Жорж Дюмезіль

Жорж Дюмезіль (фр. Georges Edmond Raoul Dumézil; * 4 березня 1898, Париж,— † 11 жовтня 1986, Париж) — визначний французький етнограф та лінгвіст, член Французької академії наук (Académie des Inscriptions et Belles-lettres).

Віхи життя та академічної кар’єри

1916 року закінчив Вищу нормальну школу, а 1919 обіїняв посаду ад’юнкт-професора. Від 1924 — доктор наук. 1925 року приїхав до Стамбулу й до 1931 був професором історії релігій у Стамбульському університеті. Відтак переїхав до Швеції і в 1931–1933 був лектором університету в Упсалі. 1935 року повернувся до Парижу й очолив кафедру порівняльного вивчення релігій у Практичній школі вищих знань (École pratique des Hautes Études). У 1937–1948 роках вів курс вірменської мови у Національній школі живих мов (École Nationale des Langues Vivantes), а з 1949 до 1968 завідував кафедрою індоєвропейської цивілізації в Коллеж де Франс, після чого вийшов на пенсію.

Володів приблизно тридцятьма мовами.

Наукові досягнення

Світова слава Дюмезіля базується в першу чергу на його порівняльних дослідженнях релігій та міфологій індоєвропейських народів. Виходячи з тези, що структура релігійно-міфологічних уявлень має відображати соціальну структуру, він сформулював так звану трифункційну теорію, яка, після запеклих наукових дискусій, зараз стала загальновизнаною серед досліджувачів міфології. Ця теорія ґрунтується на загальновідомому факті існування трьох соціальних функцій індоєвропейських народів: культової (представники — жерці), військової (представники — військові вожді) та господарчої (представники — землероби та ремісники). Начіткіше це прадавнє членування збереглося в Індії (три основні варни: брахмани, кшатрії та вайшії. Відповідно до цього Дюмезіль реконструював тричленну структуру пантеону богів у міфологіях кількох індоєвропейських народів. В давніх римлян це були Юпітер — Марс — Квірін, в аріїв — Мітра та Варуна — Індра — Ашвіни, в скандинавів — Одін — Тор — Фрейр, у скіфів — Колаксай — Ліпоксай — Арпоксай і так далі. В східнослов’янському епосі їм відповідають три «старші» богатирі: Святогор, Вольга та Микула.

Цікавлячись скіфами, Дюмезіль особливо ретельно досліджував Нартівські сказання осетинів («останніх нащадків скіфів», за його висловом), фактично першим ознайомивши західноєвропейську науку з цим епосом у такому обсязі. Йому належить також блискучий переклад самих сказань французькою мовою (перекладав з осетинського оригіналу, без перекладів-посередників).

У сфері лінгвістики вчений цікавився різними мовами Кавказького регіону: індоєвропейськими (вірменська, осетинська), східнокавказькими (інгушська, аварська), картвельськими (лазська), але особливо — західнокавказькими. Він першим створив порівняльну граматику абхазо-адигської групи мов, ґрунтовно дослідив убихську мову, спілкуючись із останніми її носіями в Турції. Велика кількість його публикацій присвячена цій мові, а також абхазькій, черкеській, шапсугській, бесленеївській.

Джерела

• В. И. Абаев. Жорж Дюмезиль // Ж. Дюмезиль. Скифы и нарты. Москва: Наука, 1990, с. 224–228.