Театр Греції

Театр Греції має чи не найдавніші традиції в світі, він виник у Стародавніх Афінах із культа бога родючості, виноградарства, а від так веселощів, Діоніса, майже одночасно із зародженням афінської демократії. У сучасній Греції історію та традиції давньогрецького деатру продовжують нечисленні трупи та дослідники театру.

Історія

Турецьке ярмо перешкоджало розвитку новогрецького театру впродовж 15-18 століть. Зародки театрального мистецтва виникали лише на територіях, вільних від турецького завоювання: на початку 17 століття — на острові Крит, в кінці 18 століття — на острові Закінф. Становлення театрального мистецтва на початку 19 століття пов'язане із національно-визвольною боротьбою грецького народу. Під впливом діяльності таємного революційного товариства «Філікі Етерія» в 1817—1821 роках створюються перші аматорські театральні трупи в Одесі та Бухаресті, де жили численні діячі грецького національно-визвольного руху. Ці трупи ставили тираноборчі за своїм сюжетом трагедії Вольтера і Альф'єрі, а також патріотичні п'єси новогрецьких авторів Г. Лассаніса — «Еллада й іноземець», «Гармодія й Аристогітон», І. Замбеліоса — «Тімолеон» та ін.

Після проголошення державної незалежності 1830 року почалося становлення національного театру. Цей процес був пов'язаний із подоланням серйозних труднощів (відсутність допомоги з боку держави, конкуренція іноземних труп). В Афінах перші спектаклі були поставлені в 1836, але постійні професійні трупи виникли лише на початку 60-х років. Велике місце в репертуарі цих труп займали історичичні драми сучасних грецьких письменників. Ставилися також п'єси Мольєра, Гольдоні, Шиллера, Гюго, Шекспіра (головним чином у переробках). У акторському виконанні переважали пихата декламація, штучний пафос. Серед великих акторів Греції середини 19 століття П. Суцас, Д. Тавуларіс, Д. Алексіадіс, П. Вонасера та ін. В кінці 19 століття визнання отримали трагедійні актриси Е. Параскевопулу, Е. Верони і актор-романтик, виконавець шекспірівських ролей Н. Лекацас. У 90-ті роки особливим успіхом користувалися легкі комедії і ліричні драми з піснями -- «коміділліон». У цьому жанрі прославився комедійний актор Е. Пандопулос, гра якого відрізнялася рисами народності й реалізму.

На початку 20 століття К. Хрістоманос організував театр «Неа скіні» ("Нова сцена ", 1901), де поставив вистави: «Дика качка» Ібсена, «Нахлібник» Тургенєва, «Влада темряви», «Шинкарка» («Господарка готелю») та інші, а також реалістичні п'єси сучасних грецьких драматургів Г. Ксенопулоса («Таємниця графині Валерія»), Я. Камбісіса («Курди»), М. Авгеріса («Перед людьми»). Хрістоманос прагнув до створення акторського ансамблю, вимагав від акторів ретельної роботи над ролями, реалістичного трактування образів. Однак у творчості Хрістоманоса позначилися і натуралістичні тенденції. Надалі театр «Неа скіні» ставив безідейні розважальні п'єси. Незабаром театр прийшов до творчої кризи і в 1906 році припинив своє існування.

У 1901 виник державний Королівський театр в Афінах, в якому працював один з перших грецьких режисерів Ф. Іконому, що вніс великий внесок у розвиток акторського мистецтва і постановочної культури. На зламі 19-20 століть набули поширення п'єси на теми сучасного життя, написані грецькими авторами Г. Ксенопулосом, П. Нірванасом, Д. Тангопулосом, П. Хорн, Д. Богрісом та іншими. Ставилися твори західно-європейської і російської класичної драматургії. У акторському мистецтві посилилися реалістичні тенденції, які найбільш яскраво проявилися у творчості Е. Веакіса, М. Котопулі.

У 1910—1920 роки в грецькому театральному мистецтві помітні ознаки занепаду. Театри стають комерційними підприємствами, у них ставляться головним чином низькопробні бульварні п'єси. Окремі мистецькі досягнення пов'язані в цей період із творчістю актрис Котопулі і Ківели, які очолювали власні трупи, з діяльністю режисеру Іконому в «Театрі консерваторії» (1917-21) та ін. Спроби подолати кризу театру характеризують творчість режисера Ф. Політіса, який поставив в 1925 у Товаристві грецького театру (засноване 1919 року) спектаклі «Едіп-цар» Софокла (з Е. Веакісом в головній ролі), «Ревізор», «Брати Карамазови» за Достоєвським. У 1927—1929 Політіс здійснює в Професійній школі теару постановку вистав, відзначених високими мистецькими достоїнствами — «Васілікос» Матесіса та ін.

У 1930 році прогресивний театр. діяч і драматург В. Ротас створив «Народний театр», який проіснував до 1934 року. Спроби організувати постійні театральні колективи робив С. Мелас («Театр мистецтва», 1925, "Вільна сцена ", 1929—1930). Значні в мистецькому відношенні спектаклі існували у 1934 у театрі «Народна сцена» режисера К. Кун («Ал-Кеста» Евріпіда, «Ерофілі» Хортакіса і ін.). Значною подією грецького театрального життя 30-х років стали спектаклі Афінського національного театру, заснованого у 1932 році, в якому працювали режисери Ф. Політіс і Д. Рондіріс. Значні постановки були створені в 1932—1934 роках театральним колективом, в якому працювали актриси М. Котопулі і Ківелі («Марія Стюарт» та ін.). З 1934 театр Котопулі об'єднав таких талановитих акторів, як П. Гаврилідіс, В. Логотетидіс, Д. Мірат, Г. Папас, А. Яннідіс, тут ставилися сучасні реалістичні п'єси. У театрі, очолюваному В. Аргіропулосом (з 1924) йшли легкі комедії та фарси. У 1934 розпочав діяльність театр під керівництвом К. Мусуріса, в 1936 — театр під керівництвом К. Андреаді.