Мангараї
| Мангараї | |
|---|---|
 Сім'я мангараї (архівне фото) | |
| Самоназва | індонез. Suku Manggarai |
| Кількість | 900 тис. [1] |
| Ареал |  Індонезія: провінція Східна Південно-Східна Нуса |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до | нгада, наге, енде, ліо |
| Мова | мангарайська, індонезійська |
| Релігія | християнство, іслам, традиційні вірування |
Мангара́ї або мангарайці (власна назва ата мангараї, що означає «люди з Мангараї», індонез. Suku Manggarai) — народ в Індонезії, на заході острова Флорес (область Мангарай).
Живуть на північному заході провінції Східна Південно-Східна Нуса, в округах Західний Мангараї (індонез. Kabupaten Manggarai Barat), Мангараї (індонез. Kabupaten Manggarai) та Східний Мангараї (індонез. Kabupaten Manggarai Timur).
У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса мангараї в 2010 році налічували 727 404 особи (15,57 % населення провінції)[2]. Офіційна статистика Індонезії зараховує атоні до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[2].
Говорять мангарайською мовою, яка належить до сумба-флореської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов і розпадається на декілька діалектів. Поширена також індонезійська мова.
Більшість мангараїв на заході є мусульманами-сунітами, на сході — християнами (католики), в центральній гірській частині району населення дотримується традиційних вірувань.
Історія
Мангараї належать до корінного населення острова Флорес. У добу середньовіччя зазнали політичного й культурного впливу з боку біма із сусіднього острова Сумбава та макасарів з півдня острова Сулавесі. Ранні державні утворення мангараїв у XVII ст. опинилися під владою макасарського султанату Гова. В цей період на Флоресі поширюється іслам. 1727 року область Мангарай перейшла до султанату Біма[3] й перебувала в його складі до 1929 року[4]. У XX ст. під владою голландських колонізаторів почалася християнізація мангараїв.
Господарство, побут
Головне заняття — ручне тропічне перелогове землеробство. Вирощують кукурудзу, суходольний рис, бобові, овочі, тютюн, каву. Постійні рисові тераси отримали поширення лише після 1960-х рр. Як престижних і церемоніальних тварин розводять буйволів. Тримають також коней, свиней, курей. Традиційні ремесла — обробка металів, різьблення по дереву, плетіння.
Основна їжа — кукурудзяна каша з овочами та свининою (мангараї-мусульмани свинину не вживають), пальмове вино туак.
Традиційний одяг — два шматка тканини, що зав'язуються на талії та стегнах мотузками. Сучасний одяг мангараїв не відрізняється від того, який носить більшість населення Індонезії.
Традиційні села мангараїв мали замкнене кільцеве планування, майданчик по центру з великим деревом і мегалітичними спорудами виконував церемоніальні функції. Іноді села складалися лише з однієї великої хати, в якій могло жити до 200 душ. У сучасному селі (бео) налічується від 5 до 20 круглих або овальних у плані хат, що стоять у ряд. Вони мають характерний високий (до 9 метрів) конічний дах, що спускається майже до землі.
Примітки
- ↑ Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Manggarai. A language of Indonesia, архів оригіналу: (англ.)
- ↑ а б Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
- ↑ Michael Hitchcock (1996). Islam and identity in Eastern Indonesia. University of Hull Press. с. 33. ISBN 08-595-8646-4.
- ↑ Karel Steenbrink (2014). Catholics in Indonesia, 1808-1942: A Documented History. Volume 2: The Spectacular Growth of a Self Confident Minority, 1903-1942. Brill. с. 89. ISBN 90-042-5402-1.
Джерела
- А. А. Бернова. Манггараи. Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 320-321. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- Manggarai. World Culture Encyclopedia (англ.)
- Manggarai. Encyclopædia Britannica (англ.)