Мішка Япончик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:57, 10 лютого 2017, створена Blitz1980 (обговорення | внесок) (→‎Командир 54-го полку: Зробив посилання на відповідну сторінку)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 липня 2017, заснована на цій версії.
Мішка Япончик

Мі́шка Япо́нчик (справжнє ім'я та прізвище Вінницький Мойша-Яків Вольфович; *30 жовтня 1891(18911030), Голта (зараз місто Первомайськ, Миколаївська область) — †4 серпня 1919, Вознесенськ (Зараз Миколаївська область, Україна)) — знаменитий одеський нальотчик. Прізвисько Япончик отримав за характерний розріз очей.

Став прототипом літературних та кінематографічних персонажів — Бені Крика з розповідей Ісака Бабеля та Попандопуло з оперети Б. Александрова «Весілля у Малинівці» та однойменного фільму (1967).

Біографія

Ранні роки

Народився в сім'ї візника-биндюжника. Після ранньої смерті батька працював. У 1905 приєднався до загону анархістів-терористів. Після вбивства поліцмейстера Михайлівської ділянки був засуджений.

У 1917 сколотив велику банду нальотчиків і став грозою Одеси. З січня 1918 співпрацював з більшовиками, очолюючи єврейську самооборону проти білої армії.

Командир 54-го полку

У травні 1919 року отримав дозвіл сформувати загін у складі 3-ї української армії, пізніше перетворений в 54-й ім. Леніна радянський революційний полк. Ад'ютантом у нього був Зайдер Мейєр по кличці Майорчик, який згодом застрелив Котовського. Полк Япончика був зібраний з одеських кримінальників, бойовиків-анархістів і мобілізованих студентів Одеського університету. Червоноармійці Япончика не мали єдиної форми, багато ходили в капелюхах канотьє і циліндрах, але кожен вважав справою честі носити тільник.

Спроби налагодити в сформованій частині «політроботу» провалилися, тому що багато комуністів відмовилися вступати в полк для ведення в ньому пропагандистської роботи, заявивши, що це небезпечно для життя. Офіційним комісаром полку був призначений анархіст Олександр Фельдман, пізніше для «посилення» був призначений також угорець-«інтернаціоналіст» Тібор Самуель[джерело?]. За даними дослідника Віктора Ковальчука, комісара Фельдмана по прибутті в полк «бійці» Япончика зустріли гучним реготом.

Полк був підпорядкований бригаді Котовського у складі 45-ї дивізії Йони Якіра і у липні спрямований проти військ УНР. Перед відправленням в Одесі був влаштований пишний бенкет, на якому командиру полку Мишкові Япончику були урочисто вручені срібна шабля і червоний прапор. Почати відправлення вдалося тільки на четвертий день після бенкету, причому в обоз полку були завантажені барила з пивом, вином, кришталем та ікрою.

Дезертирство «бійців» полку почалося ще в Одесі. За даними дослідника Савченко В. А., у результаті на фронті виявилося лише 704 бійці з 2202. Вже тоді комдив Якір запропонував роззброїти полк як ненадійний. Тим не менш, командування 45-ї дивізії визнало полк «боєздатним», хоча бандити всіляко чинили опір спробам налагодити військове навчання.

Перша атака полку в районі Бірзули проти підрозділів Армії УНР була успішною, в результаті чого вдалося захопити Вапнярку і взяти полонених і трофеї, але на наступний день контратака частин армії УНР призвела до розгрому і втечі полку — бійці полку, що залишилася після розгрому, дезертували. За легендою, полк нібито збунтувався й захопив два поїзди, щоб повернутися до Одеси. За іншими відомостями, комдив Якір, щоб ізолювати Япончика від полку, наказав йому відправитись до Києва в розпорядження командувача 12-ї армії червоних.

Япончик з ротою охорони чисельністю 116 чоловік до Києва не поїхав, а декатирував і спробував повернутися до Одеси, проте у Вознесенську потрапив в організовану чекістами засідку і був убитий при арешті, а його бійці з 54-го полку були частково перебиті кавалерією Котовського, частково виловлені частинами особливого призначення; уцілів тільки колишній «начальник штабу» полку, бандит Мейер Зайдер по кличці «Майорчик». Крім того, до 50 чоловік були направлені на примусові роботи. Вцілілі люди Япончика звинуватили комісара полку Фельдмана в смерті свого командира та в жовтні 1919 року вбили Фельдмана. За даними дослідника Савченко, Фельдман прибув на могилу Япончика лише через чотири години після похорону і зажадав розкопати її, щоб упевнитися, що там дійсно похований Япончик. Через два дні на місце прибув наркомвоєн України Микола Подвойський, який зажадав знову розкрити могилу.

У той же час, згідно з архівними даними, в дійсності Япончика розстріляв повітовий військовий комісар Никифор Урсулою, нагороджений за це орденом Червоного Прапора. У своєму рапорті на ім'я одеського окружного комісара з військових справ Урсулою помилково назвав його «Мітькою Японцем».

Література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мішка_Япончик&oldid=19731977