Стрілецька зброя

Автомат Калашникова

Німецькі гвинтівки та пістолети часів Першої світової війни

Стріле́цька збро́я — ствольна зброя для стрільби кулями та іншими видами патронів, наймасовіша з усіх видів сучасної зброї. В залежності від джерела енергії для метання набою розрізняють вогнепальну, пневматичну, механічну та електричну стрілецьку зброю.

Снаряди для вогнестрільної зброї

Снарядами вогнестрільної зброї зазвичай є металеві предмети.

В залежності від калібру зброї снаряди поділяються на:

• каліберного типу — кулі;
• підкаліберного типу — картеч, дріб.

За способом дії снаряди поділяються на:

• оболонкові — ті, які мають мідну, мельхіорову, томпакову, чи біметалічну оболонку, яка містить в собі інші компоненти снаряду;
• безоболонкові — з м'якого металу (свинець, свинцеві сплави, рідше олово, тощо)

За способом впливу на ціль снаряди поділяються на:

• звичайні — утворюють при ударі рівний рановий канал (див. Вогнепальна рана);
• експансивні — розкриваються, або руйнуються при ударі в перепону з метою максимальної передачі тканинам кінетичної енергії та досягнення максимального ефекту зупинки.
• спеціальні — призначені для виконання спеціальних завдань: бронебійні, трасувальні, запальні, пристрілкові та їх комбінації;
• травматичні — з малою проникною дією, не призначені для заподіяння смерті. Виготовляються з еластичних матеріалів з порівняно малою питомою вагою.[1]

Конструкція

Основними конструктивними елементами вогнепальної зброї є ствол (дуло) або цівка, замикальний механізм та завогнювальний механізм.

Ствол (Цівка) призначений для надання кулі напрямленого руху. Внутрішня частина ствола називаєтья каналом ствола. Торець ствола, найближчий до набійника, називається гузовим (казенним) зрізком, протилежний торець — дуловим зрізком. За влаштуванням каналу стволи поділяються на гладкоствольні та нарізні.

Канал ствола нарізної зброї має, як правило, три основних частини: набійник, кульовий вхід, нарізну частину.

Набійник призначений для розміщення та фіксації набою. Його форма та розміри визначаються формою та розмірами гільзи набою. В більшості випадків форма набійника являє собою три-чотири з'єднаних конуси: в набійниках під гвинтівковий та проміжний набій — чотири конуси, а під набій з циліндричною гільзою — один.

Замикальний механізм – пристрій, що закриває канал ствола з боку гузового зрізку. У дульнозарядній зброї роль замикального механізму грає заглушка гузової частини ствола. У мисливських рушниць зі зламними стволами гузовий зрізок ствола замикається щитком цівкової (ствольної) коробки. В револьверах в якості замикального механізму виступає задня стінка рамки або «казенник». У більшості сучасної вогнепальної зброї замикання каналу ствола забезпечується покривкою або ж замком (затвор).

Завогнювальний механізм - призначений для ініціювання пострілу.

В залежності від принципу дії, можна виділити наступні види завогнювальних механізмів.

1. Завогнювальний механізм термічної дії.

2. Ударно-іскровий або коліщатко-іскровий завогнювальний механізм.

3. Курковий завогнювальний механізм.

4. Ударниковий завогнювальний механізм.

5. Курково-ударниковий завогнювальний механізм.

6. Покривковий (затворний) завогнювальний механізм.

7. Завогнювальний механізм електроіскрової дії.[2]

Перші зразки стрілецької зброї з'явилися у XIV ст. Основні етапи подальшого розвитку: розробка та розповсюдження ґнотового (XV ст) та кременевого (кінець XV ст) замку, паперового набою (середина XVI ст) багнету (XVII ст) ударної сполуки та капсульного замку (початок XIX ст) нарізної зброї (середина XIX ст) унітарного набою з металевою гільзою та гузовозарядної (казенозарядної) зброї (друга половина XIX ст) магазинної зброї (кінець XIX ст).

Подальше вдосконалення стрілецької зброї пішло шляхом створення автоматичної зброї (кінець XIX — початок XX стт). Така зброя почала розповсюджуватися вже під час Першої світової війни та стала основною стрілецькою зброєю Другої світової війни.

Легальний статус

Україна

Порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної зброї в Україні регулюється наказом МВС № 622 від 21 серпня 1998 року. Згідно з наказом, до мисливської вогнепальної зброї належать: мисливські гвинтівки, карабіни та штуцери, гладкоствольні рушниці, гладкоствольні рушниці із свердловиною «парадокс» з нарізами 100–140 мм на початку або в кінці ствола, мисливські рушниці зі свердловиною «сюпра», комбіновані рушниці, що мають поряд з гладкими і нарізні стволи. При цьому, мисливська зброя повинна відповідати таким вимогам:

• для стрільби зі зброї використовуються мисливські набої відповідного калібру;
• загальна довжина з розкладеною та зафіксованою кольбою (приклад) має становити не менше 800 мм;
• ємність магазину (барабана) (з установленим обмежувачем за наявності) нарізної зброї не має перевищувати 10 набоїв, а гладкоствольної — 4 набоїв;
• мати забезпечник;
• довжина ствола мисливської зброї повинна відповідати вимогам ГСТУ 78-41-002-97.

Правом придбання мисливської гладкоствольної зброї та основних частин до неї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, нарізної — 25-річного. Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність.

Див. також

• Список країн за володінням стрілецькою зброєю