Ембієнт
Ембієнт | |
---|---|
Стилістичні походження | |
Походження | Велика Британія, 1970-ті |
Типові інструменти | |
Популярність | 1990-ті — донині |
Піджанри | |
етнік-ембієнт, спейс-ембієнт, дарк-ембієнт, лоуеркейс, дроун, експериментальний ембієнт |
Ембієнт (англ. Ambient, дослівно — «навколишній») — напрямок електронної музики, що характеризується відходом від лінеарно розгорнутої мелодичної лінії, характерної класичній електронній музиці (Vangelis, Kitaro), в бік вільної композиції звукових ефектів. Як правило, звукові ефекти пов'язуються постійно повторюваною фразою електроперкусії, яка також організує твір ритмічно. Тоді як в більшості музичних напрямків — від класики до панк-року — конструктивною віссю твору є гармонічна послідовність, то в музиці ембіент, розгортання твору відбувається через оперування барвою звуку та атмосферою звучання. Характерним композиційним прийомом також є повторення короткої мелодійної фрази, яка при кожному повторі мінімально модифікується. (див. також мінімалізм).
Ефектом використання цих технік стає зміщення акценту з послідовності звуків на їх звучання, таким чином музика ембієнт статична і сприймається як би поза часом. В цьому плані ембієнт ідеально підходить для медитації в якості фонової музики.
Походження
Термін ймовірно походить від гасла musique d'ameublement, тобто меблева музика, автором якого є французький композитор, сучасник імпресіоністів Ерік Саті (1866—1925). Його ідеалом була музика, що може слугувати тлом повсякденного життя, що можна порівняти з меблями, або така, яка може впливати на настрій людини, але в таких межах, щоб не відривати її від інших занять. Відтак Саті, окрім традиційних музичних інструментів, використовував також машини (наприклад друкарські), домашні пристрої (наприклад гудіння пилососу).
Після першої світової війни під впливом Саті у Франції з'являється так звана «група шести», до якої входили композитори Франсіс Пуленк, Жермена Таєфер, Жорж Орік, Луї Дюре, Артур Онеґґер i Даріус Мійо. Найвидатніший з них — Артур Онеґґер (1892—1955) став автором відомого симфонічного твору «Pacific 231» [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.], що нагадує поступовий прискорений рух велетенського локомотива типу «Пасіфік 231».
Іншим джерелом була авангардна музика, зокрема Джона Кейджа (1912—1992), що прославився нетрадиційними джерелами звуку (наприклад, радіоприймачі, налаштовані на випадково обрану радіостанцію, каністри, кухонний посуд). Кейдж поєднував звук із зображенням і, як інші авангардисти, не використовував класичної гармонії.
Найважливіші творці
Таким чином коріння музики ембієнт сягають класичної музики, однак його поява пов'язана з творцями танцювальної музики, що використовувала електронні інструменти та ефекти, що давали необмежені можливості синтезу та обробки різних звукових фарб і роботи з ними. Формально першим композитором стилю ембієнт є Брайан Іно та Клаус Шульце, найвидатніші твори яких припали на 70-роки XX століття, серед яких альбом Ambient 1: Music for Airports, створений Іно у 1978. Звісно, це не перший альбом в такому напрямку, проте це був перший альбом, власне, під міткою «ембієнт музика».
Брайан Іно так описав своє відкриття ембієнту:
(...)В січні 1975 року потрапив в ДТП. Не був тяжко пораненим, але довгий час провів у ліжку. Моя приятелька, Judy Nylon, відвідала мене тоді й принесла платівку з музикою для арфи 18-го століття. Коли вона пішла, з великим трудом поставив платівку. Але виявилось, що підсилювач був налаштований на мінімальну гучність, а один канал був повністю заглушеним. Однак я не мав сили, щоб встати та відрегулювати гучність, звуки, що доносились з динаміків були на межі чутливості. Тоді мені спало на думку, що музику можна трактувати зовсім інакше - як елемент оточення, так само, як колір світла або звук дощу(...). |
Експансія музики ембієнт настала одразу з вибухом популярності клубів техно на межі 80-х та 90-х років 20 століття, коли для ембієнту спеціально відводились т. зв. 'chill-out-rooms' (див. Чілаут). На сцені з'явилися такі проєкти як The Orb, The Future Sound of London, Aphex Twin, Banco de Gaia, Biosphere, Jean Ven Robert Hal, Wolfram, Monolake, Air, William Orbit, Autechre. В певному зв'язку зі стилістикою ембієнт творили також популярні проєкти The KLF та Enigma. В їх музиці, окрім ритму техно та колориту електроінструментів, зустрічається григоріанський хорал, спів китів та дельфінів, колажі звуків міста й звуків природи.
Одним з найважливіших течій ембієнту є dark ambient — найпохмуріший з різновидів цієї музики. Найвидатніші представники — Lustmord, Coil, Raison D'ertre, Atrium Carceri. Існує також термін ізоляціонізм, придуманий журналістами престижного британського музичного журналу «The Wire», що окреслює музику таких творців як Thomas Köner чи Lull — то є крайній різновид дарк-ембієнту, що характеризується несамовито похмурою музикою, що базується переважно на дуже низьких звуках.
Ембієнт можна вважати електронним відповідником музики напрямку прогресивний рок та спадщини таких колективів як Pink Floyd або ранній King Crimson чи Genesis. Крім того, суттєвий вплив ембієнту відчувається також і на альтернативний рок, наприклад, шугейзинг, дрім-поп та пост-рок.
В Україні ембієнт виконують чимало визнаних та молодих музикантів та проєктів, серед яких: Heinali, Monocube, Gamardah Fungus, Endless Melancholy, Dronny Darko, R.Roo,Trumna, Motorpig тощо.
Найвідоміші альбоми в стилі Ембієнт в хронологічному порядку
Музичні приклади (фрагменти)
Гурт «KLF», альбом «Chill out»
Клаус Шульце, альбом «Mirage»
Мобі, альбом «Embient»
Посилання
- Історичний начерк(англ.)
- Эмбиент — мифы и реальность. (рос.)
- Любко ДЕРЕШ. Вічні пошуки іншого. Чотири хвилі психоделії у музиці [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Night Illusions - The Longing-Paul Avgerinos
- Claire Fitch "Ambiancellist"- твір для електроніки і віолончелі-соло.
Бібліографія
- The Ambient Century by Mark Prendergast, Bloomsbury, London, 2003
- The Rolling Stone Record Guide, Virgin Books, London, 1992.
- Music For Inner Space by Neville Drury, Unity Press, Lindfield, 1985.
- Healing Music by Neville Drury and Andrew Watson, Nature & Health Books, Chatswood, 1987.
- Adventures In Wonderland: A Decade Of Club Culture by Sharon Garret, Headline Books, London 1998.
- Elevator Music: A Surreal History of Muzak, Easy Listening & Other Moodsong by Joseph Lanza, Quartet, London, 1995.
- The Illustrated Encyclopedia Of Rock, Salamander Books, London, 1982.
- Art Rock by John Rockwell from The Rolling Stone Illustrated History Of Rock And Roll, Random House, 1980.
- New Sounds: The Virgin Guide To New Music by John Schaefer, Virgin Books, London, 1987.
- Digital Gothic: A Critical Discography Of Tangerine Dream by Paul Stump, S.A.F. Publishing, London, 1997.
- The Rough Guide To Rock, Rough Guides Ltd, London, 1999.
- The Rough Guide To Classical Music, Rough Guides Ltd, London, 2001
- Ocean Of Sound by David Toop, Serpents Tail, London, 1996.
- Kraftwerk: From Dusseldorf To The Future by Tim Barr, Ebury Press, London, 1998
- The Rough Guide To Techno by Tim Barr, Rough Guides Ltd, London, 2000
- Krautrocksampler: One Head's Guide To The Great Kosmische Musik by Julian Cope, Head Heritage, London, 1995.
- Crossfafe: A Big Chill Anthology, Serpents Tail, London, 2004.