Гедж-фонд
Гедж-фонд (англ. hedge fund) — приватний інвестиційний фонд з використанням об'єднаних коштів, який займається керуванням капіталом, аби максимально примножити кошти з чітко обумовленим або плаваючим ризиком[1]. Вирізняється особливою структурою винагороди за управління активами[2]. Геджові фонди можуть бути агресивно керовані або використовувати похідні та кредитні ресурси як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, з метою отримання високої віддачі. Зазвичай гедж-фонди доступні лише для акредитованих інвесторів, оскільки вони потребують менших правил SEC, ніж інші фонди. Один із аспектів, який окреслив індустрію гедж-фондів, полягає в тому, що гедж-фонди стикаються з меншим регулюванням, ніж взаємні фонди та інші інвестиційні кошти[3]. Цей тип інвестування був відкритий завдяки Альфреду Вінслов Джонсу[en].
Американські гедж-фонди згідно із законом мають право обслуговувати тільки кваліфікованих інвесторів (англ. qualified investors), з початковим внеском не менше 5 млн доларів США для приватних інвесторів та 25 млн доларів — для інституційних кваліфікованих інвесторів. Необмеженість нормативним регулюванням означає нелімітованість стратегії і нелімітованість маржинального плеча (англ. leverage).
Професійні фонди в офшорних юрисдикціях пропонують більш спрощені умови (капітал для інвестування від 100 000 доларів і немає обмеження за власним капіталом провідної компанії).
Історія Гедж-Фонду
Колишній письменник та соціолог Альфред Вінслов Джонс, компанія А.В. Jones & Co. запустив перший гедж-фонд у 1949 році. Це було під час написання статті про поточні інвестиційні тенденції в 1948 році. Він зібрав 100 000 доларів США (у тому числі 40 000 доларів США з власної кишені) і висловив намір мінімізувати ризик утримання довгострокових позицій на біржі шляхом короткострокового продажу інших акцій. Це інноваційне інвестування тепер називається класичною моделлю довгих / коротких акцій. Джонс також використовував важелі для підвищення прибутку.
У 1952 році Джонс змінив структуру свого інвестиційного інструменту, перетворивши його з загального товариства в товариство з обмеженим доступом, і включивши плату в розмірі 20% як компенсацію для керуючого партнера. Гедж-фонди пішли на значно випереджати більшість взаємних фондів в 1960-х роках та отримали подальшу популярність.
Однак, як тенденції гедж-фондів еволюціонували, з метою максимізації віддачі, багато фондів відвернулися від стратегії Джонса, яка зосереджена на виборі акцій в поєднанні з геджуванням і вибрав замість того, щоб брати участь в більш ризикованих стратегій. Така тактика призвела до значних втрат у 1969-70 рр., Після чого було закриття ряду гедж-фондів на ринку у 1973-1974 рр.
Промисловість була відносно тихою протягом більше двох десятиліть, поки у 1986 року, Гедж-фонд Джуліана Робертсона не продемонстрував двозначну продуктивність. Гедж-фонд у черговий раз захопив увагу громадськості. На жаль, історія повторилася наприкінці 1990-х років і на початку 2000-х років, низки висококваліфікованих гедж-фондів, у тому числі Робертсон, вдалося показати результати. З тієї епохи індустрія гедж-фондів суттєво зросла. Сьогодні в галузі геджевих фондів величезні загальні активи, що знаходяться в управлінні у галузі, оцінюються в розмірі понад 3,2 трильйона доларів США відповідно до звіту 2016 року «Global Hedge Fund»[4]. На Кайманових островів зосереджено близько 5% усіх світових гедж-фондів[5].
Основні характеристики Гедж-фондів
- Вони можуть бути відкриті тільки для «акредитованих» або кваліфікованих інвесторів: гедж-фонди можуть брати гроші лише з "кваліфікованих" інвесторів-фізичних осіб з річним доходом, який перевищує 200 000 дол США протягом останніх двох років чи чистий капітал перевищує 1 мільйон доларів США, виключаючи їх основне місце проживання. Таким чином, Комісія з цінних паперів та бірж вважає, що кваліфіковані інвестори можуть визначити потенційні ризики, пов'язаних з більш широким мандатом на здійснення інвестицій.
- Вони пропонують ширші інвестиційні можливості, ніж інші фонди. Інвестиційний світ гедж-фонду обмежений лише своїм мандатом. Гедж-фонд може в основному інвестувати у що-небудь — землю, нерухомість, акції, валюти. Взаємні фонди, навпаки, повинні в основному притримуватися акцій або облігацій, і, як правило, тільки довго.
- Вони часто використовують кредити: гедж-фонди часто використовують запозичені кошти, щоб посилити свої прибутки. Як ми бачили під час фінансової кризи 2008 року, важелі також можуть знищити геджові фонди.
- Структура плати: Замість того, щоб стягувати лише співвідношення витрат, гедж-фонди платять як співвідношення витрат, так і плату за виконання. Така структура плати відома як «Два та двадцять» — це 2% комісія з управління активами, а потім — 20% скорочення будь-яких прибутків.[6]
Див. також
Джерела
- Ніл Ферґюсон, Еволюція грошей. Фінансова історія світу / пер. з англ. Катерина Диса. — К.: Наш Формат, 2017. — 384 с. — ISBN 978-617-7388-89-9.
Примітки
- ↑ Кому і за що платять великі зарплати на американських залізницях. Ч.1.
- ↑ Євросоюз домовився про суворіші правила для гедж-фондів «Радіо Свобода» 19 Жовтень 2010
- ↑ Алан Джей Левіновіц. Нова астрологія. Листопад 1, 2018
- ↑ [1]
- ↑ Фінансовий саміт у Лондоні: як відбудувати пошкоджене кризою «Німецька хвиля»
- ↑ Hedge Fund
Посилання
- Гедж-фонд // Банківська енциклопедія
- Hedge Fund - визначення та розвиток
- Гедж-фонд — значення[недоступне посилання з липня 2019]
- 5 найбільших гедж-фондів у світі finance.ua, 28.06.2017
|
![]() |
Це незавершена стаття з фінансів. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |