Омельченко Тиміш Петрович
| Омельченко Тиміш Петрович | |
|---|---|
 Тиміш Омельченко | |
| Народження | 1895 с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії, Російська імперія |
| Смерть | 6 вересня 1955.svg){kind=small} Канада, Торонто |
| Поховання | цвинтар «Проспект»d |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Звання |  Підпоручик Підполковник |
| Війни / битви | Перша Світова війна Українсько-радянська війна |
Тимі́ш Петро́вич Оме́льченко (*1895, с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії — †6 вересня 1955) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.
Життєпис
Закінчив Тифліську чоловічу гімназію, Тифліське піхотне юнкерське училище (1915). Кілька місяців перебував на фронті Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — підпоручник. Наприкінці 1915 р. потрапив до німецького полону.
Перебував у таборі Найсе-Шлеськ у Німеччині, був одним із організаторів українського військового руху в цьому таборі. У травні 1917 р. разом із гуртком офіцерів-українців прибув до українізованого табору Ганноверіш-Мюнден. З 12 лютого 1918 р. — ад'ютант зі стройової частини штабу 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії. З 1 березня 1918 р. — командир 2-го куреня 7-го Синьожупанного полку військ Центральної Ради. З початку травня 1918 р. — у запасі. З 1 вересня 1918 р. — молодший старшина 32-го пішого Сумського полку Армії Української Держави. З 27 листопада 1918 р. — начальник відділу штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 31 січня 1919 р. — т. в. о. начальника штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 11 березня 1919 р. — в. о. начальника штабу Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. З 22 червня 1919 р. — помічник начальника військово-топографічної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 20 липня 1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР.
6 грудня 1919 р. був інтернований польською владою. З лютого 1920 р. — молодший ад'ютант штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З кінця квітня 1920 р. — приділений до української військової місії у Варшаві, співробітник військово-наукового та літературного журналу — «Табор».
З 10 серпня 1920 р. — на посаді молодшого старшини закордонного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з того ж часу — офіційний представник Головного Отамана УНР у Берліні.
У 1937–1945 рр. очолював Українське національне об'єднання у Німеччині. Схвально сприйняв напад нацистів на Радянський Союз, назвавши події «нашою війною». Поділяв расову теорію, закликаючи українців до боротьби за українську націоналістичну державу «на основі крові»[1].
У 1950 р. емігрував до Канади. Помер і похований у Торонто.