову (1934) підписати акт на знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Життєпис
Народився в селі Москалівка (нині село Роменського району Сумської області). Після Лохвицької гімназії навчався в Петербурзькій школі технічного малювання барона О. Л. Штиглиця, з 1902 — 1905 рік — у петербурзькому Археологічному інституті.
Дослідницьку діяльність розпочав в Ермітажі, тісно співпрацюючи з Імператорською Археологічною комісією, друкувався в часописі «рос. Старые годы», викладав на Вищих жіночих архітектурних курсах, вивчав мистецьку спадщину Михайла Ломоносова та Тараса Шевченка.
В Україні
1918 року отримав громадянство УНР та оселився в Києві. У складі Софійської комісії та Археологічного Комітету досліджував Софійський собор, пам'ятки Київської держави, Києво-Печерської лаври, Михайлівського Золотоверхого собору. Брав участь у археологічних розкопках Ольвії, Спаського собору в Чернігові, Крейдищанського комплексу поблизу Сум, Маріупольського могильника.
Упродовж 1920 — 1925 років — директор музею Мистецтв ВУАН, що відкрився на основі унікальної збірки Ханенків. Макаренко багато зробив для її збереження і дослідження.
1934 заарештований за відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору, засланий на три роки до Казані, де викладав у художньому технікумі, був консультантом Центрального музею. 1936, після повторного арешту, засуджений на три роки і відправлений у Томську виправно-трудову колонію № 2. 15 грудня 1937 року втретє заарештований і постановою «трійки» НКВС СРСР убитий в тюрмі 4 січня 1938. Місце поховання кати приховали.
Реабілітований Постановами Верховного суду Татарської АРСР від 07.07.1960 та Томського обласного суду від 28.01.1965, Президією Верховної Ради СРСР від 16.01.1989.
Праці
Науковий доробок вченого:
- (рос.)«Ломоносов и мозаичное дело в России» (1911);
- «З артистичної спадщини Шевченка» (1914);
- «Городища и курганы Полтавской губернии» (1917);
- «Музей Мистецтв Української Академії наук: Провідник» (1924);
- «Чернігівський Спас: Археологічні досліди року 1923» (1929);
- «Мистецтво книжки» (1924);
- "Городище «Монастирище» (1925);
- «Орнаментація української книжки XVI—XVIII ст.» (1926);
- «Скульптура і різьбярство Київської Русі передмонгольських часів» (1930);
- «Маріюпільський могильник» (1933).
Бібліографія друкованих праць М. О. Макаренка складає щонайменше 164 позиції. (Їх перелік див. у біографічному дослідженні Дмитра Єлисейовича Макаренка «Шлях до храму»)
Джерела
- Цвейбель Д. С., Микола Омелянович Макаренко (До 40-річчя відкриття Маріупольського могильника)// УІЖ. — 1970. — № 8.
- Макаренко Д. Є., Микола Омелянович Макаренко. — К., 1992.
- Макаренко Д. Є., Невтомний просвітитель // Україна. Наука і культура. Вип.28. — К., 1994. — С.232-236.
- Німенко Н. А., Велет українознавства (До 125-річчя від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка) // Сумська старовина. — 2002. — №Х.
- Макаренко Д. Є., Шлях до Храму. — К.: Хрещатик, 2006. − 128 с.
- Принь О.В. Археологічні дослідження М.О. Макаренка на території заводу «Азовсталь» у 1931 році: невідомий рукопис спогадів історика П. В. Клименка // Праці Центру пам’яткознавства. – К., 2015. – Вип. 28. – С. 212–216.