Королів Василь Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:38, 5 листопада 2017, створена Andriy.v (обговорення | внесок) (Відкинуто редагування 193.194.107.253 (обговорення) до зробленого Perohanych)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 5 листопада 2017, заснована на цій версії.
Королів Василь Костянтинович
Королів Василь Костянтинович
ПсевдонімВ. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий
Народився4 (16) лютого 1879(1879-02-16)
с. Ладин, Прилуцький повіт, Полтавська губернія,
Російська імперія
Помер11 грудня 1943(1943-12-11) (64 роки)
Мельник, поблизу Праги, Протекторат Богемії та Моравії, Третій Рейх Третій Рейх
ПохованняHřbitov svatého Václavad
Країна Російська імперія
 Чехословаччина
Національністьукраїнець
Діяльністьгромадський діяч
письменник
Мова творівукраїнська
У шлюбі зКоролева Наталена Андріанівна
CMNS: Королів Василь Костянтинович у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Василь Королів-Старий

Васи́ль Ко́стьович Королі́в (Стари́й) (4 (16) лютого 1879(18790216)  с. Ладин, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 11 грудня 1943, Мельник, поблизу Праги, Протекторат Богемії та Моравії) — український громадський діяч, письменник, видавець. Член ТУП (фактично сенатор). Один із засновників Української Центральної ради. Псевдоніми та криптоніми — В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий та ін.

Життєпис

Народився на Полтавщині у сім'ї священика. Батько його, Королів Костянтин Іванович, певний час був настоятелем Свято-Троїцької церкви у Диканьці (1891–1895, 1902–1912)[1]. 1908 року він обвінчав письменника Олексу Діхтяра і Варвару Корольову (написання прізвища було саме таке — на російський зразок), що була двоюрідною сестрою Василя.

Навчався в Полтавській духовній семінарії. У своїх спогадах про С. Петлюру В. Королів згадував, як, вступивши до Полтавської бурси, познайомився з Симоном і підтримував цю дружбу довгі роки[2].

Отримавши імператорський дозвіл на навчання у світському закладі вступив до Харківського ветеринарного інституту, що його закінчив 1902 року. Працював ветеринарним лікарем. Видав популярний посібник з ветеринарії — рос. «Скотолечебник».

Брав участь в революційному і українському національному русі. 1906 року за організацію селянської спілки був заарештований і ув'язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Зайнявся журналістикою, став активним дописувачем українських газет «Рада», «Хлібороб», «Засів».

У 1917 році працює у київському видавництві «Час», а також став першим редактором часопису «Книгарь» — першого критико-бібліографічного періодичного видання України. За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання.

7 березня 1917 року був обраний до складу членів Української Центральної Ради від ТУП. У тому ж році обраний членом Київського губернського виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій. Один із фундаторів та голова Товариства шкільної освіти, член ради Київського товариства «Просвіта».

1919 року В. Королів-Старий відряджений з дипломатичною місією УНР до Праги, де й залишився емігрантом. Там познайомився з майбутньою дружиною — українською письменницею Наталеною Королевою і оселився в містечку Мельник. Багато років викладав в Українській господарській академії в Подєбрадах, водночас не покидаючи літературної творчості.

Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (Прага, 1920). Роман має підзаголовок «Навколо світу» і розповідає про долю юнака з Полтавщини, який змушений покинути рідну землю, блукати по світу, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоча сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьківщиною не полишає його. Врешті герой книги повертається в Україну. «Чмелик» В. Короліва-Старого виданий в Україні видавництвом «Світ дитини» 2010 року.

Також привертає увагу збірка казок «Нечиста сила», побудована на фольклорному матеріалі. Збірка побудована в незвичному ключі — ніби на міжнародному конгресі, що відбувся в ніч на Івана Купала на Лисій горі під Києвом, казкові персонажі вирішили розповісти людям правду про себе, щоб якоюсь мірою розвіяти свою погану славу. І в цьому їм зголосився допомогти український журналіст.

Серед його доробку статті — «У затінку (світлій пам'яті Марії Загірньої)», «Людина без копії — Борис Грінченко», переклади з чеської мови. Відомий своїми малярськими творами, зокрема серією малюнків природи та побуту Закарпаття та іконами, написаними для церков цього краю. Фундаментальною малярською його працею слід вважати розпис василиянської монастирської церкви в с. Імстичево.

1930 року опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка[2].

Один з найвизначніших його творів — спогади «Згадки про мою смерть». Книжка була завершена 9.11.1941 року. Автор відвіз її до видавництва і, повернувшись додому, помер. У книзі В. Королів-Старий не тільки описує ті випадки зі свого життя, коли він був на волосинці від смерті, а й роздумує над долею українського народу, причинами програшу визвольних змагань 1917–1921 років.

Твори

  • Королів-Старий В.Роман «Чмелик» (Прага, 1920)
  • Королів-Старий В.Збірка казок «Нечиста сила» (Київ — Каліш, 1923)
  • Королів-Старий В.П'єса-казка «Русалка-жаба» ([Львів], 1923)
  • Королів-Старий В.Спогади «Згадки про мою смерть» ([Прага], 1941)
  • Королів-Старий В. Згадки про мою смерть. — Прага: Пробоєм, 1942. — 123 с.
  • Королів-Старий В. Милосердний Самарянин: Оповідання. — Львів: Українська бібліотека, 1938. — 126 с.
  • Королів-Старий В. Нечиста сила. Казки. — К.: Школа, 2006. — 256 с.
  • Королів-Старий В. Згадки про мою смерть: Спомини. — 2-е вид.— Торонто: Добра книжка, 1961. — 182 с.
  • Королів-Старий В. Чарівне намисто. Казки про дівчат. — К.: Веселка, 1993. — 64 с.
  • Королів-Старий В. Чмелик. Роман. — Прага, 1920; Королів-Старий В. Чмелик: Роман. — Монреаль, 1955. — 419 с.
  • «З моїх споминів про Петлюру» // Збірник пам'яти С. Петлюри (1879–1926). — Прага, 1930. — С. 177–189.

Примітки

  1. ↑ Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.— С. 203.
  2. ↑ а б Василь Костьович Королів-Старий

Література

У Вікіджерелах є
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Шевчук В. Про «нечисту», чи невидиму силу, силу та письменника, який про неї писав, Василя Короліва-Старого // Королів-Старий В. Нечиста сила. Казки. — К.: Школа, 2006. — С. 5-10.
  • Корсак Іван Тиха правда Модеста Левицького: повість-есей /І. Ф. Корсак.-К.: Ярославів Вал, 2009.- 165с.
  • Жеґцу І. Візія України в нашій еміграційній мемуаристиці. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. — 148 с.
  • Пеленська О. Понівечена пам'ять // Літературна Україна. −2009. — 26 березня. — С. 1, 2.
  • Погребенник Ф. П. КоролівСтарий Василь Костянтинович //Українська літературна енциклопедія: У 5 т. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3. — С. 5.
  • Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять: Статті, дослідження, спогади.- Полтава: Верстка, 2000. — 442 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.

Посилання

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Королів_Василь_Костянтинович&oldid=21382990