Барселона (футбольний клуб)

«Барселона»

Повна назва	Futbol Club Barcelona
Прізвисько	Ба́рса, блауґра́на («синьо-гранатові»)
Коротка назва	Барселона, Барса
Засновано	1899
Населений пункт	Барселона, Іспанія
Стадіон	Камп Ноу
Вміщує	99 354
Президент	Хосеп Бартомеу
Головний тренер	Кіке Сетьєн
Ліга	Ла-Ліга
2018-19	1
Домашня Виїзна Запасна

«Барсело́на» (кат. Futbol Club Barcelona) — футбольний клуб з Барселони (Каталонія, Іспанія). Заснований 29 листопада 1899 року. Один з найвідоміших і найсильніших клубів Іспанії і світу. За понад столітню історію цей клуб став одним із символів Каталонії.

Домашні матчі проводить на стадіоні «Камп Ноу» (99 354 місць).

Історія

До 1950-х років

Засновником футбольного клубу «Барселона» вважають Ганса («Жоана») Гампера — швейцарського спортсмена і великого любителя ігрових видів спорту, який приїхав до Барселони в 1898 році. Тоді в місті ще ніхто не грав у футбол, а Гампер хотів створити команду. Він подав оголошення в місцеву газету «Los Deportes», на яке відгукнулося чимало охочих — англійці, каталонці та швейцарці. Добровольці й оголосили про створення футбольного клубу «Барселона». Це сталося восени 1899 року.

Файл:Antoni ramallets.jpg

Антоні Рамальєтс

Усеіспанської футбольної першості ще не існувало, тому «Барселона» щорічно виступала у чемпіонатах Каталонії, в яких грали всі найсильніші команди регіону. Команда поїхала до Мадрида на перший розіграш Кубка Іспанії в 1902 р. Там каталонці в 1/2 фіналу перемогли з рахунком 3:1 ФК «Мадрид» (майбутній «Реал Мадрид») і вийшли до фіналу, де поступились «Атлетику» з Більбао. Після закінчення кар'єри гравця Гампер став президентом клубу. Перший Кубок Іспанії команда виграла у 1910 р., повторивши успіх у 1912 і 1913 рр. Тренером команди на початку 20-х рр. був Джек Ґрінвел. У команді виступали гравці збірної Іспанії: Самора на воротах, Самітьєр в середині поля і Алкантара в нападі. «Барселона» перемогла у 12 з 14 чемпіонатів Каталонії і виграла Кубок в період з 1919 до 1932 і її вважали однією з найсильніших команд Іспанії. Каталонці перемогли в першому розіграші чемпіонату Іспанії (1929), але в 1930-х рр. за перше місце боролися переважно «Реал» з «Атлетиком». «Синьо-гранатові» посідали 3-і або 4-і місця. Чемпіонат Каталонії після створення першості почав втрачати колишнє значення. Після закінчення громадянської війни режим узагалі заборонив цей турнір в 1940 р. Післявоєнні чемпіонати «Барса» провела дуже невпевнено: 9-е, 4-е і 12-е місця в сезонах 1939/40—1941/42. Цього ж 1942 клуб вперше за останні 14 років здобув Кубок Іспанії і команда заграла стабільніше і краще. В сезоні 1944/45 «Барселона» з захисниками збірної Іспанії Ґонсалво II та Ґонсалво III і результативним форвардом Сесаром виграла чемпіонат. Тренував «Барсу» Хосеп Самітьєр. Через 3 роки клуб знову виграє Прімеру — у складі з'явився молодий воротар Антоні Рамальєтс. На початку 50-х рр. лідерами є воротар Антоні Рамальєтс, захисник Ґонсалво III, а в лінії атаки — Сесар, Басора і Ладислав Кубала. Угорець почав виступати в Каталонії з сезону 1950/51. «Барселона» — єдиний клуб у Європі, який бере участь у всіх розіграшах європейських кубків, починаючи з 1955 року, тобто від часу заснування турніру Кубка Чемпіонів, як першого всеєвропейського трофею. Клуб має в активі три Кубки ярмарків (1958, 1960, 1966 років), відомого зараз як Ліга Європи (раніше Кубок УЄФА).

Після невдачі із підписанням Ді Стефано, який потім переїхав у стан одвічного суперника «Реала», був звільнений президент клубу Енріка Марті. Наступний президент Франсеск Маріо-Санс направив всі свої зусилля для створення нової арени, так 24 вересня 1957 року був відкритий великий «Камп Ноу», який спочатку вміщував у собі 98.934 глядачі.

Стадіон «Барси» «Камп Ноу».

На новій арені команда виграла Чемпіонат Іспанії сезонів 1958/59, 1959/60, а також Кубок ярмарків 1957/58, 1959/60. На жаль шістдесяті не були дуже успішні для клубу, за наступні десять років команда виграла тільки Кубок Іспанії 1963 і 1968 років, Кубок ярмарків 1966 року. У цей період і з'явився вислів, який проявляв нескінчену любов вболівальників «більше ніж клуб».

Ера Йогана Кройфа: 1974—1978 і 1988—1996

У 1971 році «Барселона» знову виграла Кубок Іспанії і через два роки до команди приєднався Йоган Кройф, з яким був виграний Чемпіонат Іспанії 1973/74 та був битий мадридський «Реал» у «Ель-Класико» на «Сантьяго Бернабеу» 5-0. У 1978 році Кройф поїхав грати у США, проте йому судилося повернутися.

1978–1988 рр. стали періодом стабільності в клубі. У 1978 році президентом було обрано Жузепа (Хосепа) Нуньєса, який хотів створити заможну і світового рівня команду. Були виграні два Кубки володарів кубків у 1979 та 1982 р.р., а також три Кубки Короля (1981, 1983, 1988 р.р.).

Йоган Кройф

У середині 1982 року в команду прийшов легендарний Дієго Марадона, за рекордну на той час суму — 3 млн фунтів стерлінгів. Влітку 1986 року до команди приєднався Гаррі Лінекер та голкіпер Андоні Субісаретта, невдовзі тренером став Луїс Арагонес, який виграв разом із командою Кубок Іспанії 1988 року.

Після перемоги в Кубку до команди повернувся Йоган Кройф як головний тренер, незабаром новостворену команду почали називати «Команда мрії» («Dream Team»). У цей час пришла плеяда видатних гравців: Хосеп Гвардіола, Хосе Марія Бакеро, Чикі Бегирістайн, Георге Хаджі, Рональд Куман, Мікаель Лаудруп, Ромаріо та Христо Стоїчков, що стали грізною силою у європейському футболі.

У сезонах 1991-94рр. Барса виграла підряд чотири чемпіонства в країні, виграли Кубок Кубків у 1989 році і Кубок Чемпіонів 1992 році. Крім цього були виграні Кубок Іспанії (1990), Суперкубок УЄФА (1992) і три Суперкубка Іспанії.

Проте невдовзі смуга перемог завершилась поразкою у фіналі Ліги Чемпіонів сезону 1993—1994 в Афінах, де Барса програла «Мілану» 0-4. Із тих часів були два невдалі сезони (1994—1995, 1995—1996), яке призвело до того, що Кройф покинув тренерський місток, а за ним до початку 1997 року більшість основного складу «дрім-тім».

1996—2000

Після Йогана Кройфа на тренерський місток прийшов Боббі Робсон, який попрацював всього один сезон 1996/97, але зміг завоювати триплет (Кубок Іспанії, Суперкубок Іспанії та Кубок володарів Кубків) і купити майбутню зірку Роналдо. Хоча Роналдо пограв всього рік у команді і перейшов у 1997 році в «Інтернаціонале», де отримав Золотого м'яча. Робсона на тренерському містку замінив Луї ван Галь, який підсилив команду Луїшем Фіґу, Луїсом Енріке і Рівалдо.

У 1999 році Рівалду отримав Золотий м'яч, але успіхи самої команди були не такими значними: після поразки у Лізі Чемпіонів від «Валенсії» був посланий у відставку Луї ван Галь та Хосеп Нуньєс і перейшов у стан заклятого ворога один із лідерів Луїш Фіґу, останньому цей перехід фани каталонців так і не змогли пробачити.

2003—2015

Команди «Барселона» і «Арсенал» перед фіналом Ліги чемпіонів 2006

23 липня 2003 року клуб очолив Жуан Лапорта, а вже 22 січня 2004 року почав функціонувати тренувальний комплекс імені Ганса Гампера. У цьому ж році прийшов молодий тренер Франк Райкард, який створив команду, що мала можливість боротися за всі кубки у Європі. Вже у сезоні 2004/05 — Барса впевнено взяла чемпіонство в країні та Суперкубок Іспанії; лідер команди Рональдіньйо у цьому ж році отримав Золотого м'яча як найкращий футболіст Європи. А ось у Лізі Чемпіонів програли за сумою двох матчів розбагатівшим «Челсі»: вдома 2-1, на виїзді 2-4.

У наступному сезоні команда била у двох матчах своїх принципових суперників «Реала» та «Еспаньйол» вдома та на виїзді. Та найбільший успіх команда мала в Лізі Чемпіонів, де у фіналі перемогла лондонський «Арсенал» 2-1. Після цього тріумфу в команді був спад, про що свідчить відсутність виграних кубків і третє місце в Прімері. У результаті чого Франка Райкарда було звільнено.

Хаві Ернандес

Місце тренера довірили колишньому гравцю «Барселони» Хосепу Гвардіолі, який одразу зробив «чистку» у команді, продавши в інші команди гравців основного складу, які за два роки помітно здали в грі — Джанлука Дзамбротта, Деку, Роналдінью. І придбав молодих футболістів — Даніеля Алвеса, Жерара Піке, Сейдуна Кейту, Мартіна Касереса, Олександра Гліба. У сезоні 2008-09 команда завоювала три титули Кубок Короля, Чемпіонат Іспанії і Лігу Чемпіонів, де у фіналі переконливо перемогла «Манчестер Юнайтед» 2-0. Також був переможений на «Сантьяго Бернабеу» «Реал», який програв із рахунком 2-6.

Головний бомбардир і найвідомінший гравець команди Ліонель Мессі

Влітку клуб підсилився Златаном Ібрагімовичем, за якого заплатили 46 мільйонів євро та віддали одного із лідерів атаки Самюеля Ето'о до «Інтернаціонале», також оренда Олександра Гліба вважалась частиною угоди, проте вона зірвалася і тому його віддали в оренду до «Штутгарта». Як заміна Сільвіньо, що пішов як вільний агент, був придбаний Максвелл із того самого «Інтернаціонале». Молоді Касерес та Кейрісон проведуть річну оренду в «Ювентусі» та «Бенфіці» відповідно.

2011 року в рейтингу найдорожчих спортивних клубів світу, складеного журналом «Forbes», «Барселона» посіла 4-те місце серед футбольних клубів та 26-те місце загалом серед усіх спортивних. Вартість клубу була оцінена журналом у 975 мільйонів доларів.

У 2015 році завдяки діям атакуючого тріо — Ліонель Мессі, Неймар, Луїс Суарес, клуб виграв два національних трофеї та Лігу чемпіонів. У цьому ж сезоні з клубу пішов легендарний Хаві Ернандес. У наступному сезоні клуб вибув з Ліги чемпіонів на стадії чвертьфіналу, але переміг у чемпіонаті і кубку.

2015-

Екс-капітан команди Андрес Іньєста

У своєму другому сезоні, Луїс Енріке завоював Суперкубок УЄФА, Ла Лігу й Кубок Іспанії. У чвертьфіналі Ліги чемпіонів клуб припинив єврокубковий сезон поступившись мадридському «Атлетіко». У літнє трансферне вікно 2016 року каталонці продали Томаса Вермалена, Алекса Сонга, Адріано, Мартіна Монтою, які не могли закріпитися в основному складі.

Перед стартом чемпіонату 2017—2018 відбувся рекордний трансфер в історії футболу (на 2 серпня 2017) Неймара з «Барселони» в «Парі Сен-Жермен» на суму в €222 млн. Часопис Forbes стверджував, що п'ятирічний контракт, строком до 2021, було обговорено та укладено ще в листопаді 2016. Наступного дня 3 серпня Неймар підписав контракт.

По результатам сезону 2018/19 «Барселона» стала першим футбольним клубов Європи, який за рік заробив більше ніж 800 мільйонів євро.

Досягнення

• Чемпіон Іспанії (26): 1929, 1944-45, 1947-48, 1948-49, 1951-52, 1952-53, 1958-59, 1959-60, 1973-74, 1984-85, 1990-91, 1991-92, 1992-93, 1993-94, 1997-98, 1998-99, 2004-05, 2005-06, 2008-09, 2009-10, 2010-11, 2012-13, 2014-15, 2015-16, 2017-18, 2018-19
• Володар кубка Іспанії (30): 1910, 1912, 1913, 1920, 1922, 1925, 1926, 1928, 1942, 1951, 1952, 1953, 1957, 1959, 1963, 1968, 1971, 1978, 1981, 1983, 1988, 1990, 1997, 1998, 2009, 2012, 2015, 2016, 2017, 2018
• Володар Суперкубка Іспанії (13): 1983, 1991, 1992, 1994, 1996, 2005, 2006, 2009, 2010, 2011, 2013, 2016, 2018
• Володар Кубка ліги (2): 1982, 1986
• Володар Кубка ярмарків (3): 1958, 1960, 1966
• Володар Латинського кубка (2): 1949 і 1952
• Переможець Ліги чемпіонів (5): 1992, 2006, 2009, 2011, 2015
• Володар Кубка володарів кубків (4): 1979, 1982, 1989, 1997
• Володар Суперкубка УЄФА (5): 1992, 1997, 2009, 2011, 2015
• Клубний чемпіон світу (3): 2009, 2011, 2015

Відомі гравці

• Пеп Гвардіола
• Франк де Бур
• Рональд де Бур
• Деку
• Самюель Ето'о
• Патрік Клюйверт
• Патрік Андерссон
• Ганс Кранкль
• Філліп Коку
• Йоган Кройф
• Рафаель Маркес
• Дієго Марадона
• Луїс Енріке
• Рівалдо
• Роналдінью
• Христо Стоїчков
• Луїш Фігу
• Роналду
• Ліонель Мессі
• Чаві (Хаві) Ернандес
• Андрес Іньєста
• Тьєррі Анрі
• Даніел Алвес
• Майкл Рейзігер
• Жерард Піке
• Віктор Вальдес
• Златан Ібрагімович
• Марк Овермарс
• Генрік Ларссон
• Роналд Куман
• Георге Хаджі
• Андоні Субісаррета
• Мікаель Лаудруп
• Гарі Лінекер
• Ромаріу
• Луїс Суарес Мірамонтес
• Марк ван Боммел
• Неймар
• Луїс Суарес

Склад команди

Станом на 7 лютого 2020

№ Поз. Нац. Гравець 1 ВР Марк-Андре тер Штеген 13 ВР Нету 2 ЗХ Нелсон Семеду 3 ЗХ Жерард Піке 15 ЗХ Клеман Лангле 18 ЗХ Жорді Альба 20 ЗХ Сержі Роберто 23 ЗХ Самюель Умтіті 24 ЗХ Хуніор Фірпо 4 ПЗ Іван Ракитич

№ Поз. Нац. Гравець 5 ПЗ Серхіо Бускетс (віце-капітан) 8 ПЗ Артур Мело 21 ПЗ Френкі де Йонг 22 ПЗ Артуро Відаль 9 НП Луїс Суарес 10 НП Ліонель Мессі (капітан) 11 НП Усман Дембеле 17 НП Антуан Грізманн 31 НП Ансу Фаті

Дербі

Ель Класіко

Існує запекле суперництво між двома найсильнішими командами у Іспанії, й особливо це підтверджується в Ла Лізі, де гра між «Барселоною» і «Реал Мадридом» відома як Ель Класіко. З початку національних змаганнях серед клубів, вони були помічені як представники двох конкуруючих регіонів Іспанії: Каталонія й Кастилія, а також з двох міст. Суперництво відображає те, що багато хто розглядає його як політичну й культурну напруженість між каталонцями й кастильцями, один автор бачив це суперництво, як інсценування громадянської війни в Іспанії.

Під час диктатури Прімо де Рівера Прімо де Рівери і особливо Франсиско Франко (1939—1975), всі регіональні культури були пригнічені. Всі мови на іспанській території, за винятком іспанської (кастильської) само по собі, були офіційно заборонені. Символізуючи бажання каталонського народу до свободи, «Барса» стала «Більше, ніж клуб» (Mes Que Un Club) на каталонському. Притримуватись Мануеля Васкеса Монтальбана, найкращій вибір для каталонців, продемонструвати свою ідентичність шляхом приєднання «Барселони». Це було менш ризиковано, ніж приєднання до підпільної боротьби з рухом Франко, й Монтальбана дозволив їм висловити своє інакомислення.

З іншого боку, «Реал Мадрид» широко розглядався як втілення суверенного репресивного централізму і фашистського режиму на рівні управління і за її межами (Сантьяго Бернабеу, колишній президент клубу, на честь якого стадіон Меренгів був названий, бився з los nacionales). Тим не менш, під час іспанської Громадянської війни, члени обох клубів, такі як Хосеп Синьйоль і Рафаель Санчес Гуерра постраждали від рук прихильників Франко.

У 1950 суперництво посилюється ще більше, коли були суперечки, пов'язані з трансфером Альфредо ді Стефано, який, нарешті, грав за «Реал Мадрид» і був ключем до їх подальшого успіху. У 1960-і роки суперництво вийшло на європейський рівень, коли вони зустрілися двічі в матчах на виліт Кубка Європи.

У ХХІ столітті клуби стали грандами світового футболу. Завжди були фаворитами національних і міжнародних чемпіонатів. Гравці цих клубів регулярно потрапляли в список номінантів на Золотий м'яч. У висновку за цим протистоянням стала слідкувати вся Європа. Воно стало головним футбольним дербі. «Реал» і «Барселону» стали порівнювати в усьому.

Барселонське дербі

Ще для «Барселони» принциповим є дербі з «Еспаньйолом». Уболівальники «синьо-гранатових» виступають за незалежність Каталонії, а вболівальники «біло-синіх» за іспанську владу. Клуби зустрічались у Єврокубках і національних турнірах. За статистикою в «Барси» більше перемог ніж поразок та поєдинків з нічийним результатом.

Див. також

• Гімн ФК «Барселона»
• Музей ФК «Барселона»

Посилання

• Офіційна інтернет-сторінка (кат.), (ісп.), (англ.), (яп.), (кит.), (араб.)
• 100 років легенді: ювілей ФК «Барселона» (укр.)
• Фан-клуб ФК «Барселона» в Україні (рос.)
• «Барселона» — команда-епоха
• Російськомовний сайт уболівальників «Барселони»

Джерела

• «Великие клубы» № 9 2005 р.
• А. Соскин. Всё о футболе. Страны. Клуби. Турниры. Футболисты. Тренеры. Судьи. — Москва, «Физкультура и спорт», 1972. — 448 с.
• Турнірні таблиці всіх чемпіонатів Іспанії з сайту «www.rsssf.com».
• «Сто великих футболистов». — Москва, «Вече», 2005
• Херардо Мартіно — новий головний тренер Барселони (укр.)
• Чигринський: «„Барселона“ це не робота — це спосіб життя» (укр.)