Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського

Стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського
Київський стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського (15 травня 2002)^[1]^[2]
Стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського; Київський стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського (15 травня 2002)
Повна назва	Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського
Оригінал назви	Київський стадіон «Динамо» ім. Валерія Лобановського (15 травня 2002)
Країна	Україна
Розташування	Україна, Київ
Координати	50°27′01″ пн. ш. 30°32′07″ сх. д. / 50.45028° пн. ш. 30.53528° сх. д. Координати: Параметр: "scale=" має бути "scale:";
Побудовано	1932-1933
Відкрито	1933
Власник	«Динамо» Київ
Архітектор	В. О. Осьмак ; В. І. Безпалий
Інші назви	1933-1934 — Київський стадіон «Динамо» ім. Балицького ; 1934—1936 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» ім. Балицького ; 1937—1939 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» ім. Єжова ; 1940—1941 — Всеукраїнський стадіон «Динамо» ; 1941—1943 — «Дойчес штадіон» (нім. Deutshes stadion); 1943—2002 — Київський стадіон «Динамо»
Команда (-и)	«Динамо» Київ
Види спорту	футбол
Вміщує	16 873
Розміри поля	100х75 м
Вебсайт	fcdynamo.com/pages/stadion-dinamo-im-valeriya-lobanovskogo(укр.)(англ.)(рос.)
	Стадіон «Динамо» імені Валерія Лобановського у Вікісховищі

Стадіо́н «Дина́мо» ім. Валерія Лобановського — стадіон у Києві. Домашня арена футбольної команди «Динамо». Названий на честь багаторічного наставника команди Валерія Васильовича Лобановського. Сучасну назву носить з 15 травня 2002 року.

Адреса: 01001 Київ, вул. Грушевського, 3

12 червня 1933 відбулося відкриття стадіону (вважають, що його відкладали через голод), збудованого за проектом В. О. Осьмака та В. І. Безпалого. Арена, збудована за зразком берлінського стадіону, отримала ім'я наркома внутрішніх справ Балицького та мала 18 000 сидячих місць, частина яких знаходилася під дерев'яним навісом. У матчі-відкритті київські «динамівці» перемогли харківських — 2:1.

У 1936 році завершили роботи на колонадою при головному вході. Архітектори — Н. Д. Манучарова та В. І. Поліщук. Після перенесення столиці республіки з Харкова до Києва (у 1934) споруда отримала назву Всеукраїнський стадіон «Динамо» імені Балицького. У середині 1930-х років стадіон «Динамо» носив імена спочатку наркома (народного комісара) Всеволода Балицького, а потім — члена ЦК ВКП(б) Миколи Єжова. Після 1937-38 рр. і Балицький і Єжов були оголошені зрадниками та «ворогами народу». Балицького розстріляно. Назва стала просто Всеукраїнський стадіон «Динамо».

Під час другої світової війни на стадіоні виступали лише німецькі команди. Від 1945 до 1949 року «Динамо» (Київ) грає тут більшість своїх домашніх ігор. Після 1949 року команда переїжджає на Республіканський стадіон.

З 1956 року на стадіоні грали дублери та другі команди «Динамо». Ґрунтовну реконструкцію стадіон пройшов перед Олімпіадою-80. Ігор тут не проводили проте спортсмени використовували цю арену для тренувань. Останньою великою перебудовою стало встановлення пластикових сидінь та усунення легкоатлетичних доріжок. Тому з 1990-х рр. «Динамо» (Київ) проводило на арені ігри Кубка УЄФА та кваліфікаційних раундів Ліги чемпіонів. Матчі основної сітки відбувалися на значно більшому НСК «Олімпійському».

З травня 2002 року, після смерті видатного тренера Валерія Лобановського, київський стадіон «Динамо» названо його іменем.

Зрозуміло, що такий популярний і багатий клуб як «Динамо» повинен мати арену із більшою мітскістю, ніж 17 000 місць. Але, як заявили представники клубу, реконструкція та збільшення стадіону неможливі — ґрунт під стадіоном не витримає масивних конструкцій і вся арена «попливе» у бік Дніпра.^[4]