Азербайджанці в Україні
 Азербайджанці в Україні  | |
|---|---|
| Кількість | 45,2 тис. осіб[1] |
| Ареал | Донецька, Дніпропетровська, Харківська області |
| Близькі до | Тюрки |
| Входить до | азербайджанці |
| Мова | Азербайджанська Українська Російська |
| Релігія | Мусульмани |
Азербайджанці в Україні — азербайджанська діаспора, яка проживає в Україні. За переписом 2001 року азербайджанців в Україні налічувалося 45,2 тис. осіб[1], основна частина яких проживала у містах.
Історія
У період, коли територія нинішньої України і Азербайджану входили до складу Російської Імперії, в університетах найбільших міст України - Києва, Одеси, Харкова, навчалося велика кількість азербайджанської молоді. Так, автор всесвітньо відомого бестселера "Алі та Ніно" Юсиф Везир Чеменземінлі в 1910 році поступив на юридичний факультет Імператорського Університету Святого Володимира міста Києва. За весь час навчання в Університеті він ні на мить не переривав зв'язку з Азербайджаном. За ці роки Юсиф Візир не раз друкувався в газетах і журналах, що видаються на Батьківщині. Саме в цей період побачили світ такі його праці, як «Фактичне становище азербайджанської мусульманки», «Мати і материнство», «Азербайджанська автономія», «Хто ми і чого хочемо?», «Наша зовнішня політика», «Проблеми нашої нації і культури " і т.д.
У 1915 році через Першої світової війни царський уряд переселив Київський Університет в Саратов. Закінчивши Університет, Юсиф Везир влаштовується на роботу суддею в Саратовську судову палату. Через нетривалий час він повертається до Києва. Там, вступивши в організацію «Земство», він їде на фронт. Під час лютневої революції Юсиф Везир знаходився в Галичині. Події тих часів він описав в своїх романах «Студенти» та «У 1917-му році».
У 1917 році Юсиф Везир повертається з Галичини до Києва. Тут, зібравши навколо себе азербайджанських студентів, він створює азербайджанську громаду, головою якого був обраний[2]. Після встановлення незалежної Української Народної Республіки Юсиф Везир Чеменземінлі був призначений дипломатичним представником молодої Азербайджанської Демократичної Республіки в цій країні. Одночасно він був диппредставником Азербайджанської Демократичної Республіки в Криму і Польщі. Він і його сподвижники організовують вечори, друкують в газетах і журналах статті про історію, літературу, культуру і економіку Азербайджану з метою інформування української громадськості про Азербайджан та азербайджанський народ.
У 1918 році через громадянську війну обривається зв'язок з Азербайджаном. Юсиф Везир їде до Сімферополя, де він змушений був залишитися на кілька місяців. Тут він влаштовується на роботу радником в Міністерстві Юстиції. У кримській газеті «Міллі» друкується його стаття «Азербайджан і азербайджанці» і в 1919 році виходить його книга «Литовські татари».
Під час встановлення радянської влади міграція азербайджанців на Україні і українців в Азербайджан мала взаємний характер і судячи за переписами населення особливо посилюється після Другої Світової Війни. Багато азербайджанців брали участь у визволенні України від фашистських загарбників. Неподалік від Керчі є братська могила, в якій поховані тисячі азербайджанців. На Сапун горі, поблизу Севастополя, поставлений пам'ятник безстрашним синам Азербайджану, загиблим в боях при визволенні міста-героя. Також існували азербайджанські сотні у складі бойових частин ОУН.
Після розпаду Радянського союзу і внаслідок окупації Вірменією Нагірного Карабаху, а також вигнання близько мільйона азербайджанців з Вірменії, зони нагірно-карабахського конфлікту і прилеглих окупованих територій еміграція азербайджанців в Україну стала більш інтенсивною. Деяка частина азербайджанців отримала в Україні статус біженців.
Віруючі азербайджанці — мусульмани, здебільшого шиїти. Нині в 15 областях України діють національно-культурні товариства азербайджанців, у 8 областях — недільні школи з вивчення азербайджанської мови і літератури. З 1998 року в Києві виходить часопис «Голос Азербайджану» (азербайджанською та українською мовами).
Представники діаспори
Роман Насіров - український політичний діяч, народний депутат України VIII скликання. Глава Державної фіскальної служби України з 2015 року.
Олег Бабаєв - Колишній народний депутат України [3], колишній член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (листопад 2007 - листопад 2010 [4]), Колишній президент футбольного клубу «Ворскла», почесний президент футбольного клубу «Кремінь». Міський голова Кременчука (з листопада 2010 по 26 липень 2014 року).
Агія Ахундова - Перший заступник голови Державної виконавчої служби України.
Мамед Багіров - провідний хірург-пульмонолог, професор, заслужений діяч науки України.
Григорій Гусейнов - письменник, краєзнавець, журналіст. Лауреат Шевченківської премії.
Вагіф Рахманов - психотерапевт, професор, доктор медичних наук, академік. Керівник Українського центру психотерапевтичної реабілітації.
Гюндуз Мамедов - український правознавець. Прокурор Автономної Республіки Крим (з 22.08.2016), старший радник юстиції, кандидат юридичних наук.
Едуард Багіров - український правозахисник і громадський діяч, голова правління міжнародної громадської організації «Міжнародна Ліга захисту прав громадян України»
Олександр Алієв - український футболіст, півзахисник. Майстер спорту України міжнародного класу.
Розселення
| Рік | Чисельність |
|---|---|
| 1939 | 4.626 |
| 1959 | 6.680 |
| 1970 | 10.769 |
| 1979 | 17.235 |
| 1989 | 36.961 |
| 2001 | 45.176 |