Блакитна дивізія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 22:15, 31 серпня 2021, створена CommonsDelinker (обговорення | внесок) (Вилучив файл Іспанський_художник-баталіст_Augusto_Ferrer-Dalmau.jpg, оскільки він був вилучений з Wikimedia Commons користувачем JuTa. Причина: Source of derivative work not specified since 15 August 2021.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
250-та Блакитна піхотна дивізія (Третій Рейх)
250. Infanterie-Division (span.)
División Española de Voluntarios
Емблема 250-ї (Блакитної) піхотної дивізії Вермахту
На службі24 червня 1941 — 10 жовтня 1943
Країна Іспанія
Третій Рейх Третій Рейх
НалежністьВермахт Вермахт
ВидСухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рольпіхота
Чисельністьпіхотна дивізія
У складі9-та армія
Група армій «Північ»
16-та армія
38-й армійський корпус
18-та армія
54-й армійський корпус
50-й армійський корпус
Гарнізон/ШтабМадрид
Прізвиська«Блакитна дивізія»
(División Azul; Divisão Azul)
Маршісп. Tercios Heroicos
Війни/битвиДруга світова війна

Східний фронт

Командування
Визначні
командувачі		генерал-лейтенант А. Муньйос Грандес
Знаки розрізнення
Неофіційний варіант емблеми дивізії
Медіафайли на Вікісховищі


250-та Іспанська «Блакитна» піхотна дивізія (нім. 250. Infanterie-Division (span.) або нім. Blaue Division, ісп. División Española de Voluntarios або ісп. División Azul) — піхотна дивізія Вермахту, що комплектувалася виключно іспанськими добровольцями, та билася за часів Другої світової війни на Східному фронті.

Формування

Аби відкрито не втягувати Іспанію у Другу світову війну на боці Гітлера і в той же час зміцнити режим Фаланги і забезпечити безпеку країни, Франсіско Франко зайняв становище збройного нейтралітету, надавши Німеччини на Східному фронті дивізію добровольців, які виявили бажання боротися на стороні німців проти Радянського Союзу. Де-юре Іспанія зберігала нейтралітет, в союзники Німеччини не входила і війну СРСР не оголошувала. Дивізія здобула свою назву по синім сорочкам - формі Фаланги.

Міністр закордонних справ Суньер, оголошуючи 24 червня 1941 року про формування «Блакитної дивізії», сказав, що СРСР винен в іспанській громадянській війні, в тому, що ця війна затягнулася, в тому, що були масові розстріли, що були позасудові розправи. За погодженням з німцями була змінена присяга - вони присягали на вірність не фюреру, а клялися боротися проти комунізму.[1]

Формулювання, перекладена на іспанську полковником Тронскос, звучала так:

Клянетесь ви перед Богом і вашої іспанської честю в абсолютній вірності Главі німецької Армії Адольфу Гітлеру в боротьбі проти комунізму, і клянеться ви боротися як хоробрі солдати і віддати ваше життя кожної митi, щоб виконати цю клятву?

Мотивації у добровольців були різні: від бажання помститися за загиблих у громадянській війні близьких до бажання сховатися (у колишніх республіканців, їх було мінімум від загального числа солдатів дивізії - вони, як правило, і склали згодом основну масу перебіжчиків на сторону Червоної армії, в результаті перебіжчики провели як і всі військовополонені зі складу «Блакитної дивізії» максимальний термін в трудових таборах, їх не заохочували і не виділяли із загального числа, вони сиділи, як і всі).Перший склад дивізії був сформований в основному з добровольців-фалангістів, а також в меншій мірі з людей, щиро бажали спокутувати свою республіканське минуле або - подібно пізніше став відомим режисером Луїсу Гарсії Берланга - полегшити долю своїх родичів з республіканським минулим.[2]Мало хто керувалися корисливими міркуваннями (перший склад дивізії був виключно в своїй масі фалангісти) - військовослужбовці дивізії отримували пристойну на ті часи платню в Іспанії, плюс платню німецьке (відповідно 7,3 песети від іспанського уряду і 8,48 песет від німецького командування в день).

26 червня керівники Фаланги в іспанських провінціях отримали циркуляр, в якому позначалися критерії для набору добровольців: вони повинні були бути членами Фаланги або військовими у віці від 20 до 28 років.

75% контингенту повинні були бути сформовані з колишніх учасників громадянської війни, і 25% - інші добровольці. За даними критеріями був сформований перший склад дивізії.

За спогадами, багато солдатів другого складу були не просто добровольцями, а фактично цілеспрямовано покликаними. Також і політично неугодні режиму люди повинні були відправитися на фронт. Але в подальшому, за винятком першого складу дивізії, набір проводився з кадрових військових.

Колишній голова братства і один з ветеранів дивізії так розповідав про свій шлях до її лав:

У мене ідеології не було ніякої. Я спокійно жив під Теруель, прилетів літак радянського виробництва, скинув радянську бомбу. І, швидше за все, льотчик був радянський. Загинула вся моя сім'я. Я повторюю: мені ось в той момент було 14 років. До моменту початку війни з Радянським Союзом мені було 17 років. Звичайно, я хотів помститися. І я поїхав в Росію повернути візит ввічливості.

13 липня 1941 дивізія, яка налічувала 18 693 людини (641 офіцер, 2272 унтер-офіцера, 15 780 нижніх чинів), під командуванням ветерана громадянської війни генерала Агустіна Муньос Грандес відбула з Мадрида і була переведена в Німеччину для пятинедельной військової підготовки на навчальному полігоні в місті Графенвёр.

Там (31 липня, після прийняття присяги) вона була включена до складу вермахту як 250-а піхотна дивізія. Для забезпечення відповідності штату дивізії німецької системі постачання військ дивізія була незабаром переформована на стандартну для вермахту трехполковую структуру.

Особовий склад «зайвого» полку був розподілений по іншим полкам дивізії, який отримав назву «мадридського", "Валенсії» і «севільського» (за місцем проживання більшої частини добровольців в цих полицях). Кожен піхотний полк складався з трьох батальйонів (по чотири роти) і двох рот вогневої підтримки.

Артполк дивізії складався з чотирьох батальйонів (по три батареї). З частини вивільнився особового складу був сформований штурмовий батальйон, озброєний, в основному, пістолетами-кулеметами. Згодом, після великих втрат цей батальйон був розформований. З добровольців-льотчиків була сформована «Блакитна ескадрилья» (Escuadrillas Azules), озброєна літаками Bf. 109 і FW-190. На рахунок льотчиків ескадрильї було записано 156 збитих радянських літаків.

Також до складу дивізії входили 1 тис. Членів Португальського легіону «під іспанським прапором».

28 серпня 1941 дивізія була доставлена ​​по залізниці в Сувалки (Польща), звідки вона повинна була зробити 900-кілометровий піший марш до Смоленська, а потім - під Москву. 26 вересня перебувала на марші під Вітебськом дивізія була перенаправлено під Ленінград, де була включена до складу німецької 16-ї армії(Група армій «Північ»).

За весь час існування дивізії через її складу пройшло більше 40 тисяч чоловік (за іншими джерелами і оцінками - більше 50 тис.).

Офіцери Російської імператорської армії, які воювали за Франко і отримали громадянство в кінці 1939 року, спробували вступити в дивізію. З 28 чоловік, поданих загальним списком, взяли приблизно половину. Вступ ускладнювалося німецькими заборонами: хоча іспанці і дуже потребували перекладачів, німці старанно забороняли белоемігрантам служити в рядах вермахту, не довіряючи російським націоналістам. Один з служили в дивізії емігрантів, Володимир Іванович Ковалевський, який пройшов п'ять воєн, залишив різко критичні мемуари про свою службу в іспанській дивізії.

Бойові дії

З жовтня 1941 року до серпня 1942 дивізія займала позиції північніше і південніше Новгорода по р. Волхов і оз. Ільмень (50 км ділянку фронту). Штаб дивізії розташовувався недалеко від Новгорода в селі Григорова. Потім дивізія була переведена під Ленінград і зайняла блокадні позиції в районі р. Іжора (Пушкін, Колпіно, Червоний Бор). До цього часу командування дивізією прийняв генерал Еміліо Естебан.

Файл:Солдат Блакитної дивізії Хосе Ферре Клаузеля.jpg
Солдат Блакитної дивізії Хосе Ферре Клаузеля

При плануванні операції «Полярна зірка» радянське командування розглядало «Блакитну дивізію» як слабка ланка німецької оборони. Зокрема, командарм 55-ої армії В. П. Свиридов був про іспанців такої думки: «Набрід, хлюпик сопливі. Завшівелі, обморожуються, клянуть той день, коли виявилися в Росії ... Тепер я покажу їм. Як тільки візьмемо Червоний Бор, пущу стрілецьку бригаду через Неву у фланг ... Зараз німці не ті, та й ми інші »

Однак, з 10 лютого по 2 квітня 1943 року «Блакитна дивізія» витримала два удари багаторазово переважаючих сил радянської 55-ої армії і, зазнавши величезних втрат, змогла утримати займані позиції. На ділянці фронту під Червоним Бором довжиною майже в 6 кілометрів, чотири радянських дивізії (приблизно 44 тисячі чоловік) і 2 танкових полки не змогли прорвати оборону іспанців (близько чотирьох з половиною тисяч чоловік). Радянські війська понесли на цій ділянці великих втрат. Втрати іспанців тільки за день боїв склали більше 2 тис. Чоловік убитими і пораненими. На зміну розбитим частинам іспанської дивізії підійшли підрозділи двох німецьких дивізій, 212-й і 215-й. Детальніше. Красноборской операція (1943).

Ще в Польщі проявилося особливе ставлення іспанців до дисципліни. Кілька солдатів пішло в самоволку в цивільному одязі і були затримані гестапо - через свою зовнішність вони були прийняті за євреїв. Товариші звільнили своїх після перестрілки. Про дисципліну в дивізії говорить і такий факт:

... бургомістр Новгорода Федір Іванович Морозов загинув від рук іспанського солдата з «Блакитної дивізії». Влада організувала видачу молока вагітним жінкам. Щоранку стояла черга, в яку потихеньку стали прилаштовуватися солдати «Блакитної дивізії». Вони мирно стояли упереміш з вагітними жінками, не вимагаючи собі зайвого. Отримували загальну норму і чинно віддалялися. Але бургомістр Морозов, обурений тим, що молока катастрофічно не вистачає, як-то прийшов в управу в стані середнього алкогольного сп'яніння і спустив одного з іспанців зі сходів стусаном під зад. Перерахувавши носом усі сходинки, іспанець схопився і розрядив в міського голову магазин свого пістолета ...

Володимир Ковалевський спілкувався з вбивцею міського голови в кінці 1941 року: «Я все ще думав, що це жарт, але він серйозно мені відповів:" Я вбив alcalde (міського голову) міста Новгорода ". І, не чекаючи моїх розпитувань, став детально розповідати всі подробиці цього злочину. Прийшов він зі своїм приятелем грабувати і хотів зняти кільце з руки міського голови; той став захищатися: “А я тоді підняв гвинтівку і вистрілив. Не міг же я дозволити, щоб російська міг образити мого приятеля ... "Ясно і просто. "Я не думаю, щоб за це йому було велике покарання, - втрутився в розмову один із жандармів. - По-перше, він діяв в стані законної самооборони, а по-друге, велика річ, одним російським більше або менше ...”»[3] Це поєднання високої боєздатності і нехлюйства було відзначено після бою в Червоному Бору висловлюванням генерала Гальдера:

Якщо ви побачите німецького солдата неголеного, з розстебнутою гімнастерки і випив, не поспішайте його заарештовувати - швидше за все, це іспанська герой.

Ця фраза досі висить в клубі ветеранів Блакитної дивізії в Мадриді.

Фінал бойового шляху

Через сильний зовнішньополітичного тиску Франсіско Франко 20 жовтня 1943 прийняв рішення про виведення «Блакитної дивізії» з фронту і розформування з'єднання. Однак, багато іспанців відмовилися повертатися додому, і 3 листопада 1943 роки вже уряд Іспанії наказало своїм громадянам повернутися в країну. Навіть після цього на Східному фронті залишилося близько 2 тис. Іспанців, в основному фалангістів, з яких було сформовано добровольчий «Блакитний легіон» під німецьким командуванням. Пізніше його чисельність збільшилася до 3 тис. Чоловік за рахунок добровольців, що перебиралися через кордон Іспанії в районі французького міста Люрд.Після того, як Франко почав переговори з країнами антигітлерівської коаліції, велика частина військовослужбовців «Блакитного легіону» була репатрійована німцями 21 березня 1944 года. Кілька сотень залишилися іспанців вступили у війська СС і воювали до самого кінця війни. В оточеному Берліні до капітуляції боролося 7 тис. Іспанців

Командування

Командири

Нагороджені дивізії

Нагороджені дивізії[4]
Кавалери Золотого Німецького Хреста 2
Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям 1
(№ ? генерал-лейтенант А. Муньйос Грандес — 13.12.1942)
Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста[5] 1
Кавалери Залізного Хреста 1-го класу 138
Кавалери Залізного Хреста 2-го класу 2 359
Кавалери Хреста Воєнних заслуг з мечами 2 216

Чисельність

Якщо на початку війни, у 1941 році, чисельність дивізії складала близько 18 тис осіб, то у 1944 році її чисельність впала до 2-3 тис.

Див. також

Посилання

  • 250. Infanterie-Division. на axishistory.com. (англ.)
  • 250. Infanteriedivision (spanische). на lexikon-der-wehrmacht.de. (нім.)
  • 250.Infanterie-Division. на feldgrau.com. (англ.)
  • 250. Infanterie-Division. на okh.it. (італ.)
  • 250.INFANTERIE-DIVISION (SPANISCH) — UNIT HISTORY
  • Испанская «Голубая дивизия» на советско-германском фронте (1941—1943 гг.)
  • Member of 250. Infanterie-Division (División Azul)
  • Spanish Blue Division
  • Short History of the Spanish «Blue» Division

Література

  • ESPAÑOLES EN EL GULAG DE STALIN. Introducción general y notas de Miguel García Díaz. 1a edición: enero de 2017. ISBN 978-84-617-7917-8
  • Tessin, Georg (1979). Verbände und Truppen der deutschen Wehrmacht und Waffen SS im Zweiten Weltkrieg 1939—1945, Band 7: Die Landstreitkräfte. Nr. 131—200. 2. Auflage. Osnabrück. ISBN 3-7648-1173-0.
  • Burkhard Müller-Hillebrand: Das Heer 1933—1945. Entwicklung des organisatorischen Aufbaues. Vol.III: Der Zweifrontenkrieg. Das Heer vom Beginn des Feldzuges gegen die Sowjetunion bis zum Kriegsende. Mittler: Frankfurt am Main 1969, p. 286.
  • Samuel W. Mitcham. German Order of Battle, 291st 999th Infantry Divisions, Named Infantry Divisions, and Special Divisions in WWII — Paderborn: Stackpole Books, 2007. — Vol. 2. — 400 p. — (Stackpole military history series). — ISBN 0-8117-3416-1.
  • Xavier Moreno Juliá. La División Azul: Sangre española en Rusia, 1941—1945. Barcelona: Crítica (2005).(ісп.)
  • Wayne H. Bowen. Spaniards and Nazi Germany: Collaboration in the New Order. University of Missouri Press (2005), 250 pages, ISBN 0-8262-1300-6. (англ.)
  • «Крестовый поход на Россию»: Сборник статей. — М.: Яуза, 2005. ISBN 5-87849-171-0
  • Gerald R. Kleinfeld and Lewis A. Tambs. Hitler's Spanish Legion: The Blue Division in Russia. Southern Illinois University Press (1979), 434 pages, ISBN 0-8093-0865-7. (англ.)
  • Дробязко С. И., Романько О. В., Семёнов К. К. Иностранные формирования Третьего рейха. — М.:АСТ; Астрель, 2009. — ISBN 978-5-271-23888-8

Відео

Примітки

  1. ↑ ФРАНКО ТА «БЛАКИТНА ДИВІЗІЯ». Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 2 липня 2021.
  2. ↑ Luis Garcia Berlanga. www.telegraph.co.uk. Процитовано 2 липня 2021.
  3. ↑ Seixas, Xosé Manoel Núñez; Beyda, Oleg. Ispanskaia grust'. Golubaia diviziia i pokhod v Rossiiu, 1941–1942 gg.: vospominaniia V. I. Kovalevskogo [Spanish Sadness. The Blue Division and the Russian campaign, 1941–1942: memoirs of V. I. Kovalevskii] Moscow, Saint-Petersburg: Nestor-Istoriia, 2021. — 208 p.
  4. ↑ Holders of high awards (англ.)
  5. ↑ Holders of high awards


Це незавершена стаття про Збройні сили Німеччини у Другій світовій війні.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Блакитна_дивізія&oldid=33312361