Сарна
| Сарна | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
 Поширення роду сарн | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Са́рна[1], серна (Capreolus Gray, 1821) — рід ссавців з родини оленевих (Cervidae). Цей рід інколи називають також «дикі кози» або «козулі». Етимологія: назва споріднена з лат. cervus (від пра-і.є. ḱerh₂- — «ріг»), дінд. srŋgam («ріг») і прасл. *korva («корова»)[2].
Види сарн
У складі роду — два види:
- Сарна європейська — Capreolus capreolus (Linnaeus, 1758)
- Сарна азійська — Capreolus pygargus (Pallas, 1771)
Межа між європейською і азійською сарнами проходить приблизно по р. Волга. Інколи кавказьких сарн відносять до азійського виду.
-
Дорослий самець
сарни європейської -
Дорослий самець
сарни азійської -
Малята сарн
завжди плямисті -
Сарна - один з найстрункіших видів оленів
Поширення
Сарни європейські живуть у Європі до півночі Середньої Скандинавії й Фінської затоки, гирла Ками і верхів'я Печори. Далі ареал сарн охоплює Малу Азію, Північний Іран, Північний Ірак, Кавказ й Крим.
В Азії сарни (сарна азійська) населяє Сибір й Далекий Схід, на півдні доходячи до Північного Казахстану; населяє Тянь-Шань, Алтай, Північну Монголію, Північно-Східний Китай, Корею, зустрічається на півдні Східного Тибету й Північного Сичуаню.
В Україні трапляється нечасто[джерело?]. В природних умовах окремі особини було помічено в Сарненському районі (Полісся, Рівненщина) та на території національного природного парку "Кременецькі гори" (Тернопільщина).
Сарни в культурі та мистецтві
Відомим є малюнок неповторного Ніко Піросмані, який називається «Сарна на тлі ландшафту» (див. фото). кілька полотен із сарнами належить перу німецького художника-експресіоніст Франца Марка. За назвою цієї тварини названі три населені пункти України: місто Сарни Сарненського району Рівненської області, до того ж зображення тварини присутнє як на гербі та прапорі міста так і на гербі й прапорі району; а також два села: Сарни, Львівська область, Яворівський район та Сарни, Черкаська область, Монастирищенський район.
-
Сарна. Малюнок Ніко Піросмані -
Франц Марк - Сарни в очереті -
Сарна європейська на молдовській марці
Поширені синоніми
Одна з поширених вернакулярних назв сарни — дика коза, або козуля, а в літературі радянської доби набула поширення видозміна останньої назви — «косуля». Асоціація назви роду з назвою роду Коза (Capra) є невиправданою, оскільки сарна і коза належать до різних родин: оленевих і бикових, відповідно[3].
До певної міри назву «козуля» можна розглядати як відповідник латинської назви, в якій корінь «Capra» означає «козу», а зменшувальний суфікс «-olus» формує діючу власну назву. За «Словарем» Б. Грінченка, «козуля» — маленька корова з кривими рогами[4]. На відміну від «козулі», у сарни, як тлумачить цю назву В. Даль, «ріжки оленячі»[5]. Подібність назви «косуля» до слів «косити(ся)», «косий» пов'язане з пізнішим зближенням «козуля» і «косой» у російській мові[6] і не пов'язана з жодною з особливостей роду Capreolus. У російськомовній літературі початку і середини ХХ ст. також існувала аналогічна назва «козуля», проте приблизно з 1970 р. її трансформували у «косуля».
Примітки
- ↑ Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 15.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ Загороднюк І. Роди звірів східноєвропейської фауни та їх українські назви // Вісник Національного науково-природничого музею НАН України. — 2001. — Вип. 1. — С. 113—131. (Обговорення вживання назви)
- ↑ Козуля // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ В. Даль Толковый словарь живого великорусского языка
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.